У жовтні 2011-го року український гонщик Андрій Круглик сенсаційно дебютував у престижній серії «Ferrari Challenge» – виграв обидві гонки першого для себе етапу, впевнено обійшовши інших суперників на швидких і потужних машинах виробництва заводу Енцо Феррарі.
З сезону 2012-го Андрій – уже один з провідних гонщиків цієї серії, тричі у боротьбі з найкращими гонщиками континенту виборював місце на подіумі. І представляє зараз він не просто себе, але й усю Україну. Андрій виступає у складі «Ferrari Team Ukraine», на патріотично розфарбованому автомобілі, у найпрестижнішому класі «Tropheo Pirelli». 1-го грудня в іспанській Валенсії на світовому фіналі «Ferrari Challenge» 2012-го року, де разом з європейцями виступали гонщики з Америки та Азії, Круглик показав четвертий результат!
Такий успіх у дебютному повноцінному сезоні – наслідок кропіткої безперервної роботи. Постійні тренування, тести, робота з інженерами над машинами – все для того, щоб постійно вдосконалюватися і вдосконалюватися.
«Якщо ти думаєш, що можна обійтися без тренувань, що перемоги з неба впадуть, – каже лідер «Ferrari Team Ukraine» Андрій Круглик, – то глибоко помиляєшся і така помилка може тобі дорого коштувати». І складно гонщику не повірити, адже він говорить, опираючись на величезний, 17-річний, досвід у спорті.
Попри свою молодість, Андрій Круглик вже з’їв не один пуд солі, або, точніше, дорожньої пилюки – просто, кар’єру розпочав у зовсім юному віці. Нині багаторазовий чемпіон України з кільцевих перегонів, неодноразовий переможець та призер автоспортивних змагань у Європі, Майстер спорту України міжнародного класу – співрозмовник «Спорткому».
— З 11-ти років я займався мотоспортом. У певний час настав момент, коли потрібно було обирати – вчитися чи серйозно займатися спортом. Скажемо так, спорт є спорт, а знання знаннями. Я закінчив транспортний університет у 2005-му році і отримав спеціальність інженера-механіка. Це дуже допомогло мені у житті, адже я розбираюся в авто, знаю, з чого воно складається, розумію різницю між стандартним автомобілем і гоночним. Знання – це сила, адже з цього все починається. Ти знаєш, куди подивитися, де яка деталь знаходиться і як вона називається, що варто зробити, щоб її замінити.
Коли ти все життя займаєшся чимось, де є бензин, де є адреналін, то не можеш зупинитися, ти хочеш цим далі займатися. Разом з батьком зробили вибір і купили «Вісімку», щоб спробувати себе в автомобільних гонках на зимовому треку. Тоді, у 2003-2004-му роках, я робив тільки перші кроки в автомобільному спорті, з двох коліс переключився на чотири.
— Чи виступаєте Ви зараз в українських чемпіонатах?
— В українських чемпіонатах не виступаю. З 2006-го року я почав собі прокладати дорогу в Європу. Сідав і на срібному «Форді Фієста» їхав на змагання. Був п’ятим, шостим, десятим, поступово протоптував собі стежку. Коли ти вже знаходишся у тому середовищі, на тих трасах, з тими пілотами найвищого рівня, то в Україні тобі не те щоб протипоказано, а немає взагалі жодного сенсу їздити. Тому що ти виступаєш на більш потужному автомобілі, яких в Україні на даний момент, на жаль, немає, покриття зовсім інше… Тому цього року вирішив зайнятися організацією чемпіонату України.
— Яка в Україні матеріально-технічна база?
