У змаганнях у версії «Х-бол Лайт П’ятірки», котрі федерація пейнтболу України провела у столиці, взяли участь 18 команд з 9 областей України та міста Києва.
Чемпіонат пройшов у рамках цілого спортивного фестивалю – відкрив сезон екстрим-парк «Екстремальна тяга», де з показовою програмою виступили провідні українські вейкбордисти, зокрема абсолютний чемпіон України Дмитро Массалов.
По-справжньому літня спека не відлякала фанатів молодих видів спорту. І якщо для вейкбордистів така погода нестрашна, а вболівальники можуть знайти прихисток у затінку, то пейнтболісти фактично проявили героїзм: цілісінький день грали під пекучим сонцем у повній амуніції, лише зрідка охолоджуючись у Дніпрі, і при цьому грали динамічно, цікаво, майстерно. У другий день «небесна канцелярія» приготувала спортсменам нове випробування – з самого ранку поливала їх невпинним дощем.
Цей чемпіонат став знаковим – за словами президента федерації пейнтболу України Олександра Дічека, турнір не тільки відкрив 17-й за ліком пейнтбольний сезон, а засвідчив початок «самостійного життя» цього спорту: «За людськими мірками 16 років – це вік, коли треба вже отримувати паспорт. Два тижні тому на етапі чемпіонату Європи (серія турнірів Гранд-Тур, www.paintballgrandtour.com) в Італії брали участь 6 українських команд. В дивізіоні професіоналів ми посіли перше місце – команда «Карпатські Ведмеді», в дивізіоні Мастерз – 4, 6 і 7 місце, а в дивізіоні Аматори – 1 та 2 місце. Це, напевне, говорить про те, що український пейнтбол отримав паспорт, став повнолітнім, повноцінним і має вже високу міжнародну репутацію».
Один із співорганізаторів чемпіонату, менеджер київської команди «Пропейнтбол» (хлопці посіли третє місце) Станіслав Малєєв вважає, що об’єднання зусиль заради розвитку спорту є запорукою успіху: «Ми одні з багатьох неолімпійських видів спорту, котрі входять до родини Спортивного комітету України. Але на сьогодні пейнтбол уже є відомим, зрозумілим людям. Наші гравці виступають не тільки удома, але й на європейських турнірах, і досягають там дуже непоганих результатів. Для подальшого розвитку необхідна фінансова підтримка, тому що без фінансів, на жаль, не можна побудувати красиві поля, не можна якісно підготувати молодь. Адже пейнтбол – достатньо витратний вид спорту. Наприклад, кулі – за турнір команда може вистріляти 20-30 коробок. Тому потрібна підтримка держави, спонсорів, меценатів, людей, котрі хочуть вкладати у цей вид спорту гроші!».
Президент Спортивного Комітету України (СКУ) Ілля Шевляк відзначає професіоналізм колег-пейнтболістів і їхні зусилля з популяризації спорту, який організатори-ентузіасти намагаються зробити доступнішим. «Пейнтбол – один із найбільш динамічних видів спорту, який стає все більш популярним серед українців. Приємно відзначити, що пейнтбол не став суто елітарним спортом – Федерація активно впроваджує дитячі програми на базі шкіл. Впевнений, що кілька років потому у чемпіонатах України з пейнтболу візьмуть участь десятки команд. Вітаю і учасників, і призерів чемпіонату - ви подаєте яскравий приклад для любителів спорту всієї країни!», - наголосив пан Шевляк.
Олександр Дічек підтвердив наміри федерації продовжувати роботу з розвитку пейнтболу, зокрема через залучення дітей і молоді: «Для цього м розписали програму розвитку пейнтболу. Торік нам Міністерством було поставлено завдання, щоб кожен клуб, кожна команда взяли шефство над школою. Таким чином ми будемо впроваджувати пейнтбол у маси – коли досвідчена команда буде підтягувати дітей, ті, у свою чергу, навчатимуть наступні класи. Будемо проводити чемпіонати шкіл, районів – тоді вид спорту стане масовішим. І, безперечно, дешевшим, тому що нині це, все ж таки, елітарний вид: ці поля зі штучним покриттям коштують великих грошей. Зате вони дають змогу змагатися у дощ, як сьогодні, пейнтбол за будь-якої погоди».
