Польський суперважкоатлет Томаш Адамек в інтерв’ю радіо RMF FM розповів про своє дитинство, рідне село і життя в США, про суворість у вихованні дочок і про романтичні подарунки дружині, а також про підготовку до бою з чемпіоном WBC Віталієм Кличком.
- Ти любив бійки в дитинстві?
- Мені подобалися бойові мистецтва. Я думаю, Бог дав мені талант, і я радий, що вчасно відкрив це дарування, хоча на самому початку кар’єри вважав, що стану футболістом. Я грав у футбол в Гіловіцах і думав, що потраплю в кращу команду, а потім у відомий клуб, але моє призначення було іншим. Завдяки друзям я у 12-річному віці опинився в боксі.
- Мама не заперечувала?
- Мама казала: «Роби що хочеш». Вона виховувала одна п’ятьох дітей і знала, що у спорті дисципліна суворіша, ніж в армії. Я до цих пір дуже дисциплінований. Я проводжу важкі тренування і кожен мій бій говорить про те, що часу даремно я не витрачаю.
- Ти рано втратив батька (він загинув у ДТП), родині було, напевне, дуже нелегко…
- У нас було багато боргів: батько, правда, побудував теплицю, але через 2 роки загинув. З Божою допомогою – я ніколи не приховував того, що я католик, –  нам вдалося вибитися в люди.
- Яким було твоє село?
-Гіловіце – це село поблизу Живця, має 5 тисяч мешканців. До школи було 300 метрів, у костьолі я допомагав служити меси. Я постійно думаю про Гіловіце. Коли я повертаюся до Польщі, то люблю дивитися на гори, по яким я бігав в дитинстві. З іншого боку: що б я там робив? Здорово приїхати туди і відпочити кілька днів, але потім пора братися за роботу, а робота знаходиться у місті. У моєму ж виді спорту робота у США, там – ринок. У вересні буде 3 роки, як я в Америці.
- У тебе у США є друзі або ти дружиш з тими, з ким співпрацюєш?
- У мене кілька приятелів, але з ними не ті стосунки, як з друзями з Гіловіц. Зіггі Розальский для мене як батько і друг, він дуже мені допомагає. Я відчуваю себе у США як вдома: тут багато поляків. У Штатах я більш анонімний, хоча в цьому готелі вже впізнають, кажуть мені: «Hallo Tomas!» Я прижився, і сім’я моя теж.
- Чи правда те, що ти підкаблучник?
-Я не підкаблучник. У дружини свої права, у мене свої. Ми поважаємо і доповнюємо один одного вже 15 років. Дорота займається вихованням дітей, я приділяю цьому менше часу. Ми не втручаємося у справи один одного. Не уявляю собі, щоб дружина говорила мені, як мені будувати свою кар’єру. Ми, радше, доглядаємо один за одним: зрозуміло, що після бою або тренування я не можу піти повечеряти і повернутися пізно. У дружини тверда гірська рука – була б війна.
- Кажуть, ти часто допомагаєш на кухні і прекрасно готуєш американські стейки?
- Кулінарія для мені не чужа. Останні 7 тижнів я займався приготуванням – ми куховарили разом з Роджером (Бладвортом, тренером Адамека), а Доротка тільки закуповувала продукти. Якщо мова про стейки – тут я майстер. Решту я надаю робити Дороті: салати та польські страви вона готує чудово. Але я, якщо треба, і вдома прибирання зробити можу. Не люблю безладу. Я виховувався з 4 сестрами: вони навчили мене порядку. Тепер же я контролюю, як мої дочки його підтримують. Відкриваю шафу і дивлюся, чи складені речі. Якщо ні – викидаю їх звідти. Я вчу дочок того, чого навчився у матері і сестер. Я дуже строгий батько.
- Але ти і романтичний чоловік: на День святого Валентина ти купив дружині подарунок на кілька карат.
