shaternikova-i-zavyalovЧемпіонка світу за версією GBU (Global Boxing Union) Аліна Шатернікова після завершення своєї професійної кар’єри стала віце-президентом Ліги професійного боксу України, коментатором боїв на телебаченні,  а нещодавно  колишню ведучу програми «RingSide» запросили вести «Ти чемпіон». Напевне, впоратися із таким обсягом роботи, може тільки людина, яка безмежно закохана у боксерську справу…
Про свою спортивну кар’єру та життя після неї Аліна Шатернікова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю прес-службі Спортивного комітету України.
Аліно, розкажіть, будь ласка, про свої численні титули у боксі.
Якщо починати зі спортивної кар’єри, то я дуже часто виступала в кікбоксингу, де завойовувала перші місця на чемпіонаті України. На чемпіонаті світу я виборола кілька других місць, що дало хороший старт для розвитку спортивної кар’єри в боксі. В 1997-му році я стала чемпіонкою Першого жіночого турніру у любительському боксі. На той час це був перший європейський, міжнародний турнір.
З 1997-го активно почав розвиватися любительський жіночий бокс. Наш перший виїзд приніс мені перше місце. Після цього я почала займатися професійним боксом, і здобула такі титули: стала триразовою чемпіонкою Європи і дворазовою чемпіонкою світу в професійному боксі.
Який найважчій бій у Вашому житті?
У 2002-му році бій за звання чемпіонки світу в Лондоні на Piccadilly street. Моєю суперницею була англійка. Уся суддівська колегія складалась з англійців. Було важко, тому що суперниця була жорстка, міцна, і теж мала вольовий характер. Після кількох раундів зал почав вболівати за мене, і це стало показником того, що я все ж таки наношу точні удари – все роблю вірно! І коли мене оголосили переможцем, це була велика радість; це було те, до чого я йшла всю свою спортивну кар’єру. Перемогти не  вдома, а там, де фаворитом є суперниця, це найвище досягнення. Цей бій я відношу і до складних, і до щасливих.
Складним був і бій в Україні. Думаю, він мав найбільшу ступінь важкості перед публікою, своєю командою та близькими. Це мій останній бій, який проходив у київському «Палаці спорту». Мене підтримати прийшло дуже багато людей. Це був бій з американкою, і, мабуть, його можна віднести до складних боїв, хоча… вирвати перемогу в суперниці було не надто складно. Але готувалася довго і плідно. Вся увага засобів масової інформації була зосереджена  на нашому двобої, і я розуміла, що не маю права зробити навіть найменшу помилку.
Зрозуміло, що на Вас тиснув тягар відповідальності, але багато спортсменів кажуть, що вдома і стіни допомагають?
Я можу не погодитись, бо у мене такого ніколи не було. Я ніколи ні на що не покладалася і до будь-якого суперника готувалася як до найважчого. Такий підхід тренера і приносив, напевно, успіх.
Чи легко було ставити крапку у боксерській кар’єрі?
Для мене це було нескладно, тому що я мотивувала себе тільки на спортивні досягнення, а не на фінансові перспективи. Я завжди мріяла стати чемпіонкою Європи, потім світу, і все це здійснилося, і неодноразово. Тому коли я провела бій у Києві, зрозуміла, що мені потрібно розвиватися далі, а не тупцювати на одному місці. Все, що мені було потрібно, я отримала.
Що вам дав бокс?
Ну, перш за все, вірно сформувався характер, і це дуже важливо. Варто сказати, що великий спорт загартовує, формує людські якості, які дуже потрібні в нашому повсякденному житті: це і долання будь-яких складнощів, і погляди на життя з оптимізмом, і велика працездатність, і дисципліна. Ці якості необхідні в нашому динамічному житті. Я зараз воджу свою дитину на хокей, і роблю це не для того, щоб він став великим хокеїстом, а для того, щоб він став справжнім чоловіком. Саме спорт дасть йому можливість адаптації до будь-яких умов нашого важкого життя.
Завдяки своїм спортивним досягненням я отримала від колишнього мера Києва Олександра Омельченка квартиру і, мабуть, була одна із останніх спортсменів, які у нашій країні отримали квартиру.
Це дійсно щастя, отримувати таку підтримку у нашій державі!