— Потихеньку це все йде… Ми, звичайно, відстаємо від Європи років на 30, може, ніколи її і не наздоженемо. Хоча, все одно, поступово йде покращення. Я свої знання передаю в чемпіонат України – те, що бачу за кордоном на змаганнях провідних світових серій. У нас, на жаль, тільки один клас змагань відповідає міжнародним правилам, але є національні класи – на «Жигулях». Нам хочеться все зробити краще, зробити, як в Європі, хоч хтось, може, і не вірить, що це реально. Тому що гонщики у нас звикли змагатися за одними й тими ж правилами з 80-х років. Але зараз швидкими темпами прогресує весь світ, взяти хоча б зміни у звичайному житті, телефони, комп’ютери, автомобілі – все йде вперед. Так само хочеться, щоб і автоспорт в Україні рухався вперед.
— Де в Україні гонщик, який тільки починає, може здобути професійні навики?
— Для цього при Автомобільній федерації існує школа, котра готує спортсменів для участі у змаганнях. Без проблем можна звертатися, база є. Ви пройдете повний курс пілотажу, отримаєте сертифікат, який дозволить отримати уже ліцензію на участь в чемпіонаті чи Кубку України.
— Ви самі не плануєте відкрити власну школу?
— Поки я прогресую як гонщик, поки йду до поставлених цілей, то над цим, чесно кажучи, навіть не хочу задумуватися.
— Про які саме цілі ви говорите?
— Ну, у кожної людини має бути ціль, мають бути мрії. Іноді вони збуваються… Мені дуже хочеться, щоб автоспорт був на одному рівні популярності, зі, скажімо, футболом чи боксом. Про наших спортсменів, які дійсно захищають честь прапора України на міжнародній арені, знають в усьому світі. Хочеться, щоб така людина була і в українському автоспорті.
— А хто повинен докласти зусиль, щоб ця мрія здійснилася? Федерація, держава?
— В першу чергу, все залежить від людини, від того, ким вона хоче бути, чи є у неї бажання постійно рухатися вперед і віддати цьому, без перебільшення, усе своє життя. Друге – це фінансова складова. На даний момент в Україні є команда, яка хоче, щоб Україну знали у світі, і все для цього робить. Це «Ferrari Team Ukraine», чиї пофарбовані у кольори національного прапора машини виступають в провідних європейських серіях.
На змаганнях «Ferrari Challenge Europe» в команди є три автомобіля, три пілота. Це засновник команди Руслан Циплаков, це Андрій Лебідь, і це я, Андрій Круглик. Ми, так би мовити, розділилися на дві залікові групи. Одна їздить у серії «Tropheo Pirelli», де виступають професіонали, топ-пілоти. Інша – у «Coppa Shell», де змагаються пілоти-початківці, першорічники, або ті, хто ніколи раніше не перемагав. Щойно ти виграєш чемпіонат серії «Шелл», автоматично переходиш до серії «Піреллі». Серед профі честь нашої країни відстоюю саме я, а Руслан з Андрієм борються у «молодшому» класі. Наше високе місце серед 17-ти команд не може не радувати – адже команда зовсім молода, перший рік, як «зайшла», і одразу показує настільки хороші результати.
— Як проходять ваші тренування?
— Їздимо на спеціалізованих трасах, де проходять і змагання. В Україні для цього, на сьогодні, є тільки столичний автодром «Чайка». В Європі, звісно, справи набагато кращі. Багато трас у Німеччині, у Франції, в Угорщині, у Словаччині, в Італії, яка буквально вся складається з цих трас. Але влітку, в розпал сезону, потренуватися буває досить складно, адже всюди проходять різні тести, розробляється і перевіряється нова гума, інженери тестують новинки автомобільних заводів, проходять змагання. При цьому, не треба забувати, на цих же трасах їздять і мотоциклісти. Тому ті, хто професійно підходить до справи, повинні завчасно планувати свій графік, бронювати траси для себе.
Звичайно, окрім навичок водіння, працюємо над загальною фізичною підготовкою. Потрібно контролювати вагу, правильно харчуватися. І пілот сам повинен слідкувати за цим усім, за своїм здоров’ям, і слідкувати відповідально, щоб не підвести усю команду.
— Скільки кілограмів втрачає спортсмен під час гонки?
— Якщо взяти 30-хвилинну гонку, то це 2-4 кілограми. А якщо брати гонку на 24 години, то це від трьох до семи кіло.
