Нещодавно мультиспортивна Національна збірна України брала участь у 29 Всесвітній літній Універсіаді, де за загальнокомандним заліком посіла 6 місце у турнірній таблиці. Наші спортсмени весь рік демонструють неймовірні результати і цей виступ українців лише підтвердив наше національне прагнення до перемоги. Збірна України на Універсіаді здобула у підсумку 36 медалей, з них: 12 золотих, 11 срібних та 13 бронзових. Україну представляли 179 спортсменів у 14 видах спорту. Загалом всесвітні змагання зібрали понад 10 тисяч спортсменів із 140 країн-учасниць.

Цього року до програми Літньої Універсіади, яка відбулась в м. Тайбей (провінція Тайвань, КНР), було включено три неолімпійські види спорту: ушу, більярдний та роликовий спорт. Україна була представлена в ушу. Мала але прогресивна команда з шести учасників (4 дівчини та 2 хлопців) внесли свій вклад у загальну скарбницю медалей, додавши бронзову нагороду.

У дослівному перекладі термін «Ушу» транслюється як бойове мистецтво. В Україні, як і в усьому світі цим терміном визначають бойові мистецтва, які зародилися у Китаї. Але коли спитати у людини, яка займається «Ушу», то, швидше за все, ми почуємо відповідь, що ушу – це не тільки бойовому мистецтво, але і шлях вдосконалення особистості та набуття гармонії зі світом, який нас оточує.

Про Універсіаду, українське ушу та плани на майбутнє розповідає в інтерв’ю для Спортивного комітету України президент Української федерації ушу Олег Чуканов.

 Як створювалось та розвивалось ушу в Україні? Яка його філософія?

Майже вся філософія ушу вміщується у наступні слова: Кращий бій – той який не відбувся. Тут ти борешся зі своєю лінню, ницістю, небажанням. Людина бореться зі своїми недоліками через напружене тренування, через напружені бої, через травми, синці, переломи та інше.

Я не буду розповідати про саме зародження ушу в Україні, але новий етап розвитку цього виду спорту розпочався вже за моєї діяльності. У 2004 році з молодих фахівців було створено нову федерацію. Я мав досвід навчання в Азії та бачив, що там ушу – це звичайний вид спорту, де немає казок про великих майстрів, які перевертали світ. Натомість в Україні ушу було закутане в якусь суцільну магію, і в результаті спортсмени просто не росли над собою та не отримували належного навчання. Тоді я на власному ентузіазмі відокремив бойові мистецтва від чародійства. І сьогодні ми займаємось спортом, а не магією, не втрачаючи філософію виховання. Залишаються актуальними закони єдиноборств, в тому числі і такі гострі питання, як: кого навчати, а кого ні.

Українські ушуісти на 29 Всесвітній Універсіаді: що скажете про їх досягнення та результати? Чи справдили вони, покладені на них надії?

Універсіада - це важкі змагання, тут збираються кращі з кращих у своїх категоріях. Впевнено скажу: Україна не дала задню! Від нас поїхали найсильніші представники, хоча команда і була малою, у порівнянні з іншими країнами-учасницями. Українське ушу представляла делегація з 6 спортсменів (2 хлопці та 4 дівчини) і двох тренерів.

До складу збірної з ушу увійшла призерка чемпіонка України та чемпіонка Всеукраїнської універсіади 2017 року Ілона Ольховик (Київська обл.), яка виборола бронзову нагороду на 29 Всесвітній літній універсіаді, а також бронзова призерка чемпіонату світу 2016 року Ганна Терещенко (Донецька обл.), срібна призерка чемпіонату світу 2016 року Людмила Темна (Київська обл.), бронзовий призер чемпіонату світу 2016 року та призер Кубку світу Роман Рева (Київська обл.), чемпіон Європи 2016 року Андрій Фегецин (Львівська обл.) та чемпіонка України і чемпіонка Всеукраїнської Універсіади 2017 року Олена Рябокінь (Вінницька обл.).

Українці проявили себе найкращим чином, це підтверджується і тим, що всі наші спортсмени увійшли у ТОП 9 спортсменів світу. Потрібно відмітити і той факт, що цього року ушу вперше було включено до списку представлених на Універсіаді видів спорту.

Результати наших спортсменів на Універсіаді вражають. Як у них з підготовкою, який взагалі в Україні рівень розвитку ушу та спортсменів?

Серед 147 країн світу, включених у Міжнародну федерацію ушу, Україна посідає, як правило, з 11 по 13 сходинки.

В українців є риса характеру, яка часто є вирішальною у будь-яких змаганнях. Ми любимо перемагати: ми обожнюємо, коли наш прапор підіймається над іншими, коли наш гімн лунає поперед інших. Це одна із основних причин наших перемог.

Я говорю так тому, що зазвичай рівень досягнень спортсмена вирішує його рівень підготовки, те скільки, як і де він/вона тренуються. А в наших спортсменів, на превеликий жаль, бази не має.