- Довелося. Я кілька років це відкладав, але врешті-решт дружина змусила. Вона сама вибрала презент, а я лише дістав картку і розплатився. Я ж не фахівець з перснів і навіть не розумію, скільки в них карат, але бачу, що гарно блищить і дружині подобається. Для мене це головне.
- Під час бою ти боїшся за своє здоров’я?
- Коли я виходжу на ринг, то сконцентрований, готовий, в голові все розкладено по місцях. Я думаю лише про те, що супротивник хоче мене перемогти. Але я усвідомлюю, що зі мною може щось статися, і тому я заборонив своїм донькам дивитися мої бої наживо. Я згоден лише на те, щоб вони дивилися їх по телевізору. Якщо щось зі мною трапиться, то я сподіваюся, вони сприймуть це менш драматично. Сьогодні вранці молодша дочка сказала: «Тату, Роксана (старша дочка Адамека) страшно переживала, коли ти впав, вона думала, це від удару. Її трясло». Я відповів: «Тому я й не візьму вас на бій: у мене важка робота і якщо, не дай Бог, щось станеться на рингу, це розіб’є ваші сердечка».
- Ти слідкуєш за зовнішністю? Може, ти вже зробив якусь пластичну операцію?
- Я не знаю чоловіків, які зробили таку операцію. Я чув про жінок, які вколюють собі ботокс, але не про чоловіків. Мені це непотрібно. Моїй старшій доньці 14, молодшій скоро 11, через кілька років я стану дідом. Моя дружина Дорота каже, що в роздягненому вигляді я виглядаю на 25 років. Напевно, це добре.
- 10 вересня на тебе чекає бій з Віталієм Кличком. Як ти оцінюєш свої сили?
- Коли прийде 10 вересня, я буду готовий до бою. Зараз мене чекають 12 тижнів жорсткої підготовки, але мені нема, чого втрачати. Я хочу забрати у кого-небудь пояс. Хочу перемогти Віталія на нашій польській землі. Це буде нелегко, але віра гори пересуває – і з такою вірою я вийду на ринг.
box-Tomasz-AdamekПольський суперважкоатлет Томаш Адамек в інтерв’ю радіо RMF FM розповів про своє дитинство, рідне село і життя в США, про суворість у вихованні дочок і про романтичні подарунки дружині, а також про підготовку до бою з чемпіоном WBC Віталієм Кличком.
- Ти любив бійки в дитинстві?
- Мені подобалися бойові мистецтва. Я думаю, Бог дав мені талант, і я радий, що вчасно відкрив це дарування, хоча на самому початку кар’єри вважав, що стану футболістом. Я грав у футбол в Гіловіцах і думав, що потраплю в кращу команду, а потім у відомий клуб, але моє призначення було іншим. Завдяки друзям я у 12-річному віці опинився в боксі.
- Мама не заперечувала?
- Мама казала: «Роби що хочеш». Вона виховувала одна п’ятьох дітей і знала, що у спорті дисципліна суворіша, ніж в армії. Я до цих пір дуже дисциплінований. Я проводжу важкі тренування і кожен мій бій говорить про те, що часу даремно я не витрачаю.
- Ти рано втратив батька (він загинув у ДТП), родині було, напевне, дуже нелегко…
- У нас було багато боргів: батько, правда, побудував теплицю, але через 2 роки загинув. З Божою допомогою – я ніколи не приховував того, що я католик, –  нам вдалося вибитися в люди.
- Яким було твоє село?
-Гіловіце – це село поблизу Живця, має 5 тисяч мешканців. До школи було 300 метрів, у костьолі я допомагав служити меси. Я постійно думаю про Гіловіце. Коли я повертаюся до Польщі, то люблю дивитися на гори, по яким я бігав в дитинстві. З іншого боку: що б я там робив? Здорово приїхати туди і відпочити кілька днів, але потім пора братися за роботу, а робота знаходиться у місті. У моєму ж виді спорту робота у США, там – ринок. У вересні буде 3 роки, як я в Америці.
- У тебе у США є друзі, або ти дружиш з тими, з ким співпрацюєш?
