653
sportmap_banner

finswimming-Yevhen-YakovlevПлавання в ластах – один з найбільш яскравих видів у програмі Всесвітніх ігор. Збірна України ось уже кілька десятків років традиційно серед лідерів цього виду спорту. І це, як-то кажуть, не завдяки, а попри все. Попри нестачу фінансування, попри нестачу інвентарю, а головне – попри нестачу басейнів з нормальними умовами для спортсменів, які щороку привозять медалі з найбільших міжнародних змагань.

Ось і у 2013-му наші спортсмени блискуче виступили на Всесвітніх іграх, на чемпіонаті світу, а на завершення напруженого сезону ще й перемогли у фіналі Кубку світу. Про перипетії змагань та нинішню ситуацію у плаванні в ластах в Україні нам розповів старший тренер національної збірної Євген Яковлев.

- У фіналі Кубку світу, що пройшов у Женеві, українська команда столичного ДЮСШ «Аквалідер» (фактично – збірна України) виборола 32 медалі – 10 золотих, 12 срібних і 10 бронзових.

Фіналу передували 6 відбіркових раундів. Аби виступити у тут, кожен спортсмен мав взяти участь принаймні у двох етапах. Наша збірна виконала програму мінімум: змагалася на 1-му етапі у Словаччині та на 3-му у Польщі. На цих змаганнях вдалося набрати стільки очок, що до Швейцарії їхали у статусі явного фаворита – потрібно було просто виступити. В підсумку, ми перемогли з відривом у 3 з половиною тисячі очок (це дуже багато). Другою стала чеська команда «Лагуна», третє місце посіли французи з команди «Прованс».

Цей тріумф клубу «Аквалідер» разом зі мною розділяє величезна кількість людей, велика група тренерів: Алла Арнольдівна Шляховська, Марина Олександрівна Годована, мій брат Андрій Яковлев, Олексій Володимирович Альошков.

finswimming-Antonyak-Dilova- Кого зі спортсменів відзначите?

- Проявити себе зуміли як визнані майстри, так і амбітна і перспективна молодь. В абсолютній першості серед жінок, наприклад, перемогла Катерина Ділова. Попри те, що їй уже 30 років, вона залишається лідером команди. Але і молоде покоління ми встигли виростити і вивести на хороший рівень. Дуже добре себе показала учасниця Всесвітніх ігор у Калі (Колумбія) Анастасія Антоняк, яка у змаганнях юніорів перемогла на трьох дистанціях. Між Катериною і Анастасією 14 років, але зараз між ними на дистанції практично не відчувається різниці. Тобто дуже плавно і безболісно у нас відбулася зміна поколінь. Ми радіємо перемогам нашої молодої плеяди, спортсменів, які, до речі, показали відмінні результати і на чемпіонаті Європи: це і Юлія Чумак, і Павло Лазарчук, і Микита Головльов, і Світлана Жукова. Потрібно тільки цих спортсменів зберегти, не «розтратити»…

Команда на ходу, і ми прагнемо, звісно, перемогти на Кубку світу і наступного року. Тільки би працював єдиний наш басейн на Ленінградській площі у Києві, так би мовити, кузня кадрів для збірної України.

- Загалом 2013-й змагальний рік виявився для збірної України з плавання в ластах дуже важким і насиченим, але водночас і результативним. Так в липні наші спортсмени відзначилися на ІХ Всесвітніх іграх, де вибороли 3 срібні і 3 бронзові нагороди. А вже за тиждень після ВІ плавці стартували на чемпіонаті світу у Казані.

- Зрозуміло, що було важко – зовсім мало часу для акліматизації, перебудови організму. Та попри це троє наших стали чемпіонами: Катерина Ділова, Тетяна Красногор і Яна Трофимець. По дві срібні медалі, трішечки програвши китайцям, вибороли Денис Грубник і Олександр Одиноков. Обом буквально сотої долі секунди не вистачило, щоб стати чемпіоном. Але цей результат, безсумнівно, дуже успішний – хоча б зважаючи на те, що проти потужних суперників (тих же росіян, які у кожному місті мають по кілька сучасних басейнів), ми боремося одним-єдиним басейном.