Пан Малєєв підкреслив залежність якості гри спортсменів від рівня підготовки та проведення змагань, зростання конкуренції, появи нової зміни та, звісно ж, матеріально-технічної бази: «Сьогодні дитячим і підлітковим пейнтболом займаються у Дніпропетровську. Київ поки такого досвіду не має. Але ми маємо вже основу, базу – цей майданчик, де проходив чемпіонат України – і ми маємо, з чого починати. Є ще один момент: під час змагань з пейнтболу використовують кулі з фарбою. Під час тренувань більшість команд використовує реболи – багаторазові гумові кулі, котрі за вагою ідентичні з пейнтбольними кулями. Завдяки цьому відпрацювання основних елементів – розбіжки, обстрілу – стає економічним. На жаль, на сьогодні у Києві існує тільки два таких центри: центр команди «Халк» закритого типу, куди вони поки нікого не пускають, і центр команди «Гепард» - у них є ребольний майданчик на свіжому повітрі, котрий працювати може тільки у теплу пору року. А створення подібних центрів могло б слугувати серйозним поштовхом у розвитку – багато людей змогли б тренуватися за помірну ціну. У пейнтболі, як і в будь-якому іншому виді спорту, ти відпрацьовуєш і відпрацьовуєш елементи, а все до купи складаєш, коли граєш на змаганнях. Як команда «Халк», котра всю зиму тренувалася тричі на тиждень – тепер ми бачимо результат. Гравці усі досвідчені, але їх зібрали у команду, призначили хорошого тренера – і вони дали результат. Ми теж ідемо цим шляхом – і на сьогодні, вважаю, показали непоганий результат.
Згідно посіву учасників чемпіонату команда «Халк» не була фаворитом – кияни посідали тільки 7 місце рейтингу, котрий очолювала ще одна столична команда, чемпіони минулого року «Ведмеді». Але «Халки» довели, що наполеглива праця і цілеспрямована підготовка даремно не минають: кияни впевнено виграли турнір у своїй групі (загалом команди були розділені на 4 групи; по дві кращих з кожної виходили до чвертьфіналу), пройшли дві стадії плей-оф і у напруженому фіналі перемогли «Ведмедів».
Як сказав капітан переможців Ярослав Янушевич, він точно знає, у чому секрет успіху його команди: «До такого результати можна дійти тільки шляхом постійних тренувань – тепер я це знаю напевне. Дисципліна, постійні тренування, хороший тренер – запорука успіху. Від мікроклімату в команді залежить, напевне, усе, принаймні, більша частина. Звісно, важлива і технічна підготовка, але без повної підтримки, взаєморозуміння і взаємовиручки у цьому колективі неможливо. Якщо бодай один член команди не буде готовий пожертвувати собою заради команди і своє «Я» буде ставити вище, результату ніколи не буде. Тому у команді важлива жорстка дисципліна і дружба».
Капітан «Халків» сказав окремі слова дяки тим, без кого не було би цієї перемоги: «Моя дружина на всіх змаганнях знаходиться у піт-зоні, ні на секунду не відходить. Вона затирає влучання, насипає кулі – вона ще жодної гри не бачила повністю. Тому що вона весь час вона займається обслуговуванням гравців – вона нічого ніколи не бачить, але вона завжди зі мною. І в нас найкраща піт-зона серед усіх команд – наші дружини. У нас дуже хороший тренер Олександр Приступов, член команди «Українські леви» – те, як він пояснює і примушує все робити, насправді талановито, і без нього цієї перемоги, я думаю, не було б.
Усі організатори та учасники відзначали високий рівень команд. Лідер «Халків» зізнався, що цей чемпіонат продемонстрував справжню силу вітчизняного пейнтболу: «Можна купувати легіонерів, вигадувати будь-які хитрощі, але, як показав нинішний турнір, результату можна досягти лише завдяки систематичним напруженим тренуванням – ніщо інше не принесе перемоги. Ось такі чемпіонати, коли заборонено загравати легіонерів, показують реальну силу команди». Ярославу запам’яталися гідні конкуренти: «По турніру добре йшла команда «Єслі шо», добре ішли команди «Ведмеді», «Альянс» і «Пропейнтбол» – всі вони були гідні фіналу, грали сильно і рівно. Ми отримали задоволення від зустрічей з ними. Цікавіше грати з сильними. У плей-оф кожна перемога діставалася важко, «бодалися» в чесній бротьбі із сильним суперником – від цього перемога стає ще ціннішою і приємнішою».
Справді, чемпіонат України зібрав тільки найамбітніші команди. Перші чемпіони України, які цього разу «задовольнились сріблом», обіцяли повернути собі титул наступного року. Капітан «Ведмедів» Юрій Ситнов оцінив виступ своєї команди так: «Змаганнями і результатом я не цілком задоволений. Дискваліфікація по ходу турніру переплутала усі карти, та попри це команда дійшла до фіналу. У вирішальній грі трішки не вистачило впевненості, сил… Але усі молодці – дуже старалися. Не можу сказати, що забракло фарту – не вистачило якоїсь самовпевненості; моральна сторона стала визначальною – напевне, були просто не готові посісти перше місце». Незважаючи на деяке розчарування, Юра впевнений у силі «Ведмедів», яка в єдності: «Ми – справжня команда. Крім того, що ми разом граємо, ми, у першу чергу, дружимо: ми часто проводимо час разом і ніхто не вважає себе кращим за інших. Ми любимо один одного і приймаємо кожного члена команди таким, який він є».
Приємно, що сильна конкуренція і суперництво в пейнтболі, не роблять спортсменів запеклими ворогами. Напроти – хлопці знають, що таке «відчуття ліктя» не тільки всередині своїх, але й підтримують друзів із інших команд. Замість того, щоби використати свою перерву для відпочинку, вболівають і підказують «своїм». Звісно ж, симпатії розділені по-різному, але всім запам’ятались напружені ігри за участі чемпіонів. Як-то кажуть, разом і батька легше бити!
Гравець команди «Ведмеді» (Київ) Ігор Санжаревський згадав: «Найбільше на турнірі вразили навіть не ті ігри, у котрих брав участь сам, а півфінальна гра наших братів, можна і так сказати, «Пропейнтболу» проти «Халку», коли «пропейнтболісти» утрьох без втрат перемогли повний склад суперника. На жаль, у підсумку вони таки програли зустріч». Що ж до планів на майбутнє, Ігор сказав: «Як би там не було, ми докладемо усіх зусиль, щоб наступного року перемогти. Як-то кажуть, після бійки кулаками не махають. Приймаємо цей результат як належне, робимо висновки. Ми будемо вчитися, тренуватися. Наступного року команда «Ведмеді» посяде на чемпіонаті України перше місце – як це було і торік».
Головний «ведмідь» Юрій Ситнов запам’ятав фінальну битву проти «Халків» найбільше: «Найцікавіша гра для нас була у фіналі проти «Халку», коли ми вели 2:1 і повинні були вигравати третє очко. Але через суддівську помилку – це моя точка зору, судді вважають по-іншому – ми втратили перевагу, упав бойовий дух, і ми програли. Цей епізод став переломним моментом у грі, і мені як капітану не вдалося налаштувати команду на подальшу боротьбу. За ті короткі перерви, котрі у нас є, практично неможливо донести щось до команди: бо у кожного свої думки, свої переживання».
У матчі за 3-4 місце зійшлися кияни «Пропейнтбол» і донеччани «Альянс». Більш досвідчені «пропейнтболівці» взяли гору і отримали бронзові медалі чемпіонату. Навіть і не сумнівайтесь, що ці хлопці вважають себе гідними перемоги і будуть битися за неї наступного року!
Андрій Жагло, капітан команди «Альянс» (Донецьк) поставився до «малої бронзи» лише як до початку успіху: «Ми вперше виступаємо на змаганнях такого рівня. Ми – амбіційна команда, і четверте місце – це не те місце, яке нас влаштовує. Але на сьогодні ми задоволені результатом: посісти четверте місце серед вісімнадцяти команд, напевне, непогано. Далі будемо зростати і розвиватися – ми хочемо завойовувати тільки призові місця, як в Україні, так і за кордоном. Наступного року плануємо посісти перше місце. Тільки перше! На будь-якому турнірі ми прагнемо посісти винятково перше місце! Інакше навіщо їхати на змагання? Вже наступного року, навіть наступного місяця ніхто не згадає, хто посів друге місце, третє-четверте-п’яте. Пам’ятатимуть тільки переможців, «Халк».