Звісно, це було дуже відчутно, приємно, а головне – важливо! Згадую, як у понеділок вранці, коли ми поверталися після бою в Англії, я ще не встигла вийти з аеропорту, а мені вже телефонують з Київської адміністрації і повідомляють, що терміново мер хоче бачити на ранковому зібранні з поясом чемпіонки світу. Вся увага була прикута до мене. Мене не просто відзначили чи похвалили, а нагородили ордером на квартиру. Я відчула, що потрібна державі. Те, що я живу сьогодні на Подолі у великій квартирі – це результат моєї праці у великому спорті.
Чи відчувається сьогодні підтримка держави?
Окрім Спортивного комітету України, ніхто не допомагає. Оскільки зараз всі сили кинуті на проведення футбольного Євро-2012, ми відчуваємо кризу. Але це тимчасовий період. Більше того, той оптимізм, який є у справжніх спортсменів, дозволяє отримувати джерела фінансування для розвитку спорту. Чудово, що відношення нашого телебачення  почало змінюватися на користь спорту. Адже, коли є телебачення – є потенційні спонсори. Ми працюємо над тим, щоб укладалися контракти і розвивався спорт.
Ну, а що мене засмучує? Так це те, що українські клуби так і продовжують скептично ставитись до жіночого боксу, не хочуть допомагати жінкам ставати чемпіонками Європи чи світу. Всі мені закидають: «От, якби ти повернулася, то немає проблем, забезпечимо всі умови». Та коли я розповідаю про дівчат, які сьогодні дуже успішно виступають в аматорському боксі, і говорю про те, що техніка чудова, потенціал, досвід, а головне – бажання є… Варто докласти зусиль, щоб вона виступала на професійній арені! Але я чую одне: «Ні, ми не хочемо, ти була єдиною». Переконана, що це невірний підхід. Це, певно, тому, що на 98% боксом керують чоловіки. Я просто переконана, що даний стереотип та скептичне ставлення чоловіків зосталось, ну знову ж таки, це, мабуть, процес часу. Потрібно більше працювати, тренуватися і перемагати…
Пішовши з великого спорту, Ви продовжуєте тренуватися?
Я тренуюся більше для себе, для здоров’я, для гарного настрою. І не завжди це бокс: я можу пограти у великий теніс, можу поплавати, можу просто позайматися на загально-фізичну підготовку, трохи покачатися. Але знову ж, якщо раніше це було постійною роботою, то зараз я тренуюся, коли виникає бажання чи можливість, проте намагаюся не зловживати. Адже багато років у великому спорті та постійні тренування приїлися.
А чи тренуєте Ви?
Ні, я не треную. Я за своєю натурою не є педагогом, я володію гарними організаційними здібностями, тому розвиваю те, що мені більше до душі, що краще виходить - я більше, мабуть, менеджер-організатор.
В одному з інтерв’ю Ви говорили, що виступаєте окрім коментатора ще й суддею. Що це був за бій? Коли отримали суддівську ліцензію? Чи тільки плануєте?
Так, один раз я була супервайзером титульного бою. Supervise –  головний суддя. Це був бій за звання чемпіона світу за версією GBU (The Global Boxing Union). Хоча, це не дуже розвинена та популярна версія в професійному боксі, але за цією версією проводять змагання. Оскільки цей бій був у Львові, то президент GBU зателефонував мені, знаючи мій досвід, адже я відвідую майже усі конгреси, уважно слухаю суддівські семінари. Є багато моментів, які розбирають на міжнародних суддівських семінарах, я потім доношу це до наших бокових суддів, рефері. Не у всіх є можливість поїхати до Мексики чи Великобританії, тому я їжджу регулярно, більшість функціонерів знають, що я на цьому, скажемо так, розуміюся і, знають про мій теоретичний та практичний досвід. Тому сумнівів щодо проведення мною боїв не виникало. Жодних проблем не було, всі свої функції я виконала.
У майбутньому плануєте займатися суддівською справою?
Ну, на майбутнє у мене таких планів немає, тому що суддя – це досить вузька специфікація роботи, і я більше розвиваюся як менеджер, як керівник Федерації. Це і робота з суддями, і робота з тренерами, і, по суті, зі спортсменами. Варто бути компетентною у всіх напрямах роботи Федерації, тому я охоплюю набагато більше, ніж просто суддя.