Не сказати, що нам зовсім ніде тренуватися. Але ми – наче ті кільки у банці… По 10-12 чоловік у моноластах на одній доріжці – важко тренуватися повноцінно, не вистачає місця. А у наших конкурентів? У тій же Казані за останні 3 роки побудували 12 нових басейнів – і це тільки одне місто. І така ситуація, за словами російських колег, по всій країні – працює державна програма.

У нас же, вкотре повторююся, лише Палац підводного спорту у Києві. В інших містах спортсменам надзвичайно складно тренуватися. Добре, що хоч звідкись є допомога для столиці. Команда «Мотор-Січ» із Запоріжжя, наприклад, дала збірній таку видатну спортсменку як Яна Трофимець. Луганська школа, одеська, у Харкові є кілька спортсменів-збірників… На цьому, мабуть, і все.

- Які графіки тренувань у спортсменів?

- У нас є вода до девятої ранку та з 16-ї до 18-ї години. Це той час, коли клуб «Аквалідер» (на 90 відсотків з його представників складається і збірна України) може тренуватися.

finswimming-start-2- А скільки людей займається у клубі?

- На фінал Кубку світу ми возили 25 спортсменів. А взагалі у нашій школі займається близько двохсот дітей. Було б і дві тисячі, і возили б тоді на змагання по три склади. Але, знову ж таки, бракує коштів та матеріально-технічної бази.

Плавання в ластах, можна сказати, – це наш національний вид спорту, і дуже б хотілося, аби ми його зберегли. Зародився він в СРСР у 70-х роках ХХ століття, і саме представники радянських республік – України, Росії – завжди були законодавцями мод у плаванні в ластах. Хоча сьогодні географія нашого виду спорту розширилася і охопила увесь світ: на найбільших змаганнях перемагають і азіати (не тільки китайці чи корейці, але і спортсмени, приміром, з Індонезії), і представники Латинської Америки. Звідки у них такий прогрес? Очевидно – там значно кращі умови для підготовки. Кажу це, поклавши руку на серце.

- Повертаючись до змагань: а як вдається постійно тримати спортсменів на піку форми чи близько від нього? Адже турніри проходять часто, а плавці постійно у числі найкращих…

- Те, що Одиноков, Грубник і Трофимець, які змагалися на Всесвітніх іграх, зуміли потім виграти медалі на чемпіонаті світу, – це, я Вам скажу, справжнє тренерське диво. Два тижні перебувати на піку форми, бути одними з найкращих у світі – надзвичайно важко. Так само і мотивацію знайти нелегко, тим більше, коли ще не виплачені обіцяні державою винагороди за попередні старти. Але, напевне, любов до нашого спорту – у мене, у всього тренерського складу, у спортсменів – спонукає весь час рухатися вперед.

- А є у вас штатні спортсмени – тобто ті, хто отримує хоч якусь зарплатню?

- 15 людей у нас на штатній зарплатні. 2 800 гривень. Скажімо так, це – на проїзд. А на вітаміни уже не вистачає… А фармакологічна допомога у нашому виді – дуже важлива. Плюс дорогий моноласт, дорогий комбінезон – кругленька сума набігає. А ще ж треба на змагання їздити. Нашу поїздку до Швейцарії на фінал Кубку світу я, можна сказати, «народив», дуже довго займався пошуком коштів – просто дуже хотілося, щоб уся школа виїхала і перемогла.

- Є якісь спонсори?

- У 90-ті роки було якось легше – команда мала спонсорів. А зараз таких немає, хоча хотілося б… Наша команда за нормальної фінансової підтримки спроможна щороку перемагати на Кубку світу! Можливо, це приверне увагу потенційних інвесторів… Наступного року фінал Кубку світу пройде в ОАЕ, а туди вже на автобусі не доїдеш… Хочеться все ж до когось «достукатися». Тому що державних коштів(але ми дякуємо і за ті, що є!) зовсім не вистачає.

- А скільки коштує спорядження?

- Хороший моноласт – близько 300 євро. Комбінезон – ще 300 євро. І комбінезона цього навіть на рік не вистачає – рветься після двох-трьох змагань.

finswimming-start- А що, власне, таке цей моноласт? Поясніть, будь ласка, простими словами…

- Це – «хвіст дельфіна», образно кажучи. Вага – до трьох кілограмів. Він плавучий, не тоне, допомагає спортсмену триматися на плаву, а також дозволяє розвивати високу швидкість, до 15 км/год.  

