paintball-referi-playerСпортивний суддя – це людина, яка контролює перебіг змагань, якщо говорити простими словами. Більш офіційне визначення дає словник фінансових та юридичних термінів: «Спортивний суддя – фізична особа, уповноважена організатором спортивного змагання забезпечити дотримання правил виду спорту та положення (регламенту) про спортивне змагання, котра пройшла спеціальну підготовку і отримала відповідну кваліфікаційну категорію.
Якщо ж спробувати розібратися, то поняття це набагато складніше, що включає у себе і специфіку кожного виду спорту, і психологічно-мотиваційний аспект роботи спортивного судді (або ж рефері чи арбітра, як їх іще називають). Є судді-теоретики, котрі слідкують, приміром, за чітким виконанням технічних норма, а є судді-практики, безпосередні учасники процесу, які разом зі спортсменами знаходяться у самому епіцентрі боротьби на спортивному майданчику. У деяких видах спорту словосполучення «центр боротьби» набуває буквального сенсу. На думку одразу спадає хокей, де арбітри постійно розбороняють бійки спортсменів, не кажучи вже про те, що увесь час ризикують боляче отримати шайбою.
Але! Є, мабуть, іще «обездоленіші» судді, які під час роботи безперервно знаходяться на лінії вогню. Мова про пейнтбол. Про команду тих людей, котрих від початку до кінця змагань розстрілюють кульками з фарбою, проте вони незмінно виконують свою роботу, зараховуючи влучання і прикриваючи власним тілом «поранених», котрі залишають майданчик.
Світло на те, як і чому стають пейнтбольним суддею, ким треба бути, аби обрати саме таку роботу, спробували провідні арбітри світу, котрі працюють на змаганнях найвищого рівня. На запитання «Спорткому» відповіли німець Ульріх Стар, словак Петер Крал і росіянин Дмитро Цвєтаєв.
- Чому ви обрали пейнтбол і чому саме роботу рефері?
Ульріх Стар: Я почав грати в пейнтбол у 1992-му році, тому що я шукав новий для себе вид спорту. Крім того, я прагнув до занять спортом на відкритому повітрі, адже у попередні 15 років провів дуже багато часу на спортивних аренах як гравець, тренер, суддя і інструктор для тренерів та суддів з волейболу.
Як гравець, я майже ніколи не був задоволений роботою рефері, їхнім рівнем і ставленням до своїх обов’язків – ні на місцевих, ні на міжнародних змаганнях. Тож я вирішив створити суддівську структуру в Німеччині, а пізніше ми почали співпрацювати з Францією і Великобританією в комісії «Euroref», європейській організації, що займається набором, підготовкою та атестацією пейнтбольних суддів.
paintball-referiПетер Крал: Насправді я перепробував багато видів спорту, я, коли можна так сказати, хлопець-адреналін. Деякі мені сподобалося більше, ніж інші, і одним із них був пейнтбол. Насправді я стояв біля витоків цього виду спорту у Словаччині, один з тих небагатьох хлопців, які почали стріляти в словацьких лісах. Цей вид спорту дуже привабив мене, тому я вирішив залишитися з ним: ми створили Словацьку асоціацію пейнтболу, Словацьку Національну лігу і почали просувати пейнтбол до офіційного визнання як виду спорту. Пізніше настав час розвинутися від гравця до рефері. Тоді не було суддів як таких, тому обслуговували матчі самі гравці, у перервах між власними виступами. У мене непогано виходило, і нас, разом з кількома моїми друзями, почали запрошувати на закордонні змагання. Я познайомився із багатьма людьми, здобув багато нових друзів. Команди були дуже задоволені нашою роботою, і це було моєю мотивацією. Так я і став пейнтбольним суддею.