Ми не маємо приміщень. Спортсменів разом з тренерами загнали у глухий кут, а потім чекають та вимагають медалей та призових місць.

З огляду на специфіку спорту, найсерйозніші змагання з ушу відбуваються в країнах Азії. Так от там ми бачимо, що держава робить для спорту. Їх спортзали – це справжні королівські палаци! Для прикладу, наш ТОПовий боєць Андрій Фегецин тренується в Дрогобичі у шкільній спортивній залі. Людмилі Темній та Роману Реві пощастило трохи більше, вони тренуються у Броварах. Тут я особисто курую цим питанням та зміг організувати співпрацю з Міською Радою та створити осередок з нормальною спортивною залою.

Всі інші тренуються де прийдеться, частіше за все це школи. І як результат українські спортсмени не можуть конкурувати з азіатами. Їх досягнення – це результат любові спортсмена до його виду спорту. Це просто фанатизм, тому що люди віддають все своє життя тільки улюбленому виду спорту.

Що потрібно українському ушу для того аби змінити ситуацію на краще?

Подальший розвиток нашого виду спорту, які і всіх інших, на мою думку, включає наступні складові: наявність фундаментальної спортивної бази, зміна бюджетного кодексу з приводу меценатства і спонсорства та взаємодія ланок федерації

На прикладі свого міста, я бачу зацікавленість суспільства до спорту. Бровари активно розбудовуються, в одному районі працюють дві школи і при цьому існує тільки одна спортивна зала, яка переповнена з 8 ранку до 12 ночі. Я працю над вирішенням цього питання та намагаюсь розширити географію, але все це рухається дуже повільними кроками.

Ми маємо спеціалістів, маємо тренерів і я бачу, що ми маємо величезне бажання у людей займатись спортом. Тільки в залі за яку я відповідаю тренуються юнацькі команди з футболу і гандболу, боксери, ушуісти та багато інших. Буває і таке, що в одній залі одночасно працюють три групи дітей. А якщо хтось готується до змагань – весь процес зривається.

Скажу чесно, подорожуючи на змагання Канадою чи Америкою – я такого ніде не бачив. Не займаються там так спортом як в Україні.

Крім вищезазначеного, для продуктивного розвитку федерації необхідно аби всі її учасники «пливли на єдиному кораблі», виконуючи свої функції відповідно до завдань, а не  «бовтаючись на шлюпці поруч прив’язані мотузкою». 

І є ще один пункт про який я не казав раніше. В більшості європейських країн перемога на змаганнях – це питання честі. Ці спортсмени здобувають медалі для того аби втілити в реальність власну мрію та змусити всіх чути, як лунає їх державний гімн. В Україні відстежується одна неприємна тенденція: тренери та спортсмени часто працюють та змагаються заради грошей.

Дійсно, медалі приносять гарні кошти, але спорт має бути забезпечений і без медалей, тоді енергія від змагань приноситиме перемоги нашим спортсменам. Спортсмени і тренери не повинні продавати свою мрію за гроші, інакше результатів не буде. Коли змагання перетворюються на заробіток – спортсмен і тренер перестають так завзято тренуватись – це просто стає їх роботою, а не сенсом існування.

Ваші спортсмени брали участь в Олімпійських стартах, на Олімпіаді в Пекіні та на юнацькій Олімпіаді вид спорту був включений як додатковий. У 2013 році ви мали призові місця на Всесвітніх Іграх у Калі та у Всесвітніх іграх Єдиноборств. Чому не були представлені на Всесвітніх іграх цього року у Вроцлаві?

Причина абсолютно банальна. Китай не виконав вимоги IWGA. Точніше, просто не подали документів. Справа в тому, що в Азії  проводяться власні Азійські Олімпійські Ігри, і там ушу представлено в основній програми. Для азіатів ушу – це олімпійський вид спорту, тому вони не розуміють навіщо їм брати участь в неолімпійських змаганнях.

Що для Вас є Ушу? І чому особисто Ви обрали саме цей вид спорту?

Ушу - це все моє життя, 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Я не скажу, що розібрався у житті, але ушу робить мене людиною. Це така модель боротьби з самим собою, зі своїми якостями, які ти хочеш прибрати в собі.

Я займався легкою атлетикою і велоспортом, а в ушу прийшов з карате, прозаймавшись там 5-6 років. Потім мені абсолютно випадково трапився документальний сюжет програми «Навколо світу», де розповідалось про ушу і все – це стало коханням з першого погляду. Дуже сподобалось як працюють зі зброєю.

Хочу зауважити, що в ушу приходять не задля боротьби і точно не за медалями. У цей спорт приходять аби змінитись, стати сильнішими та інакшими. Це, можливо звучить, банально, але тут дуже тонка межа. В єдиноборства ніхто не приходить за п’єдесталами.

Прес-служба Спортивного комітету України


Developed in conjunction with Joomla extensions.