- Знаю, що моноласти ви самі робите…

- Так, моноласт – це повністю ручна робота. З матеріалів – склотекстоліт, 5-6 різних видів гуми. У нас є невеличка майстерня, де самі і працюємо, збираємо спортивний інвентар. Як ті майстри тульські (сміється). Скажу, що 90 відсотків усіх моноластів у світі виготовляється в Україні, у Києві. І це, до речі, ще один фактор, завдяки якому наша країна тримається серед лідерів у плаванні в ластах.

В інших же аспектах – стає все гірше. В нас навіть свого лікаря як такого немає, який міг би розповісти спортсменам про правильне харчування, вживання вітамінів чи біодобавок. Тому мені доводиться самому постійно учитися, студіювати літературу, адже спортивна медицина буквально семимильними кроками йде вперед. А ми, Україна в цілому, від передових у цьому плані країн, я вважаю, відстали уже на багато років.

- Ви – майстер на всі руки…

- А інакше не можна. Треба вміти і моноласт зробити, і крапельницю внутрішньовенну поставити, і масаж зробити. При цьому, звісно, не забувати тренувати та бути грамотним і раціональним директором школи. Без такого підходу наших успіхів не було б. Дуже приємно, що у мене є прекрасні помічники. Хотів би відзначити свого завуча, Прокопенко Валентину Миколаївну, наших прекрасних тренерів, які працюють і зі старшими, і з зовсім маленькими дітками. У нас величезний колектив, якому я щиро дякую.

- Якщо взяти ситуацію з плаванням в ластах на міжнародному рівні – чи є у вашого виду спорту перспективи потрапити до олімпійської програми?

- Ви знаєте, зараз, скажімо так, є перші потуги пробитися туди. Зокрема, на Універсіаді в Казані були показові виступи. І, нібито, вже на наступній Універсіаді кілька наших дисциплін будуть повноправними учасниками спортивної програми. А це, хоч і не дуже великий, але крок назустріч Олімпіаді. З моєї точки зору, наші змагання за видовищністю абсолютно не поступають класичному плаванню, маємо достатню кількість країн, охоплені усі континенти – тож шанси є. Але тут дуже важливе і питання комерціалізації виду спорту, і питання конкуренції – чи захоче плавання ділитися з нами тими ж басейнами, увагою глядачів.

- А як у вас стосунки з Федерацією плавання України?

- Ми з ними не сваримося, точно можу сказати. Приміром, зараз у мене є дві спортсменки, Юлія Чумак і Анастасія Малишко, які там виявилися непотрібними, їх у 15 років фактично списали. А в нас Чумак два роки потренувалася – і стала Майстром спорту міжнародного класу, тут у неї пішло. До речі, особливо легко перехід з класичного плавання до нас дається «брасисткам» – тому що сильні ноги для моноласта потрібні.

finswimming-team-ukraine- Розкажіть, як Ви особисто потрапили до плавання в ластах.

- Як тільки відкрився басейн, у 1975 році, батьки мене туди привели. І до 2003-го року я плавав. Тобто 28 років був у великому спорті. У 1997-му став чемпіоном світу, у 2000-му – чемпіоном Європи. Як тренер я вже досягнув набагато більшого, підготував уже 10 Заслужених майстрів спорту. Тому я гордий і щасливий, що сюди потрапив. Мій батько був старшим тренером збірної України з велоспорту, і я з дитинства хотів саме туди, у велоспорт, а він взяв і відвів мене у басейн. І саме тут я знайшов свою любов, за що безмежно вдячний. Був час, коли думав уже закінчувати, коли у 2009-му році чотири моїх учня стали чемпіонами Всесвітніх ігор – мовляв, це уже межа, «стеля», вище якої не стрибнути. Але потім зявилися нові дітки, почали розвиватися, попливли – я зрозумів, що це вже, напевно, до кінця життя. Зараз готую програму на 2017-й рік – хочу перемогти ще раз! І бачу вже ту команду, яка може дати країні чемпіонський результат.

Роксана Касумова

{social}

{iarelatednews articleid="1573"} 

Developed in conjunction with Joomla extensions.