Дмитро Цвєтаєв: Я прийшов у пейнтбол в якості інструктора пейнтбольного клубу в 2000-му році. З наступного року почав судити тренування спортивних команд, а у 2002-му у мене був перший спортивний турнір як судді. Я за вдачею людина спортивна. А пейнтбол мені сподобався своїм адреналіном, спілкуванням з різними людьми, і що не менш важливо, відповідальністю, яка лежить на плечах судді. Взагалі пейтбол – дуже специфічний вид спорту. Він вимагає великої уваги, впевненості у прийнятті рішень. адже від твого рішення може залежати результат. І це додає адреналіну, що мені й подобається. І найважливіше – впевненість у собі, робити те, що ти повинен на всі 1000%, не дивлячись ні на що.
- Що найскладніше в роботі пейнтбольного рефері?
Ульріх Стар: Можливо, я скажу не про найважчу частину, але, переконаний, що вона є дуже серйозною. У порівнянні з суддівством інших командних видів спорту, у нас, звісно, складніше: адже наші арбітри обслуговують турніри по 10-12 годин на день, 2-3 дні поспіль, а не лише одну гру тривалістю 90 хвилин, як у футболі. Також у вас часто влучають постріли, і це, я вам скажу, не дуже весело. Найгірше, можливо, агресія, з боку гравців, їхня некомпетентність і нерозуміння – більшість із них не можуть навіть уявити собі, яку велику послугу робимо для них ми. СЖучасні гравці просто не можуть порівняти нашу роботу із тією, що була на зорі пейнтболу, коли було насправді погано.
Петер Крал: Те, що ви цілісінький день залишаєтеся на полі (особливо важко влітку, у повній амуніції – пітнієш шалено), максимально концентруючись на іграх. Також неприємно сперечатися з гравцями (це «прерогатива» головного судді»), які навіть не знають правил, але переконані у своїй правоті. Крім того, потрібно дуже швидко ухвалювати важкі рішення. Взагалі ж усю роботу можна назвати важкою, але якщо ви свою роботу любите, то нічого складного у ній і не бачитимете.
Дмитро Цвєтаєв: Знаєте, в будь-яких видах спорту суддя угодний тим, хто перемагає, і винен перед тими, хто програв. Дуже важливе у пейнтболі терпіння. Коли грають вирішальні матчі, і одна з команд програє, вона завжди буде звинувачувати не себе, а суддів, що набагато простіше. Мені на своїй практиці довелося вислухати безліч неприємних слів на свою адресу, але будучи професіоналом, я стримував емоції, щоб не відповісти на словах, а тим більше фізично, хоча не кожному чоловікові сподобається, якщо його обкладають усіма матюками, які існують в нашій мові. Я дуже емоційна людина, але ці емоції намагаюся тримати в межах розумного.
- А що найприємніше – драйв, адреналін чи щось інше?
Ульріх Стар: Для мене особисто? Бути безпосереднім учасником руху пейтболу до світового визнання. Я би хотів, щоб пейнтбол став провідним командним видом спорту, і щоб сталося це у найближчі 15 років.Я працюю для того, щоб разом із нашим спортом зростав і рівень гри, і рівень суддівства. Тож намагаюся готувати хороших арбітрів, до того ж, прививаю їм любов до пейнтболу, аби вони працювали не один рік та самі потім готували кваліфіковані кадри.
Петер Крал: Найприємніша частина роботи – закінчити останню гру змагань. Також ви знаходите нових друзів. Або коли увечері на вечірці після турніру гравці дякують вам за хорошу роботу. Або на церемонії нагородження... Так що однією фразою: найприємніша частина – бачити, що ви робите щось корисне, і робите це добре.
paintball-referi-resting- Якщо спортсмени-учасники змагань мають можливість відпочивати між іграми, то судді постійно на полі, і в спеку, і в холод у повній амуніції – не кожен витримає… Які якості мають бути в людини, щоб вона могла працювати пейнтбольним суддею?
Ульріх Стар: Сильна самомотивація, почуття обов’язку і честі, дисципліна, терпіння, бажання вчитися і вдосконалюватися, товариський дух, любов до гри.