— А що відчуваєте за кермом під час гонки? Чи можна ці емоції описати словами?
— Важко сказати. Ти повністю відключаєшся від зовнішніх «подразників», у цей час існує тільки якийсь окремий власний світ. Є лише ти, автомобіль, кермо, педалі і одна ціль – фінішувати і піднятися на п’єдестал.
— Які відчуття, коли Ви на п’єдесталі пошани і грає гімн України?
— Переповнює гордість, аж мурашки бігають по шкірі. Це незабутньо. Тим більш приємно, що перемогу ти здобуваєш у боротьбі з топ-пілотами Європи. Раніше, коли я тільки починав виступати у Європі (2007-й, 2008-й рік), про Україну там не знали практично нічого, навіть де вона знаходиться. Довелося «розповідати», щоб запам’ятали – є така країна і в ній є швидкі гонщики! Тепер навіть знають, як правильно виглядає наш прапор – синя смуга згори, жовта знизу.
— Ви багато часу проводите закордоном – змагання, тренування… Сумуєте за Україною?
— Звісно, є ностальгія, адже я народився в Україні. Але коли ти чимось конкретним зайнятий, постійно у ділі, у русі, то сумувати ніколи, час летить швидко. Ти не встигаєш просто думати про такі речі – думаєш лише про те, як виконати своє завдання, як покращити результати. Коли ж роботи немає, то ностальгія «наздоганяє». В таких випадках завжди зідзвонююсь з рідними та близькими, яких хочу почути. Хоча частіше, коли завантажений під зав’язку, немає навіть п’яти хвилин, щоб набрати і запитати, як справи.
— Встигли до 28-ми років обзавестися сім’єю?
— Так, звичайно. Три місяці тому у мене народився син. Тобто біля «сімейного вогнища» у мене все добре J. Є дружина, яка розуміє мене, є підростаюче покоління, наступник. Все, що я знаю, йому передам – якщо захоче, звісно.
— На якому авто їздите у повсякденному житті?
— Я не прив’язаний до якоїсь певної машини, дуже швидкої чи ще щось. Для мене автомобіль – це засіб пересування і нічого більше. На даний момент дорогами загального користування я їжджу на японському позашляховику з 3-літровим дизельним двигуном. І, скажу чесно, на дорозі не горю бажанням куди-небудь поспішати. Коли ти займаєшся автоспортом, у тебе гонки кожного уїк-енду, то зазвичай у житті їздиш не швидко чи повільно, головне – щоб комфортно.
— Як Ви ставитеся до нелегальних перегонів?
— Таке є практично всюди. Це було, це є і це, напевне, буде. Зрозуміло, хотілося б щоб усе відбувалося легально, гонки проходили під егідою федерації, щоб були чіткі правила і чіткий контроль. Адже нелегальні перегони приносять насправді дуже багато горя… Я за те, щоб нелегальні гонки ставали легальними, але змагання проводилися за тими ж правилами, які «стріт-рейсери» «намалювали» собі, будучи нелегалами.
— Вам подобаються фільми про автогонки, скажімо, «Форсаж» чи «Таксі»? Можливо, були вже пропозиції і до Вас знятися у подібному кіно?
— Ну, з пропозиціями поки ніхто не звертався. А щодо перегляду – так, як і будь-якому хлопчаку, цікаво інколи подивитися фільм, де ганяють низько посаджені тюнинговані авто зі встановленими нестандартними деталями, якимись вигаданими, а якимись і з реального життя. Тим більше, що ти дуже добре розбираєшся у тому, що відбувається на екрані.
— Чи граєте у популярні комп’ютерні автосимулятори?
— Ні. Тут треба робити вибір – або грати в комп’ютерні ігри, або вживу тренуватися. І я свій однозначний вибір зробив!
— Що побажаєте нашим читачам-автомобілістам?
— Дотримуватися правил дорожнього руху. Безпека – передусім. Безпека твоя і тих, хто тебе оточує.
Роксана Касумова
{social}