Для менеджера команди «Пропейнтбол» Станіслава Малєєва ключовою грою став півфінал проти майбутніх чемпіонів: «Моя команда «Пропейнтбол» в наднапруженій боротьбі з «Халками» поступилася і, на жаль, не потрапила до фіналу, а грала матч за 3-4 місце. Боротьба була дуже цікава, динамічна, і до кінця неясно було, хто переможе. Основний час гри завершився унічию 3:3, і лише в овертаймі ми поступилися. Думаю, якби нашим суперником в одній другій був хтось інший, а не «Халки», то ми потрапили б до фіналу, тому що гру за 3-4 місце ми виграли з рахунком 4:0».
Станіслав Малєєв відзначив також, що турнір було проведено на високому рівні. Організатори намагалися зробити все для гравців, щоб з технічної точки зору було все відмінно – і з завданням своїм впоралися, команди відіграли на рівні.
Один зі співорганізаторів чемпіонату, піонер українського пейнтболу, член команди «ZZTop» Олександр Нікомаров поитивно оцінив змагання: «Результат був абсолютно непередбачуваним. Цього року склалося так, що більшість команд, котрі брали участь у чемпіонаті України, приблизно однакового рівня. До останнього моменту не було зрозуміло, хто виграє турнір, не було явного лідера. Не було слабких команд, не було явно сильніших – було дуже цікаво й інтригуюче до самого кінця, до останньої хвилини. Хоча з четвірки фаворитів я надавав перевагу команді, котра посіла перше місце – там є досвідчені гравці і цей колектив доволі перспективний.
У порівнянні з минулим роком команд-учасниць стало більше. Звісно, хотілося б, аби кількість команд зростала – так само, як має зростати і якість гри. Наші команди показують себе непогано і на міжнародних змаганнях, тому можна сказати, що український пейнтбол нині на підйомі. Хочеться зберегти цю динаміку і навіть примножити».
Вище ми вже розповіли вам про драматичну ситуацію в фінальному матчі, емоції та амбіції гравців і організаторів турніру. Але картина чемпіонату буде неповною, якщо не відзначити роботу суддів. Якщо команди мають хоча б короткі перерви між іграми, то судді – також у повній амуніції – постійно на полі.
Про те, хто такі «вершителі пейнтбольних доль» і заради чого вони готові терпіти болючі удари, образи від гравців та часто жахливі природні умови, розповів головний суддя змагань з Дніпропетровська Олександр Кабаченко: «Я суджу один раз на рік – тільки чемпіонат України. На нашу бригаду завжди є, так би мовити, попит. Чому мене постійно запрошують на чемпіонат України? Тому що знають: це буде чесне суддівство, непідкупне і адекватне. Я хочу сказати, що коли й були на цьому турнірі суддівські помилки чи проблеми, то вони були настільки незначними, що на перебіг подій не вплинули.
Чому взагалі люди судять пейнтбол, чому бігають у повній амуніції в спеку і лежать у калюжах в непогоду? Та поглянь на нього (вказує на Макса) – він же просто дивак! І всі ми такі (напівіронічно додає) – судді всі втекли з дурдому «Сонечко».
Максим Чернецький з Сімферополя, який судив ці змагання вразив відвертістю: «Ні, не будемо говорити неправду – ми не зовсім такі. Головне у судді – чітко бачити свою ціль. Ми не хочемо грати, нам подобається інше – судити, суддя в пейнтболі – це покликання. На нас лаються, кажуть нам погані слова, але без нас не буде жодного турніру. Ми ті люди, котрі у спеку, у холод, у дощ і сніг, за будь-яких погодних умов будуть на полі. Ми будемо мокрі, ми будемо сухі, нас буде палити, мучити спека, довбати дощ – ми будемо працювати! Завжди найбільш хвилюючим є фінал – ці ігри най-най-най на будь-якому турнірі».
Гравці та судді однаково обожнюють цю гру – пейнтбол. Але цікаво, що у тих, хто стріляє та тих, хто зараховує влучні постріли, інша спортивна ментальність: «Спортсмени на майданчику грають у свій пейнтбол, а ми граємо у пейнтбол, котрий називається суддівство. У нас теж є своя техніка, свої підкати, своя тактика… Ми теж граємо в пейнтбол – але єдине, граємо в нього у смугастих светрах. Деякі судді навіть краще підготовлені, ніж учасники: вони постійно в русі, постійно роблять підкати, змінюють сектори і таке інше, - Розповів Олександр Кабаченко. А також додав, - Коли ми їздили працювати за кордон, нашу бригаду завжди позитивно оцінювали. Тому що ми підходимо до суддівства професійно – у нас є свої методики тренувань і таке інше. Ми – така ж команда, як і ті, котрі виходять на поле грати. За останній рік-півтора ми зробили великий крок у плані підготовки нових суддівських кадрів. У нас є спеціальна колегія, котра займається навчанням пейнтбольних суддів, вихованням нового покоління і атестацією. Якщо починалося це все з одного мене, то нині вже є конкуренція за місце судді на чемпіонаті України. Тому тільки найкращі працюють тут. Ми розуміємо: якщо не буде свіжої крові, завтра ми помремо».
