Боулдеринг – зовсім нове слово для вуха українських уболівальників, котрі не захоплюються екстремальними видами спорту, або ж конкретно скелелазінням. Утім, у цій дисципліні, котра з року в рік набирає популярності у світі, Україна вже має своїх героїв. Ольга Шалагіна – чемпіонка та призерка світу, переможниця етапів Кубку світу; її брат Михайло – чемпіон світу серед юніорів; має перспективи і наймолодших член родини Олександр Шалагін, котрий цього року виконав норматив майстра спорту. Про скелелазіння загалом та про боулдеринг (лазіння короткими гранично складними трасами) зокрема, про свої спортивні і тренерські плани Оля і Михайло розповіли в ексклюзивному інтерв'ю журналу «Спортком».
Частина друга. (Інтерв’ю Михайла Шалагіна читайте тут).
Олю, за свіжими слідами розкажіть про минулий сезон – чи задоволені Ви ним, чи все задумане вдалося?
Цим змагальним сезоном я задоволена. Виграла чемпіонат України у складності, посіла третє місце на чемпіонаті Європи з боулдерингу, перемогла на відкритих змаганнях у Китаї, стала другою на Майстерських змаганнях в Італії.
Налаштовувалася побувати на всіх етапах Кубку світу з боулдерингу, щоб поборотися за великий Кубок, але не склалося, травмувалася на початку сезону.
Однин з найяскравіших спогадів – 2-ге місце на Майстерських змаганнях в Італії. Пам’ятаю, що на них відчувала велику втому, не було потрібного тонусу. Вирішила лізти в задоволення, і таки посіла 2-ге місце. Також значне враження справив виступ у «складності» на чемпіонаті Європи. Це не мій профілюючий вид, я тренуюся і виступаю в основному у боулдерингу. А на Європі потрапила до фіналу і стала шостою. Лізла впевненіше і легше, ніж усі інші, але зробила технічну помилку і зірвалася.
Міжсезоння – це можливість відпочити, або навпаки – закласти фундамент на наступний сезон, інтенсивно тренуючись?
Міжсезоння – це, звичайно ж, відпочинок, скидання навантаження. Більше намагаюся займатися іншими видами спорту, щоб дати собі психологічно відпочити перед наступним сезоном. Це дуже важливо! Також намагаюся кудись поїхати відпочити, наприклад, в інше місто, в іншу країну.
Як проходять тренування – це ж не тільки заняття на скелях і трасах? Що входить у підготовку скелелаза?
Все залежить від етапу підготовки. Наприклад, якщо це змагальний етап, то тільки змагання і тренування для підтримки рівня. Якщо підготовчий, то це по 2 тренування на день 5 днів на тиждень. Настільки втомлюєшся, що навіть сил ні на що інше не залишається. Тренуємо силу, витривалість, тренуємо, звичайно ж і мізки – лазінням на скелях, лазінням на різних боулдерах.
Які очікування та цілі на наступний сезон?
Хочу поборотися за великий Кубок, також наступного року пройде чемпіонат світу. Ну, і звичайно ж буду піднімати свій рівень лазіння на скелях.
Розкажіть, як Ви прийшли в скелелазіння? Напевно, висоти ніколи не боялися, але коли з хобі це перетворилося на професію?
У скелелазіння я прийшла, коли мені було 10 років. Наш тренер ходив по школах, робив набір груп. Не знаю чому, але мене настільки зацікавило піти і спробувати, що це таке. Хоча до цього я не ходила нікуди, була дуже сором’язливою дитиною. Пам’ятаю, в секцію скелелазіння пішов весь мій клас, а затрималася там я одна. Однокласники досі жартують з цього приводу.
Приблизно через тиждень Міша теж став ходити на скелелазіння. Йому стало цікаво, чим таким я займаюся!