- У мене кілька приятелів, але з ними не ті стосунки, як з друзями з Гіловіц. Зіггі Розальский для мене як батько і друг, він дуже мені допомагає. Я відчуваю себе у США як вдома: тут багато поляків. У Штатах я більш анонімний, хоча в цьому готелі вже впізнають, кажуть мені: «Hallo Tomas!» Я прижився, і сім’я моя теж.
- Чи правда те, що ти підкаблучник?
- Я не підкаблучник. У дружини свої права, у мене свої. Ми поважаємо і доповнюємо один одного вже 15 років. Дорота займається вихованням дітей, я приділяю цьому менше часу. Ми не втручаємося у справи один одного. Не уявляю собі, щоб дружина говорила мені, як мені будувати свою кар’єру. Ми, радше, доглядаємо один за одним: зрозуміло, що після бою або тренування я не можу піти повечеряти і повернутися пізно. У дружини тверда гірська рука – була б війна.
- Кажуть, ти часто допомагаєш на кухні і прекрасно готуєш американські стейки?
- Кулінарія для мені не чужа. Останні 7 тижнів я займався приготуванням – ми куховарили разом з Роджером (Бладвортом, тренером Адамека), а Доротка тільки закуповувала продукти. Якщо мова про стейки – тут я майстер. Решту я надаю робити Дороті: салати та польські страви вона готує чудово. Але я, якщо треба, і вдома прибирання зробити можу. Не люблю безладу. Я виховувався з 4 сестрами: вони навчили мене порядку. Тепер же я контролюю, як мої дочки його підтримують. Відкриваю шафу і дивлюся, чи складені речі. Якщо ні – викидаю їх звідти. Я вчу дочок того, чого навчився у матері і сестер. Я дуже строгий батько.
- Але ти і романтичний чоловік: на День святого Валентина ти купив дружині подарунок на кілька карат.
- Довелося. Я кілька років це відкладав, але врешті-решт дружина змусила. Вона сама вибрала презент, а я лише дістав картку і розплатився. Я ж не фахівець з перснів і навіть не розумію, скільки в них карат, але бачу, що гарно блищить і дружині подобається. Для мене це головне.
- Під час бою ти боїшся за своє здоров’я?
- Коли я виходжу на ринг, то сконцентрований, готовий, в голові все розкладено по місцях. Я думаю лише про те, що супротивник хоче мене перемогти. Але я усвідомлюю, що зі мною може щось статися, і тому я заборонив своїм донькам дивитися мої бої наживо. Я згоден лише на те, щоб вони дивилися їх по телевізору. Якщо щось зі мною трапиться, то я сподіваюся, вони сприймуть це менш драматично. Сьогодні вранці молодша дочка сказала: «Тату, Роксана (старша дочка Адамека) страшно переживала, коли ти впав, вона думала, це від удару. Її трясло». Я відповів: «Тому я й не візьму вас на бій: у мене важка робота і якщо, не дай Бог, щось станеться на рингу, це розіб’є ваші сердечка».
- Ти слідкуєш за зовнішністю? Може, ти вже зробив якусь пластичну операцію?
- Я не знаю чоловіків, які зробили таку операцію. Я чув про жінок, які вколюють собі ботокс, але не про чоловіків. Мені це непотрібно. Моїй старшій доньці 14, молодшій скоро 11, через кілька років я стану дідом. Моя дружина Дорота каже, що в роздягненому вигляді я виглядаю на 25 років. Напевно, це добре.
- 10 вересня на тебе чекає бій з Віталієм Кличком. Як ти оцінюєш свої сили?
- Коли прийде 10 вересня, я буду готовий до бою. Зараз мене чекають 12 тижнів жорсткої підготовки, але мені нема, чого втрачати. Я хочу забрати у кого-небудь пояс. Хочу перемогти Віталія на нашій польській землі. Це буде нелегко, але віра гори пересуває – і з такою вірою я вийду на ринг.

Developed in conjunction with Joomla extensions.