Правила ведення бою у панкратіоні

pankration-Myhailo-LasyuchenkoУ програмі стародавніх олімпійських ігор цей вид єдиноборства з’явився пізніше боротьби та кулачного бою (в 648 році до н.е.).
Це дає підставу деяким дослідникам вважати, що причиною появи панкратіону стали часті порушення правил в боротьбі і кулачному бої, що й викликало до життя єдиноборство практично без будь-яких правил. Дійсно, особливістю панкратіону було те, що в ньому майже не було обмежень. Схоже, заборонялося тільки кусатися. Суддя, тим не менше, на поєдинках був присутній. Завдання його полягало в тому, щоб не допустити смертельного результату поєдинку або тяжкого каліцтва. Для більшої переконливості він був озброєний палицею. На одній з античних ваз представлені бійці, один з яких тисне пальцями рук в очі супротивника, інший роздирає суперникові рот, а також суддя, який приготувався ударами палиці розняти супротивників. Таким чином, панкратіон практично виправдовує назву «бої без правил».
Одна з особливостей панкратіону полягає в тому, що до боротьби в стійці приєднується боротьба на землі після падіння обох борців. Боротьба на землі завершувалася не в силу якогось заздалегідь певної умови, як, наприклад, після триразового падіння в античній боротьбі, а в результаті відмови одного із суперників від подальшого поєдинку. Сенс сутички полягав у досягненні такої ситуації, при якій продовження її суперником стало б неможливим.
При цьому допускалися удари кулаком чи долонею (без ременів і рукавичок) по всіх ділянках тіла, удари ногою, стоп, колінами, удушення, викручування суглобів.
Удари відкритою рукою в панкратіоні часто були покликані полегшити застосування будь-якого борцівського прийому. Якщо вони і використовувалися в нападі, то були більш різко і сильно виконані прийоми боротьби. Удари кулаком в боях без правил у жодному разі не могли бути такими ж важкими, як це було в кулачному бою, особливо коли вони прямували в голову. Бо пошкодження рук, цілком ймовірні в цьому випадку, мали сприяли б продовження двобою, як і в кулачному бою, будь руки бійців там не захищені.
У той же час в обороні удар кулаком мав набагато більше «прав на застосування», навіть якщо при цьому спортсмен ризикував пошкодити руки. При багатьох прийомах і в багатьох ситуаціях в панкратіоні удар кулаком в уразливі точки (наприклад, в ніс або підборіддя) міг бути останньою спробою уникнути знищення. Коли необхідність змушує атлета за допомогою удару кулаком позбавити себе від нестерпного болю в до межі викрученому суглобі, він неодмінно завдасть удару, навіть ризикуючи заплатити за це травмою руки. Така ж ситуація виникає при задушенні, коли у атлета виникає страх смерті, коли він задихається і просто не думає про можливу травму руки.
pankration-Sergiy-SergienkoОдним з найважливіших і ефективних прийомів класичної боротьби було захоплення знизу. Правила Панкратіону надзвичайно ускладнювали можливість застосування цього прийому. Якби панкратіаст за допомогою захоплення знизу-спереду спробував підняти суперника, то останній міг потужними ударами кулаком в неприкриті зони атакуючого (удари ж не заборонялися), обидві руки якого були задіяні у захопленні, не тільки звести нанівець його зусилля, але і, завдавши йому травму, ускладнити його подальші дії або ж зробити зовсім неможливим продовження поєдинку. Хоча ці удари і не порівняти за силою з ударами кулачного бою (оскільки піднятий у захопленні панкратіаст не мав такої свободи рухів), проте їх було цілком достатньо, щоб привести суперника в шоковий стан, у якому він напевно послабив би захоплення і ризикував тим самим потрапити в досить невигідне для нього становище.
Кидок мав у панкратіоні настільки ж мале значення, як і захоплення. Попередній кидку нахил голови з метою захисту від захоплення за шию можна було легко зупинити превентивними ударами кулаків. Навіть якщо одному з борців вдавалося схопити противника для кидка, останній мав достатньо можливостей ударами ніг на голову і обличчя атакуючого змусити його відмовитися від прийому. Якщо атакуючому все ж таки вдавалося кинути суперника на землю, то для останнього, згідно з правилами панкратіону, падіння не означало програного раунду, як це мало місце в класичній боротьбі.