Ви володієте інформацією про стан професійного боксу в Україні. Які Ваші прогнози – на 2011 рік або далекоглядніше?
На сьогодні в Україні, окрім братів Кличко, є багато хороших боксерів. Наприклад, Сергій Дзинзирук, чемпіон світу, який буде відстоювати свій титул в Америці. У нього дуже серйозний претендент Серхіо Мартінес, досить агресивний і сильний боксер із Аргентини. В Сергія цей бій відбудеться 12 березня, я планую на нього поїхати, просто, щоб підтримати, і дуже хочу, щоб Сергій переміг, він заслуговує не тільки захистити своє звання, а й стати абсолютним чемпіоном світу за різними версіями.
У Сергія триває контракт з німецьким клубом?
Сергій довго був боксером німецької промоутерської компанії  «Universum Boxing Promotion». Але вже рік як контракт закінчився, тож вони розірвали стосунки, і Сергій підписав контракт з американським промоутером, завдяки якому у нього і з’явилась можливість виступати на американському рингу і доводити в Мецці професійного боксу – Америці – свої чемпіонські амбіції. Варто сказати, що він уже один раз відстояв пояс чемпіона світу за версією WBO в Америці. Думаю, майбутній бій 12 березня буде дуже важливим і  головним боєм в його професійній кар’єрі.
Але, слід сказати, що і в Донецьку є один чемпіон світу – В’ячеслав Сенченко, в якого промоутер українець. Провівши багато поєдинків в Україні, В’ячеслав став чемпіоном світу, двічі захистив цей титул, наразі йому доведеться черговий раз його відстоювати, йде переговорний процес. Дуже сподіваюся, що цей рік буде успішним для В’ячеслава Сенченка. Минулого року його оцінила WBA (Всесвітня Боксерська Асоціація) – присудила звання найкращого боксера, котрий представляє європейський континент.
Це великі досягнення для українського боксу. Що, на Вашу думку, має сприяти популяризації боксу в нашій державі?
Ну, певно, це медіа, однією з функцій яких є саме популяризація спорту, здорового способу життя.
На екранах сьогодні можна все частіше побачити розважально-спротивні шоу, на кшталт, «БУМ», «Ігри патріотів», «Ти чемпіон» тощо. Ви не залишаєтесь осторонь…
Так, адже вони надають життєві сили, тренують витривалість, спритність. Особисто я отримую новий заряд енергії, також розширюю коло своїх знайомих. На зйомках всі дуже згуртовуються. Колись я сильно подружилися з Єгором Бенкендорфом, який сьогодні є Генеральним директором Першого національного каналу, тому програма «Чоловічій клуб» не обійшлась без моєї участі. Вона виходила в ефір з вересня до грудня 2010-го року, транслювала різноманітні змагання, у тому числі і професійний бокс. Єгор дуже позитивно ставиться до спорту, він прихильник того, щоб якомога більше спорту було на Першому національному.
Я знаю, що програма «Ти чемпіон» посіла особливе місце у Вашому житті. Розкажіть детальніше.
Так, всі довго чекали, коли вже хтось з українських продюсерів вирішить здійснити проект, який у багатьох країнах проходив, а в Україні – ні. Варто сказати, що у нас танців та пісень багато, а одного із найбільш популярних видів спорту, після футболу і хокею (я говорю про світ в цілому), немає. Коли запропонували спортивний проект, який був присвячений боксу, всі зраділи. Мене спочатку запросили як радника з усіх спортивних питань, тобто розказувати, показувати, здійснювати контроль за усіма змаганнями. Після постійного спілкування продюсер прийняв рішення запропонувати мені посаду ведучої. Зрозуміло, що роздумів жодних не було, адже моїм партнером був Костя Цзю. Це один із моїх кумирів у боксі. Я навіть не мріяла просто познайомитися, поговорити, а тут – працювати пліч-о-пліч. Це подарунок долі.
Було щільне навантаження, але це шанс спробувати щось нове. Я багато років коментую, але це не те… робота перед камерою вимагала нового підходу. Я навіть навчалася! Ходила на додаткові заняття з дикції, працювала з викладачем «КНУ театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого», ми з ним індивідуально працювали над дикцією, над вмінням подавати себе, це було цікаво та пізнавально, тому отримала від роботи масу задоволення. Проект тривав лише 3 місяці. Перший сезон закінчився, рейтинги були досить високими.