Нагадаємо, що перший чемпіонат України було проведено торік – на цьому ж місці, у парку «Екстремальна тяга», керує яким президент федерації вейкбордингу України Юрій Зозуля. Олександр Дічек, президент федерації пейнтболу України, вдячний другові за підтримку пейнтболу: «Це місце може бути своєрідною пейнтбольною Меккою, разом з Гідропарком, адже саме в Гідропарк я у 94-му році вперше привіз гру пейнтбол. Тепер ми маємо вид спорту, прекрасний засіб відпочинку, котрий має прикладний характер, виховний. Взагалі цей вид спорту дуже популярний – у світі він посідає третє місце за темпами росту популярності. У США у крупних університетах, коледжах пейнтбол став обов’язковою частиною навчальної програми – як вид, котрий розвиває відчуття командності, «відчуття ліктя». За пейнтболом велике майбутнє і він іде до того, щоб стати олімпійським видом спорту. 15 років тому, коли ми приїжджали у США на змагання, то бачили, що пейнтбол проходить у джунглях, де важко було оцінити розміри поля, роздивитися укриття, не було реклами, не було телебачення. Але потім пейнтбол прийшов на великі поляни – 4 роки поспіль усередині 90-х ми їздили на змагання в Орландо, згодом він перебрався на стадіони, де збирається багато глядачів. Нині «Євроспорт» на всю Європу показує репортажі з чемпіонатів континенту, чемпіонатів світу, тому я вважаю, що за пейнтболом – велике майбутнє».
Пейнтбол – унікальна гра поза національностями, віком, гендером, і навіть фахом. Ярослав Янушевич спростував міф про те, що у пейнтбол грають військові чи спецназівці: «У складі команди «Халк» немає жодного представника цих професій. Є кандидати наук, є заслужені економісти, бізнесмени, люди різних спеціальностей – кого тільки немає. Крім військовослужбовців».
Натомість активно грають у пейнтбол жінки. Президент федерації пейнтболу України Олександр Дічек так і говорить: «Пейнтбол поза статтю. Розкажу історію про те, - говорить пан Олександр, - як у 97-му році ми приїхали на змагання у США. Нас в одній грі буквально за 20 секунд «винесли». Суперники підійшли, знімають маски – а там п’ятеро дівчат з Арканзасу. «Розірвали» нас миттєво. Ми прийшли потім до готелю, зняли з себе одяг – на тілі не було живого місця. Ми грали у джунглях, а там дуже важко визначити дистанцію, не видно укриттів, не видно гравців. І вони дуже швидко увійшли в контакт з нами – ми не встигли навіть зреагувати і були усі марковані. Жінки, в принципі, на рівних грають з чоловіками».
Погоджується з ним і одна з найвідоміших пейнтболісток України Ганна Каліщук: «Моя пейнтбольна кар’єра починалася з жіночої команди-трійки, котрій вдавалося перемагати чоловічі команди. Тут насправді стать не відіграє визначної ролі. Жінки, звичайно поступаються чоловікам чисто фізіологічно – у швидкості, силі і таке інше. Але жінки бувають хитрішими – за рахунок цього і перемагають. Щодо влучності, то будь-яка жінка може посперечатися з чоловіком у цьому аспекті – взяти хоча би біатлон».
За професією Ганна дизайнер. Як потрапила у пейнтбол – сама дивується: «Я сама собі не можу відповісти на питання, навіщо дівчині отримувати ці синці і гематоми. Є люди хворі на гандбол, так і ми – усі хворіємо пейнтболом. Це у крові, це подобається, це спосіб життя і від цього нікуди не подінешся. Мій чоловік виступає за команду «Халк», мій син, котрому зараз чотири з половиною роки говорить: «Мамо, я теж буду пейнтболістом!».
Прес-служба Спортивного Комітету України