Отже, що ж збереглося в боротьбі у стійці в панкратіоні від класичної боротьби? Небезпека, з якою було пов’язане для панкратіаста захоплення суперника обома руками, вимагала від першого насамперед запобігти небезпечни удара кулаком по найбільш чутливих ділянках тіла, тобто панкратіаст повинен був зробити все можливе, щоб нейтралізувати руки і кисті рук суперника. Це можна було здійснити, блискавично схопивши противника за руки і убезпечивши себе від його ударів і прийомів.
Частіше траплялося, що панкратіасту вдавалося схопити тільки одну руку суперника. Швидше за все, робив він це обома руками. Потім, щоб запобігти удару кулаком, ухилитися від якого в даній ситуації набагато важче, ніж в кулачному бою, він повинен був швидко привести суперника в такий стан, коли той не зміг би ударами кулака зірвати прийом. Цього можна було добитися, привівши різким рухом захоплену руку в таке положення щодо тулуба, при якому суперник вважав за краще б здатися, ніж терпіти сильний біль (наприклад, вивернути його руку за спину, загинаючи її вгору по напрямку до голови). Якщо суперник виявляється нахиленим вперед або ж на колінах — нічого іншого йому й не залишається, якщо не бажає визнати поразку — в цьому випадку у атакуючого з’являється можливість утримувати суперника в такому положенні однією тільки рукою, другу ж використовувати будь-яким іншим чином. Описана ситуація є, мабуть, єдиною в панкратіоні можливістю добитися перемоги вже на етапі боротьби в стійці. Але набагато частіше результат поєдинку визначався на землі.
Сутичка на землі передбачала падіння обох борців з положення в стійці на пісок, причому в панкратіоні не мало значення, хто з атлетів спричинив падіння. У цьому полягає одна з важливих відмінностей панкратіону від класичної боротьби. Обопільне падіння тут ще нічого не вирішує. І якщо вважати прийоми, що ведуть до нього в панкратіоні малоймовірними, то з іншої причини.
Кидок припускає охоплення будь-яким чином тіла суперника, причому в класичній боротьбі атакуючий не ризикує отримати удар, бо удари заборонені правилами. А в панкратіоні такому охопленню легко запобігти, діючи кулаками. Тому можна припустити, що в панкратіоні кидки, як і захоплення знизу, були малоймовірні і навіть небезпечні, оскільки протидія їм було дуже ефективним.
pankration-Oleksandr-VysotskiyУ панкратіаста, який хапає суперника за руку або за кисть, у випадку, якщо сила суперника або нестача власних сил не дозволяли йому вдатися до викручування суглобів, залишалася в розпорядженні тільки група прийомів-кидків, з них в першу чергу кидок через плече. Здійснити його вельми зручно, тримаючи суперника за руку. Цими кидками через плече в основному і здійснювався перехід від боротьби в стійці до боротьби на землі. Розглядаючи зображення цього прийому на стародавніх амфорах, залишається лише гадати, представлений тут епізод з панкратіону або з класичної боротьби, і найчастіше точну відповідь на це питання дати неможливо. Допомогти може хіба що стрімкість, з якою здійснюється кидок, якщо тільки ця стрімкість відображена на малюнку.
Зрозуміло, боротьба в стійці в панкратіоні не обмежувалася двома описаними схемами (викручування суглобів рук і кидок через плече). Старовинні малюнки, на яких зображені «побічні» дії з панкратіону (наприклад, захоплення частини тіла супротивника з одночасним ударом кулаком), свідчать про те, що атлети мали для атаки й інші можливості. Однак те, що зображено, є, по суті проміжними стадіями боротьби, відволікаючими маневрами або більш-менш вдалими спробами ухилитися від прийомів суперника.
За зовнішнім виглядом атлета-панкратіаста слід поставити між кулачним бійцем і класичним борцем. Він був важчий кулачного бійця, але не вирізнявся його прекрасною гнучкістю і рухливістю. У той же час він відрізнявся від класичного борця меншою вагою, більш м’яким обрисом м’язів і більш високою рухливістю і спритністю. Відкритий, вільний стиль панкратіону, де переважають поштовхи і кидки, а не захоплення, часто непередбачувані варіанти переходу до боротьби на землі, відреагувати на які атлет міг лише вправними і швидкими рухами тіла, — це ті фактори, які робили зовнішній вигляд панкратіаста набагато більш витонченим, ніж тіло класичного борця, який ніби утілював в собі вагу і міць. Від кулачного бійця панкратіаст повинен був відрізнятися більшою рухливістю стегон, що було обумовлено кидками при боротьбі в стійці і особливостями боротьби на землі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *