Наталія Жаркова: наше бажання дихати частіше звичка, ніж необхідність.

Фрідайвинг або апное – це вид підводного спорту, суть якого полягає в пірнанні на затримці дихання. Сьогодні цей спорт активно набирає обертів в Україні і однією із рушійних сил цього процесу є Наталія Жаркова.

Тендітна харків’янка в жовтні цього року здобула титул чемпіонки Європи та встановила одразу два рекорди світу з пірнання на глибину в бі-ластах та брасом. Наталія займається фрідайвингом вже десять років та не уявляє свого життя без нього. Але просто займатись улюбленою справою їй замало, дівчина мріє про розвиток та широку популярність фрідайвингу в Україні, задля чого докладає чимало власних зусиль. З недавніх пір спортсменку призначено головою комісії апное в Федерації підводного спорту та підводної діяльності України, тож кому як не їй знати, що таке фрідайвинг, в чому його особлива магія та що чекає на спорт в майбутньому!

Наталіє, нам ще зі школи розповідають, що без повітря людина зможе прожити не більше 3 хвилин, але рекорди в апное кажуть, що це не зовсім так. Розкажіть про Ваш вид спорту більше.

Фрідайвинг різко відрізняється від інших тим, що тут спортсменів не цікавить швидкість. Наші показники — це дистанція та глибина. Щоправда є одна дисципліна в басейні, де все таки враховується час – це статичне апное. Тут людина, затримавши дихання лежить на поверхні води і тоді перемагає той, хто зміг протриматись довше.

Взагалі, наші дисципліни поділяються на ті, що проводяться в басейнах та на відкритій воді.

В басейні ми змагаємось у статичному апное, динаміці без ласт та динаміці в ластах. У динаміці спортсмен може подолати дистанцію швидко, економлячи кисень, та повільно, зосередившись на тому аби вистачило власного ресурсу сил.

Дисципліни на відкритій воді – це пірнання на глибину з ластами (бі-ласти та моноласти), без ласт та вільне занурення.

На змаганнях спортсмен повинен за день до старту замовити свою глибину та час за який він його виконає. Відповідно до заявок, організаторами формуються протоколи і в день змагань трос, який страхує спортсмена буде спущений на відповідну глибину. На кінці тросу стоїть обмежувач для лайнера, яким спортсмен приєднується до тросу. Діставшись заявленої глибини, ми не можемо продовжувати занурення і повертаємось назад. В нашому спорті важливо добре знати свої можливості. Адже навіть один метр або одна секунда може зробити тебе або переможцем або переможеним. І хоча швидкість для нас немає значення, проте ми зобов’язані знати скільки часу займає наше занурення. Якщо ми виконаємо свою вправу занадто швидко, або занадто повільно, тоді ми програємо і не матиме значення, хто побив рекорд і пірнув найглибше. Перемагає в нас той спортсмен, який найточніше вказав глибину та тривалість свого занурення.

Яка дисципліна Вам найближча?

Важко сказати, тому що мені вони подобаються абсолютно всі. І виступаю я практично в усіх дисциплінах, виключенням є тільки швидкісне апное. Ця дисципліна повністю вибивається із звичних стратегій підготовки та відрізняється за своїми принципами. Як правило, спортсмени, які замаються швидкісним апное, виступають лише в цій дисципліні.

Щодо моїх вподобань. Я більшість часу проводжу на узбережжі Червоного моря, в Дахабі. А там все сприяє пірнанню на глибину. Я навіть не знаю, що було першим – моє життя в Дахабі і як результат любов до глибини, чи мій вид спорту і тому – життя в Дахабі. Я однозначно люблю всі дисципліни. Пірнання в бі-ластах – це «наймолодша» дисципліна, а значить все тут свіже та нове. Пірнання в моноластах – найглибша, пірнання брасом – найважча у фізичному плані, і мені вона добре дається. А вільне занурення – це на мою думку найпростіша дисципліна, яка дозволяє насолоджуватись самим процесом. Я не можу обрати щось одне.