Петер Крал: Це хороше запитання. Взагалі, не кожен може бути хорошим маршалла. Є багато аспектів, схильностей, котрі мають бути притаманні людині: гарна реакція, швидкі рефлекси, вміння зосереджувати увагу упродовж тривалого періоду часу, і т.д. .. . Але один з найважливіших моментів – потрібно бути мазохістом.
Дмитро Цвєтаєв: Суддя, у першу чергу, повинен бути безпристрасним. Зрозуміло, що у нас гравці і судді всі один одного знають, за полем вони можуть обніматися, обговорювати різні речі, підколювати один одного, але на полі – він гравець, а я суддя. І не повинно бути ніякого панібратства. І, як я уже говорив, важливі впевненість, відповідальність, фізична підготовка, адже не кожна людина зможе витримати 14 годин на ногах, при тому що у тебе ще й стріляють.
- Які обов’язки судді на ігровому майданчику та поза ним?
Петер Крал: У суддів дуже багато завдань. Якщо в основному, то ми повинні дбати, аби на полі усе відбувалося згідно правил. Ми підтримуємо дух «чесної гри», караємо тих, хто порушує правила, ретельно стежимо за дотриманням правил безпеки. спостерігати про практичне застосування правил безпеки. Ми слідкуємо за надувними укриттями, багато разів чистячи і роздуваючи їх під час змагань. Вчимо гравців правилам або роз’яснюємо їх, тому що вони досконало їх не знають. бо не знаю їх у деталях. За полем у нас не так багато функцій, адже ми постійно на майданчику. Однак, постійно слідкуємо за дотриманням правил безпеки на усіх прилеглих територіях.
- Часто бувають конфлікти з гравцями, які незадоволені рішеннями?
Ульріх Стар: Так, але нині здебільшого у нижчих лігах. Топ-гравці, профі, знають, що вони тільки даремно витратять свій час за надуманими скаргами, замість того щоб зосередитися на своїх власних помилках.
Дмитро Цвєтаєв: Конфлікти бувають, адже гравцю завжди прикро, що він програв. Але поводитися треба з повагою до гравця і до самого себе, і не давати волю емоціям. Адже суддя теж людина, і у нього бувають помилки, від цього ні куди не дітися. Для виправлення помилок існують тренування суддів. Ми тренуємося на команді «Російський легіон»: відпрацьовуємо розстановку суддів, хто куди повинен дивитися в той чи інший момент гри. А фізпідготовка у кожного своя. Я от граю у футбол систематично.
- Як готуються судді до змагань – адже потрібно весь час перебувати у відмінній фізичній формі…
Петер Крал: Рефері – це люди, які живуть активним життям, вони займаються спортом, фізкультурою, і цього достатньо. Ми, судді, не повинні цілий день без упину носитися майданчиком, але маємо бути в змозі швидко реагувати. І, звичайно ж, ми проводимо тренінги для арбітрів. EPPRO (European Professionsl Paintball Referee Organization) раз на рік проводить загальну зустріч, де ми вивчаємо і опрацьовуємо чинні або ж імовірні зміни до правил, тренуємо нових рефері, тестуємо власні знання. Ми відтворюємо найрізноманітніші ситуації на полі і шукаємо найкраще вирішення для них. Важливо працювати у сильній суддівській команді, а не лише індивідуально.
- Яка мотивація і мета вашої роботи?
paintball-referiesДмитро Цвєтаєв: Як такої мети немає. Це не гроші. Просто цікаво спілкуватися з людьми і відчувати на собі відповідальність. А найприємніше у роботі суддів – це повага; коли до тебе люди підходять після турніру і кажуть: «Мітяй, вибач, як щось не так. І спасибі за суддівство. Ви найкращі!»
- Які найбільш пам’ятні випадки траплялися на змаганнях? Можливо, курйози?