Висоти я не боялася і не боюся. А з приводу професії, не можу сказати, що це моя робота. Для мене скелелазіння – це стиль життя і мені це страшенно подобається. Нехай це навіть не приносить великих грошей, але, як говориться, у грошах не завжди знаходиш щастя.
Відразу після закінчення школи я зрозуміла, що хочеться дуже багато чого досягнути у скелелазінні. Для цього вступила до інституту фізичної культури і спорту в Дніпропетровську. А після його закінчення вирішила переїхати жити і тренуватися до Одеси. З цього часу мій брат став моїм тренером.
Хто більше за інших вплинув на Ваше становлення як спортсмена?
Нам з братом дуже пощастило, ми потрапили до чудових тренерів Лось Вікторії Дмитрівні і Лося Олександра Васильовича. Вони для нас – як другі батьки. Вони розвивали нас не тільки фізично, але й духовно. У наших тренерів багато вихованців з гідними результатами на змаганнях.
Також нас дуже підтримували і продовжують підтримувати наші батьки. Я цьому дуже вдячна – вони у нас повірили і не наполягали кинути скелелазіння і вступити до якого-небудь економічного ВНЗ і т.п.
Наскільки я знаю, Ви вже працюєте тренером, займаєтеся з дітьми ... Вам особисто тренерський досвід якось допомагає як спортсмену? Або це все для того, щоб передати свої уміння дітям?
Так, я певний час працювала тренером, зараз в основному тільки допомагаю братові. Мені дуже подобається тренерська робота, цікаво знаходити підхід до кожної людини, цікаво бачити радість вихованців від отриманого результату. Мені тренерський досвід допомагає, тому що я теж багато чому вчуся – і як спортсмен, і як тренер.
Чи є улюблені місця для тренувань, якісь особливі турніри та змагання?
Для тренувань дуже люблю наш боулдеринговий зал в Одесі, де ми і тренуємося. Ще дуже люблю боулдеринговий район під Парижем, у Франції. Двічі на рік ми намагаємося проводити там тренувальний збір. Люблю змагання у Франції, Австрії, Італії, Китаї. Дуже хороша організація проведення турнірів, та й сама атмосфера.
Скелелазіння відбирає весь час? Або ще на щось залишається – на сім’ю, хобі чи просто на відпочинок?
Я б не сказала, що скелелазіння відбирає весь час. Адже нам трохи простіше, ніж, наприклад, офісним робітникам, які сидять кожен будній день в офісі з 9-ї до 18-ї. У нас ненормований робочий день, і якщо хочеться відпочити – то можна і відпочити. Але є і графік, якого треба дотримуватися, щоб досягти результату.
Та є період, коли ти не можеш нікуди виїхати якийсь час через інтенсивні тренування, немає часу або й бажання на щось інше. Але я намагаюся приділяти увагу сім’ї, друзям, собі.
Як довго ще хочеться змагатися? І яка для цього мотивація?
На змаганнях виступати ще хочеться, адже не все іще реалізувала, та й мені подобатися сама атмосфера змагань. Відчуття, які неможливо передати!
Якими якостями має володіти людина, щоб стати успішною у вашому виді спорту?
Я думаю, що у скелелазінні вони не особливо відрізняються від якостей, котрі потрібні у будь-якому іншому виді спорту. Воля до перемоги, бажання перебороти себе, терпіння.
Якими словами Ви можете описати свої почуття й емоції на дистанції?
Якщо це боулдеринг, то стан збудженості, азарту, інтересу. Якщо це складність, стан схожий з медитацією, рух-рух, терпіння, розуміння, спокій, відсутність думок.
Що найбільш класне у скелелазінні?
Постійно знаходиш для себе щось нове, у вигляді нових боулдерингів і трас. Навіть цілого життя не вистачить, щоб спробувати усі траси на світі. Лазіння на природі, спілкування з друзями, поїздки по різних країнах.
climbing-Olga-Shalagina-champ-KyevaБоулдеринг – зовсім нове слово для вуха українських уболівальників, котрі не захоплюються екстремальними видами спорту, або ж конкретно скелелазінням. Утім, у цій дисципліні, котра з року в рік набирає популярності у світі, Україна вже має своїх героїв. Ольга Шалагіна – чемпіонка та призерка світу, переможниця етапів Кубку світу; її брат Михайло – чемпіон світу серед юніорів; має перспективи і наймолодших член родини Олександр Шалагін, котрий цього року виконав норматив майстра спорту. Про скелелазіння загалом та про боулдеринг (лазіння короткими гранично складними трасами) зокрема, про свої спортивні і тренерські плани Оля і Михайло розповіли в ексклюзивному інтерв'ю журналу «Спортком».
Частина друга. (Інтерв’ю Михайла Шалагіна читайте тут).
- Олю, за свіжими слідами розкажіть про минулий сезон – чи задоволені Ви ним, чи все задумане вдалося?
- Цим змагальним сезоном я задоволена. Виграла чемпіонат України у складності, посіла третє місце на чемпіонаті Європи з боулдерингу, перемогла на відкритих змаганнях у Китаї, стала другою на Майстерських змаганнях в Італії.
Налаштовувалася побувати на всіх етапах Кубку світу з боулдерингу, щоб поборотися за великий Кубок, але не склалося, травмувалася на початку сезону.
Однин з найяскравіших спогадів – 2-ге місце на Майстерських змаганнях в Італії. Пам’ятаю, що на них відчувала велику втому, не було потрібного тонусу. Вирішила лізти в задоволення, і таки посіла 2-ге місце. Також значне враження справив виступ у «складності» на чемпіонаті Європи. Це не мій профілюючий вид, я тренуюся і виступаю в основному у боулдерингу. А на Європі потрапила до фіналу і стала шостою. Лізла впевненіше і легше, ніж усі інші, але зробила технічну помилку і зірвалася.
- Міжсезоння – це можливість відпочити, або навпаки – закласти фундамент на наступний сезон, інтенсивно тренуючись?
- Міжсезоння – це, звичайно ж, відпочинок, скидання навантаження. Більше намагаюся займатися іншими видами спорту, щоб дати собі психологічно відпочити перед наступним сезоном. Це дуже важливо! Також намагаюся кудись поїхати відпочити, наприклад, в інше місто, в іншу країну.
- Як проходять тренування – це ж не тільки заняття на скелях і трасах? Що входить у підготовку скелелаза?
- Все залежить від етапу підготовки. Наприклад, якщо це змагальний етап, то тільки змагання і тренування для підтримки рівня. Якщо підготовчий, то це по 2 тренування на день 5 днів на тиждень. Настільки втомлюєшся, що навіть сил ні на що інше не залишається. Тренуємо силу, витривалість, тренуємо, звичайно ж і мізки – лазінням на скелях, лазінням на різних боулдерах.
- Які очікування та цілі на новий сезон?
- Хочу поборотися за великий Кубок, також наступного року пройде чемпіонат світу. Ну, і звичайно ж буду піднімати свій рівень лазіння на скелях.
climbing-Olga-Shalagina-bould- Розкажіть, як Ви прийшли в скелелазіння? Напевно, висоти ніколи не боялися, але коли з хобі це перетворилося на професію?
- У скелелазіння я прийшла, коли мені було 10 років. Наш тренер ходив по школах, робив набір груп. Не знаю чому, але мене настільки зацікавило піти і спробувати, що це таке. Хоча до цього я не ходила нікуди, була дуже сором’язливою дитиною. Пам’ятаю, в секцію скелелазіння пішов весь мій клас, а затрималася там я одна. Однокласники досі жартують з цього приводу.
Приблизно через тиждень Міша теж став ходити на скелелазіння. Йому стало цікаво, чим таким я займаюся!
Висоти я не боялася і не боюся. А з приводу професії, не можу сказати, що це моя робота. Для мене скелелазіння – це стиль життя і мені це страшенно подобається. Нехай це навіть не приносить великих грошей, але, як говориться, у грошах не завжди знаходиш щастя.
Відразу після закінчення школи я зрозуміла, що хочеться дуже багато чого досягнути у скелелазінні. Для цього вступила до інституту фізичної культури і спорту в Дніпропетровську. А після його закінчення вирішила переїхати жити і тренуватися до Одеси. З цього часу мій брат став моїм тренером.
- Хто більше за інших вплинув на Ваше становлення як спортсмена?
- Нам з братом дуже пощастило, ми потрапили до чудових тренерів Лось Вікторії Дмитрівні і Лося Олександра Васильовича. Вони для нас – як другі батьки. Вони розвивали нас не тільки фізично, але й духовно. У наших тренерів багато вихованців з гідними результатами на змаганнях.
Також нас дуже підтримували і продовжують підтримувати наші батьки. Я цьому дуже вдячна – вони у нас повірили і не наполягали кинути скелелазіння і вступити до якого-небудь економічного ВНЗ і т.п.
- Наскільки я знаю, Ви вже працюєте тренером, займаєтеся з дітьми ... Вам особисто тренерський досвід якось допомагає як спортсмену? Або це все для того, щоб передати свої уміння дітям?
- Так, я певний час працювала тренером, зараз в основному тільки допомагаю братові. Мені дуже подобається тренерська робота, цікаво знаходити підхід до кожної людини, цікаво бачити радість вихованців від отриманого результату. Мені тренерський досвід допомагає, тому що я теж багато чому вчуся – і як спортсмен, і як тренер.
- Чи є улюблені місця для тренувань, якісь особливі турніри та змагання?
- Для тренувань дуже люблю наш боулдеринговий зал в Одесі, де ми і тренуємося. Ще дуже люблю боулдеринговий район під Парижем, у Франції. Двічі на рік ми намагаємося проводити там тренувальний збір. Люблю змагання у Франції, Австрії, Італії, Китаї. Дуже хороша організація проведення турнірів, та й сама атмосфера.
climbing-Olga-Shalagina-life- Скелелазіння відбирає весь час? Або ще на щось залишається – на сім’ю, хобі чи просто на відпочинок?
- Я б не сказала, що скелелазіння відбирає весь час. Адже нам трохи простіше, ніж, наприклад, офісним робітникам, які сидять кожен будній день в офісі з 9-ї до 18-ї. У нас ненормований робочий день, і якщо хочеться відпочити – то можна і відпочити. Але є і графік, якого треба дотримуватися, щоб досягти результату.
Та є період, коли ти не можеш нікуди виїхати якийсь час через інтенсивні тренування, немає часу або й бажання на щось інше. Але я намагаюся приділяти увагу сім’ї, друзям, собі.
- Як довго ще хочеться змагатися? І яка для цього мотивація?
- На змаганнях виступати ще хочеться, адже не все іще реалізувала, та й мені подобатися сама атмосфера змагань. Відчуття, які неможливо передати!
- Якими якостями має володіти людина, щоб стати успішною у вашому виді спорту?
- Я думаю, що у скелелазінні вони не особливо відрізняються від якостей, котрі потрібні у будь-якому іншому виді спорту. Воля до перемоги, бажання перебороти себе, терпіння.
- Якими словами Ви можете описати свої почуття й емоції на дистанції?
- Якщо це боулдеринг, то стан збудженості, азарту, інтересу. Якщо це складність, стан схожий з медитацією, рух-рух, терпіння, розуміння, спокій, відсутність думок.
- Що найбільш класне у скелелазінні?
- Постійно знаходиш для себе щось нове, у вигляді нових боулдерингів і трас. Навіть цілого життя не вистачить, щоб спробувати усі траси на світі. Лазіння на природі, спілкування з друзями, поїздки по різних країнах.

Developed in conjunction with Joomla extensions.