Планується продовження?
Буквально нещодавно говорили зі спортивним редактором «Інтера» з приводу проекту на кшталт «Ти чемпіон», але трохи в іншому форматі. Все осмислюється, пишеться концепція, і як тільки збереться до купи, то мене сповістять – попередили, що без мене не обійдеться. Тому все розвивається. Якщо сьогодні немає, то завтра обов’язково буде.
Вам часто закидають, що Ви занадто емоційно коментуєте бої. Для Вас це суттєве звинувачення чи намагаєтеся коментувати на американський мотив?
Я емоційно коментувала тільки на проекті «Ти чемпіон», тому що це була вимога каналу: їм потрібен не просто спортивний проект, а реальне шоу зі справжніми емоціями. Коли я працювала на спортивному каналі, то там коментувала за всіма нормами. Лише нейтральність та професіоналізм. На «Ти чемпіон» я була в іншому амплуа. На форумах я читала, що занадто все було емоційно. Але це був не просто бій, а проект.
Кілька років тому, Ви долучилися до соціальної реклами проти насильства. Що надихнуло Вас на це?
Це була пропозиція Міністерства сім’ї, молоді та спорту, соціального відділу, я на неї погодилася, адже це глобальна проблема країни – незахищеність жінок. Взагалі, пропозиція співпала з моїми міркуваннями - потрібно достукатися до жінок! Ми довго працювали над концепцією, щоб все сприйняли, дбали про читабельність реклами і зрозумілість.  Я не жалкую, що там брала участь.
Я знаю, що за своє життя Ви встигли і книгу про бокс написати, у співавторстві…
Це певно, не моє дітище, а тих авторів, які працювали над нею. Я тільки корегувала і вичитувала деякі моменти. Наразі я можу самостійно видавати переклади, правила, додаткові інструкції до роботи, які привожу з інших країн. Ось і вся моя методична робота. А писати книги, автобіографії мені рано, тому це я залишаю на потім.
Щодня Ви «розправляєтеся» з колосальним об’ємом роботи. Чи залишається час на сім’ю?
Якщо до народження дитини я думала, що найголовніше в житті – це бокс, то зараз думаю, що це – материнство та коханий чоловік. Я намагаюсь робити так, щоб максимальну кількість часу, сил та енергії віддавати сім’ї. Для жінки це має залишатись на першому місці. Я обожнюю проводити час з сім’єю, люблю домашню роботу (ну, за виключенням куховарства), але тут головне настрій. Мій чоловік чудово готує, тому я завжди буваю таким допоміжним робітником. Все дуже весело проходить. Домашні клопоти відволікають від роботи та втоми. Коли набігло багато невирішених питань, саме вдома за фізичною роботою і приходить рішення.
Батьки часто мріють про продовження кар’єри їхніми дітьми, а Ви б хотіли для своєї дитини спортивної долі?
Мені важко сказати… Не можу сказати «ні», і не можу сказати «так». Але сьогодні ми відвідуємо хокей, йому подобається… Сьогодні спорт Сергія розвиває фізично та морально. Якщо я побачу якісь таланти, тоді будемо думати. Хоча...  я не можу сказати, що я мала талант, свої результати я витягувала тільки працездатністю. Є люди, які приходять вже із вродженим талантом, хоча талановиті люди – досить ліниві, тому не завжди є успішними. Результат має той, хто багато працює. Якщо Сергій буде мати бажання, то він отримає від мене максимальну підтримку. А тоді, мабуть, бокс доведеться поставити на задній план, і стати наставником сина.
Він ще маленький для боксу, але якщо з’явиться бажання, підтримаєте?
Як мамі, звісно, не хотілося б. Він дуже хоче займатися карате, кунг-фу (подивившись мультик «Кунг-фу Панда»). Хоча головне бажання. Взагалі бокс дисциплінує, навчає мислити, прораховувати ситуацію, приймати за дуже короткий проміжок часу (долі секунди) рішення. Бокс – це мистецтво самооборони і захисту. Завдати удару не так складно, а ось захистити себе – це справа не з легких…

Developed in conjunction with Joomla extensions.