Ульріх Стар: Іноді смішні ситуації трапляються. Деколи можна побачити як гравці «підстрелюють» своїх же товаришів по команді, деколи заробляють очки для суперників – це, як правило, і виглядає досить курйозно.
Петер Крал: Вау, їх було так багато… Я працюю суддею близько 15-ти років, тож маю, що згадати – як позитивний, так і негативний досвід. Наприклад, коли гравці просто почали битися на полі, або коли капітан однієї команди аж 30 хвилин відмовлявся залишати поле, бо не погоджувався із моїм рішенням. Або коли один добре відомий у Центральній Європі гравець, котрий практично ненавидів мене, офіційно заявив, що я – найкращий суддя, якого він знає, і запросив працювати до своєї ліги. Або коли ми повинні були зняти верхній одяг з цілої жіночої команди прямо на полі перед глядачами…
Дмитро Цвєтаєв: Ой, насправді найбільш пам’ятний випадок, коли мене покликали грати за спортивну команду. Я згадую, як я намагався довести суддям свою правоту як гравця, але це ні до чого не призвело. На цьому моя кар’єра гравця закінчилася. Але я зрозумів одне – яким би професіоналом ти не був, треба вчитися визнавати свої помилки, а не ставати у позу – бо «суддя завжди правий».
В Україні поки немає суддів міжнародного рівня. За даними Федерації пейнтболу України загалом у нас є 52 фахівця, які мають право називатися пейнтбольним суддею. Із них: 7 суддів національної категорії; 4 суддів 1-ї категорії; 6 суддів 2-ї категорії та 35 суддів 3-ї категорії, з низ 18 отримали категорію тільки 8-го жовтня 2010-го року під час атестації.
Дивуватися немає чому, адже цей вид спорту у світі вважається молодим, а нас так і зовсім юним. Змагання проводяться з 1995-го року, але правила гри постійно удосконалюються, і нинішні матчі істотно відрізняються від матчів 15-річної давнини. Зараз Федерація активно працює над питаннями підвищення кваліфікації суддів, виведення їх на міжнародну арену, та й взагалі – над збільшенням кількості якісних кадрів.
Щороку проводяться суддівські семінари, атестації та тренінги. У 2010-му відбулося 4 атестації суддів та 2 семінари-тренінги. У червні у Львові європейська суддівська організація «Єврореф» (організація Федерації пейнтболу Європи) проводила семінар-тренінг, після якого судді отримали відповідні сертифікати та право судити на змаганнях Європейського рівня (при цьому потрібно мати не менш як 2 роки досвіду роботи). Участь у семінарі брало 16 чоловік. Ще один семінар-тренінг відбувався у жовтні у Дніпропетровську, з’їхалося туди 42 учасника. В лекційному і практичному форматі розглядалися, зокрема, такі теми: «Розуміння логіки гри: погляд зі сторони гравця», «Штрафи: як не поламати гру команді», «Етика відносин суддя-гравець. Конфліктні ситуації і неспортивна поведінка», «Робота в команді», «Негативний вплив алкоголю на організм: чому не можна вживати алкоголь під час», «Дотримання техніки безпеки під час проведення змагань», «Рух суддів на полі. Розстановка суддів та координація їх дій в різних ігрових ситуаціях».
Уже тепер відсутність кваліфікованих суддів не є великою проблемою. Наразі як про нагальну треба говорити про проблему нестачі фінансування. Це негативно відбивається на зовнішньому вигляді та на роботі суддів, адже бракує коштів для придбання суддівського обладнання: суддівських джерсі, масок, ручних радарів-хронографів. Також хотілося би частіше проводити семінари та тренінги, але немає можливості. Відповідно, на даний момент, єдина можливість для суддів підвищувати кваліфікацію – це змагання, де вони отримують власний досвід та переймають його від старших та досвідченіших колег.

Developed in conjunction with Joomla extensions.