Шалена швидкість, скажене серцебиття, холодний розум і спалені шини – це три аксіоми дрифту – найбільш ефектної дисципліни автоспорту. Тут все як у голлівудських фільмах і комп’ютерних іграх, але наживо! Зірка українського дрифтингу, топовий спортсмен світового рівня Артур Подлужний в ексклюзивному інтерв’ю Спортивному комітету розповідає про глобальні тенденції в автоспорті, вартість професійних авто та дає відповідь на найчастіше питання до Гуглу в сегменті даного виду спорту – “з чого почати?”
- Артуре, з чого почався Ваш шлях у такому екстремальному виді спорту?
Я завжди мав справу з технікою. Але спочатку був мотоспорт. І лише пройшовши у ньому весь шлях – від чемпіонського титулу до тренерсько-суддівської практики та створення команди – вирішив спробувати автоспорт. У кінці 2018 почав приглядатися до дрифту та будувати тренувальний автомобіль, всю зиму тренувався. У 2019 році поїхав на перший чемпіонат у PRO-AM, де виграв чотири етапи з п’яти та став достроковим переможцем. Паралельно переобладнував Toyota GT86 для PRO класу. На перші змагання виїхав уже в середині 2019 року. Здобув 5 місце на Кубку Східної Європи із дрифту EEDC, а за підсумками 2019 отримав звання «Прорив року». Так я і ввійшов у автоспорт, хоча починав з роботи автомеханіком і водієм, зустрічав людей в аеропорту, потім приймав офіційні делегації, перших осіб різних держав, артистів, політиків. Далі власний бізнес – оренда авто з водієм і без. Бізнес і досі є, адже автоспорт дуже дорогий.
Але на цьому не зупиняюся: думаю над бізнесавіацією, пішов навчатися на пілота, отримую ліцензію.
Я давно «дивлюся в небо», мені це близько і цікаво. Колись навіть хотів вступити до Харківського авіаційного університету, але мене не взяли, бо іноземець. Відтак вступив до Національного транспортного університету в Києві.
Про спортивну авіацію мені ще говорити зарано, а вищий пілотаж – це непроста штука. Тож поки працюю над досягненнями в автоспорті.
Перший сезон у дрифтингу у 2019 році я їхав сам за себе, а вже другий у 2020 разом із Юрієм Раком і його братом Олексієм. Ми створили команду STO1 Motul Drift Team, потім до нас приєднався генеральний спонсор SOCAR. Ми виправдали надії спонсорів, здружилися і вже робимо проекти на наступні сезони. Ми стали ТОП-командою минулого сезону і посіли 1 місце в чемпіонаті NOMOTORS DRIFT GAMES та 2 місце в чемпіонаті BITLOOK PROAM.
А ще встановили національний рекорд на автодромі «Чайка». У нас парна швидкість вийшла 215 км/год. При цьому світовий рекорд 250 км/год був встановлений на озері Байкал, де більша і розгонка, і площа.
Авто, мото, авіа – це все швидкість, адреналін, тож мені подобається, це моє. Кажуть, що найкраща робота – це хобі. Тож мені пощастило. Я кайфую і втілюю мрії в життя.
- Автоспорт – це досвід, який приходить з роками, чи молодість «без гальм»? В якому віці реально стати автопілотом, якщо дуже любиш швидкість і є жага до перемог, ну і, звичайно, фінансова можливість?
Обмежень за віком немає. Мото, авто й авіа – з 16 років і аж до… Для прикладу, із мотобайку в нас виступає Анатолій Єфімов. В нього є своя мотошкола, він тренує молодь. Йому добре за 60, а він дає фору набагато молодшим. Звісно, він приклад того, що і досвід важливий.
У дрифтингу середній вік – близько 40 років. Це пов’язано з тим, що цей вид спорту не бюджетний і достатньо нішевий. Ми виступаємо на потужних машинах, навіть потужніших, ніж у ралі. Великі витрати пального, часта заміна буквально знищених шин – це дорого. Недешеве й обслуговування: потрібна постійна заміна масел, дефектування, коробки, мотори, щорічні технічні огляди. Хоча навіть і це все разом не так дорого, як збір машини.
Вартість професійного автомобіля початкового рівня може коливатися в районі 5-10 тисяч доларів. Підійти можуть нерозмитнені авто, навіть з правим кермом. Їх розбирають, заварюють редуктор. Починати не так дорого. А ось участь у PRO-класі вже вимагає підтримки спонсорів та партнерів
У середньому підготовлена машина з системою пожежогасіння, акредитована за міжнародними стандартами, коштує 100+ тисяч доларів. І її, залежно від аварійності, вистачає орієнтовно на 5-10 років.
- Як сконструювати авто? Чи є професійні бюро і хто видає сертифікацію?
Майструють машини багато де, а от перебудовувати їх – дуже дорого і, головне, складно. Найгірше, коли машини для новачків «клепають» непрофесіонали. Люди виїжджають на трек, а автомобілі ламаються. Так не має бути.
Якісних, професійних бюро для збору спортивних машин дуже мало. У нас є спортивний гараж. Ми хочемо це масштабувати, перебудувати в конструкторське бюро, де буде втілений наш професійний досвід, перекладений на досвід практичний. Будемо пропонувати нашим спортсменам якісні послуги.
Наша базова цінність – безпека. У нас є технічний комісар, який після огляду транспорту та підтвердження, що все ідеально (правильні шви, правильні акценти на безпеку, каркаси), видає на автомобіль спортивний технічний паспорт – міжнародний спортивний документ (FIA) , який дозволяє автівці потрапити на змагання. Увесь автоспорт побудований на безпеці.
- Чи траплялися аварії у Вас чи на Ваших очах?
Страшних аварій, на щастя, не було. На минулій кваліфікації я зачепив бетон, погнув колесо, мені розвернуло авто, я не зміг продовжити і закінчив технічним сходженням. У тій ситуації мені просто довелося ризикувати, хоча часто до аварій призводить саме невиправданий ризик.
Насправді я дуже багато ризикую, їжджу дуже агресивно. Мені так подобається. Коли проглядаю свої відео, то бачу реакцію глядачів та суддів. Але в основі мого максимуму – холодний прорахунок, я завжди ставлю акцент на виправданий ризик.
Ще було якось на автодромі «Чайка» в рамках чемпіонату України із шосейно-кільцевих мотогонок зачепився з мотоциклом і впав на глядацькому повороті прямо дружині під ноги. Хоча виглядало це страшно: мотоцикл занесло, понесло догори дригом, – та все було добре, я встав і продовжив гонку.
Серйозних травм, на щастя, у мене теж не було. Автоспорт більш безпечний: ми всередині, у каркасі, з шеститочковими ременями безпеки та зі спеціальними наручниками на руках.
- Скільки у Вас є часу на ухвалення рішення?
Долі секунди. Іноді проїжджаєш на автоматизмі, нічого не бачачи, хоча навколо сотні камер, глядачів, а попереду – десятки поворотів. Бачиш тільки задні колеса своїх суперників, на них і орієнтуєшся. А от коли заїзд вже закінчився, тоді можна все промотати і проаналізувати. У нас дуже різкі авто, швидкий розгін. І зрозуміло, що коли працюєш в парному дрифті, то треба дуже швидко приймати рішення, тому координація, кмітливість впливають на результат.
Ну і машини щораз стають кращими, швидкості ростуть. Якщо раніше авто просто ковзали, то зараз вони ковзають із потужністю 800-1000 кінських сил на низькому тискові, на широкому колесі. Це все дуже швидко!
- Як тренуються автогонщики? Як Ви відточуєте майстерність, працюєте над координацією?
Щотижня ми працюємо в залі – боротьба, бокс, ММА, робота над моторикою.
Зараз ми домовляємося про низку тренувань із нашим другом Юрієм Дріфтовським. Він досвідчений пілот, більше 10 років у дрифті, судить українські змагання. І хоча він не їздить у професійному класі, але дуже добре розуміє, відчуває і «читає» суперника, дає нам настанови. Будемо з ним працювати та підвищувати свої «скілли».
І ще у нас є Сергій Розумов, тренер з ММА, який проводить нам загальну фізичну підготовку. Він дуже любить автоспорт, спостерігає за світовими пілотами, тож готує цікаві, орієнтовані на автоспорт завдання на координацію, кермування, реакцію ніг тощо.
- Дрифтинг дасть фору Формулі-1?
Однозначно! І це станеться в найближчі 3-5 років. Формула дуже розпіарена. У ній дуже класні авто, висока швидкість, але найголовніша перевага дрифту – це шоу, короткі траси і тісний контакт із глядачем, який бачить все перед собою.
Ми їдемо проти законів фізики, наші машини потужніші, ніж у ралі, кільці та інших дисциплінах. Ми їдемо набагато ближче і робимо складніші елементи.
Якщо ми ставимо авто задом наперед, колесами, мотором, потужністю відштовхуємося – це і виглядає так, ніби ніяких законів фізики не існує. Ми граємося з вагою. Дрифт у себе включає багато різних елементів, які є в ралі, кільцевих перегонах. Але якщо там іде акцент на одному-двох елементах, то у нас зібрані вони усі. Маю на увазі траєкторію, розгін як драг-рейсинг, контрзаноси та багато елементів, запозичених з інших дисциплін.
- Як глядачі усе це оцінюють? Знаєте, є ж такі види спорту, де спортсменів більше, аніж глядачів та вболівальників. Спорт – це ж креативна індустрія…
Лише в Києві збирається до 5 тисяч глядачів на PRO гонки! А на місцеві, стріт-змагання, які відбуваються частіше, звісно, трохи менше. Але фан-база росте і набирає обертів у нашій країні. За кордоном такі шоу дуже популярні. Наприклад, на останніх FIA Motorsport Games була величезна глядацька аудиторія.
До речі, українець Дмитро Іллюк 2019 року став чемпіоном світу з дрифтингу! Україна увійшла до трійки найкращих країн з цього виду спорту. І це при тому, що нам тренуватися особливо немає де. «Чайка» – це старий, розвалений трек, на якому міжнародні змагання практично з жодної дисципліни проводити не можна, він не відповідає міжнародним стандартам.
Україні потрібен нормальний автодром. І це ж навіть у інтересах бізнесу, бо салони зможуть проводити там тест-драйви, блогери – знімати огляди на авто, там можна буде тестувати, сертифікувати. І молодь буде більше залучена до спорту в сучасних, професійних умовах, а не ганятиме десь вулицями загального користування.
- Чи є кодекс честі в автоспорті і в дрифтингу?
Із Федерацією автоспорту ми підписуємо договір, що ми не маємо права порушувати правила дорожнього руху, потрапляти в ДТП або ж влаштовувати нічні перегони. За такі історії позбавляють ліцензії. Це як для боксера побитися на дискотеці: руки – це його зброя. Так само і у нас. Ми не повинні порушувати правила, ганяти і знімати відео про це. Натомість всю нашу автоспортивну потужність ми повинні проявляти на змаганнях та інших заходах на закритих майданчиках та автодромах.
Я – голова Української асоціації авто- і мотоспортсменів. Ми проводимо роз’яснювальну роботу з багатьма, особливо з вуличними гонщиками, бо розуміємо, що негативний контент та новини сильно шкодять іміджеві автоспорту. Чому водії порушують? Причин багато. Хтось думає, що це круто, хоча насправді нічого крутого немає в тому, щоб лякати і наражати людей на небезпеку. Я б не хотів гуляти з дитиною і щоб повз мене пролітали вуличні гонщики і порушники (не скажу дрифтери, бо дрифтери знають, де можна ганяти, а де ні). У такому випадку я б першим звернувся до поліції чи провів би роз’яснювальну роботу.
Для всіх наших спортсменів існує величезна проблема: немає де тренуватися. Викручуємося, як можемо. В Одесі, наприклад, є 6 кілометр, який закритий від доріг загального користування, і це хоч і не офіційний трек, але професіонали й новачки тренуються там.
Я сподіваюся, що керівництво країни у рамках «великого будівництва» зверне увагу на проблеми автоспорту. У нас багато чемпіонів, юніорів різних категорій. Цікаво виходить, що коли приїжджаєш на змагання за кордон, то багатьох учасників з українським прапором бачиш вперше. Це тому, що багато авто- та мотоспортсменів через плачевний стан інфраструктури в Україні тримають спортивну техніку на закордонних автодромах і їздять туди на тренувальні збори.
А щодо кодексу водія, то тут потрібно дотримуватися елементарних правил поваги. Я, зокрема, завжди вмикаю повороти, аварійку, допомагаю на дорозі. І всі нормальні водії роблять так само.
- Чим Ви плануєте здивувати нас найближчим часом?
Зараз ми готуємо справжнє велике навіть не шоу, а великий проект екстремального спорту. Повністю відкрити завісу не можу, але скажу лише, що такого не тільки наша країна, але й світ ще не бачили. Запевняю, що багато українців матимуть унікальну можливість буквально пірнути в цю хвилю адреналіну і побачити все на власні очі.
- Ну і на десерт – про найпопулярніше запитання про дрифт в Гуглі: так з чого ж почати?
Той, хто хоче стати професійним мото- чи автогонщиком, має усвідомлювати, що це дорогий вид спорту. І пілотів тут зазвичай значно більше, ніж місць у команді. Тому якщо розглядати цей спорт просто як хобі, то перш за все потрібно займатися своєю професією, кар’єрою, будувати фундамент, а вже далі – спортом. Якщо ж хтось із дитинства марить кар’єрою професійного гонщика, то вже якнайраніше потрібно іти на картинг, далі – на кільцеві автоперегони, пересідати на авто. Батьки мають допомагати в цьому дитині, вкладати в неї. При цьому надзвичайно важливо не обмежуватися лише цією метою, нехтуючи навчанням та розвитком, бо не всі доходять до спортивної мрії. Але коли ти готовий до будь-яких викликів життя, то обов’язково реалізуєш іншу мрію.