Зараз я відчуваю, що встигла скучити за басейном, знову починаю тренуватись. В Україні нарешті з’явились сильні спортсменки, які підігрівають мій дух суперництва. Раніше кожні змагання, демонструючи кращий особистий результат, я ставила рекорди України, а тепер залишилось непобитим лише статичне апное. Тож планую позмагатись на малій воді.

Фрідайвинг досить специфічний вид спорту, що на Вашу думку в ньому найважче?

В нас є три головні особливості. Перше це те, що при пірнанні в глибину необхідно навчитись компенсувати зростаючий тиск у порожнині середнього вуха. Буває таке, що вже цей крок стає на заваді для подальших занять, та може даватись спортсмену дуже складно і повільно.

Друга складність – це психологічний баланс. Фрідайверу потрібно довіряти глибині, або вміти домовлятись зі своїм страхом. Крім того важливо знаходити золоту середину в своїх емоціях, адже кураж в нашому спорті взагалі не допускається.

І третє, це вже близьке для багатьох видів спорту – вміння зберегти мотивацію та рухатись до цілі. Адже дихальний дискомфорт існує. В будь який момент може захотітись дихати, ось саме з цим «хотінням» і треба вміти працювати.

Як фрідайвинг впливає на організм та здоров’я людини?

Виключно позитивно! Якщо все робити з розумом, то абсолютно все йде на користь. Звісно, у фрідайвингу фізіологічна складова є суттєвою, тож людині потрібно плавно та зважено адаптуватись до нових умов. Якщо уважно дослухатись до власного організму, то людина отримує тільки позитивні результати: загальна фізична форма, стабілізація психічного стану, навіть омолодження. Є стандартна медична форма з переліком захворювань, з якими бажана консультація лікаря. Але як правило, якщо людині можна взагалі займатись фізичними навантаженнями – то і фрідайвингом займатись теж можна.

Крім того фрідайвинг може бути різним. Не всім потрібно ставати професійними спортсменами та встановлювати рекорди. Пірнання на затримці дихання – це перш за все цікаво. Цей вид спорту відкриває цілий світ та може стати улюбленим хобі.

Наталіє, а як особисто Ви прийшли у цей спорт?

Я займалась плаванням десь з 7 до 17 років. Потрапила у збірну. Не впевнена чи довелось мені позмагатись у складі збірної, але в резерві я сиділа довго. Потім вступ у ВНЗ, тоді я полишила плавання. Одразу вступити не вдалось, тому влітку я влаштувалась працювати в басейн в одному із харківських аквапарків. Там познайомилась із тренером з фрідайвингу. Спробувала, сподобалось.

Я не можу пригадати того моменту, коли вирішила стати професійним спортсменом. Я пам’ятаю вже активні тренування, як двічі на тиждень займаюсь у басейні та не уявляю свого життя беж пірнання. Це сталось саме собою. Просто сам спорт знайшов мене.

Хто Вас підтримує та надихає?

Батьки підтримують. Мама в мене людина, яка морально підтримує всі мої починання – їй все подобається, вона завжди хоче спробувати щось зі мною. Батько більш скептичний – він дає настанови, звертає увагу на підводне каміння та допомагає не літати в хмарах. Дідусь – завжди водив мене у басейн. Розмір його любові ніколи не вимірювався. Отже в першу чергу, моя підтримка – це моя родина.  

Останні змагання, в яких Ви брали участь це чемпіонат Європи, який відбувся в Туреччині. Там ви здобули два золота, бронзу та встановили два світові рекорди. Розкажіть трохи детальніше, що цікавого відбулось на тих змаганнях?

Я розповідала Вам про наші правила, і що в нас головне це знання своїх можливостей. Саме це і підтвердилось на ЧЄ. Свого часу правила складалися таким чином, щоб не давати перемогу та місце декільком спортсменам одночасно. Адже сильні спортсмени можуть домовитися і втрьох-чотирьох замовити однаковий результат, щоб всім стати на п’єдестал. Це абсурдна, але показова ситуація. Отже, на чемпіонаті Єропи сталось наступне: я та моя найближча суперниця Альонка Артнік (Словенія) заявились на 85 метрів. Я подала час 2 хв 52 сек, вона 3 хв 9 сек.  За результатами мій час становив 2,51, а її — 3, 08. Тобто, ми обидві виконали вправу на 1 секунду швидше. Судді спершу не знали як вчинити, але їх остаточне рішення було справедливим – ми розділили між собою і рекорд і І місце.  

Але хіба це справедливо? Навіщо потрібні змагання, на яких суперники все одно посідають одне й те ж місце?

Подібні ситуації є дуже рідкісними, і частіше за все переможець тільки один. Але Доля – це Доля і у фридайвінгу вона дуже часто проявляється. Крім того такі жорсткі правила, щодо попередньої заявки, необхідні з точки зору безпеки. Фрідайвера можна лише дістати з води, іншої можливості врятувати його немає. Будь яка затримка трактується як небезпека життю.  З точки зору спортсмена – це не дуже зручно, адже одна секунда може нести такі доленосні результати як титул чемпіона або рекорд, тому ми зараз намагаємось щось придумати. Але і сенс цих жорстких рамок всім нам абсолютно зрозумілий.

Життя — перед усім! До чого Ви готуєтесь зараз? Які найближчі цілі?

Зараз я повернулась до тренувань після відпочинку, готуюсь до чемпіонатів світу наступного року, буду брати участь і в змаганнях в басейні. Ще планую пірнати в комерційних змаганнях Vertical Blue – цей турнір робить акцент на світових рекордах, тож дуже хочу представляти там Україну.

Але я не ставлю собі цілей в цифрах. Я прагну зробити найкраще з того, що можу. В моєму розумінні позначки в метрах чи хвилинах обмежують спортсмена.

Крім того, зараз шукаю реалізацію себе як тренера. Тренувати подобається. Це дуже цікаво! Подобається шукати методи та методики. Маю азарт. Ще я займаюсь розвитком школи фрідайвингу Deep Division в Харкові. Розвиваємо спорт на рівні країни. Наступного року хочемо провести ЧУ за версією CMAS. Але, наприклад, в Україні немає сертифікованих суддів, тож ці змагання не можуть бути визнаними на міжнародному рівні. Тож, потрібно готувати суддів. Також, потрібно створити національні правила, перекласти міжнародні. Тут непахане поле для діяльності. Роботи вистачає.

В Україні зараз є круті спортсмени, які можуть гідно представляти країну на міжнародному рівні, це, наприклад, Олександр Бубєнчіков (його специфіка — басейн, він готується до встановлення світового рекорду), Катерина Садурська (нещодавно закінчила свою кар’єру в синхронному плаванні, має чудову форму та дані, і зараз звикає до нового амплуа) і ще декілька імен. Цим спортсменам є що показати, а нам потрібно дати їм можливість проявити себе.

Чи цікавитесь якимось іншим видом спорту крім фрідайвингу?

Мій друг надихнув мене спробувати віндсерфінг. І мені справді сподобалось. Цей спорт дуже вдало доповнює фрідайвинг. За своїм настроєм вони зовсім різні: фрідайвери спокійні та зважені, нас навіть часом називають «унирками», а віндсерфінг – це все протилежне, зовсім інше ставлення до води. Віндсерфінг я можу порівняти із першим коханням, коли емоції переповнюють, а фрідайвинг це скоріше материнська любов. Завдяки цьому я можу сповна насолоджуватись водою.

І на останок питання про бентежне: чого Ви боїтесь?

Ой, навіть не знаю. Ну темряви боюсь, мабуть. Але немає в мене фобій. Як і всі спортсмени, я трохи побоююсь провалу. Але цей страх не деструктивний. Найгірше, що може статися у разі провалу – це необхідність почати «з нуля». Та це зовсім не біда, якщо любиш життя. Завжди є вихід та мільйон шляхів.

Прес-служба Спортивного комітету України