Боротьба на поясах Алиш як засіб відродження національних традицій. Інтерв’ю Станіслава Лур’є

altАлиш виник на початку ХХІ століття – цей вид об’єднав у собі традиційні виді боротьби на поясах народів Центральної Азії. Від інших видів поясної боротьби Алиш відрізняється способом тримання поясу: перед захватом борці повинні обгорнути пояси один одного навколо зап’ястків (в інших різновидах такий тип захвату не є обов’язковим). Також існує 2 стилі, в яких дозволяється чи забороняється проведення прийомів ногами. Останній – менш популярний, а більшість змагань проводяться у першому стилі, який ще називають вільним. Алиш регулюється Міжнародною федерацією боротьби на поясах і визнається Міжнародною федерацією асоційованих видів боротьби ФІЛА. 
Алиш – «вертикальний» вид боротьби. На офіційних змаганнях учасники одягнені в єдину форму, яка складається з куртки синього або зеленого кольору і білих брюк. Поверх куртки зав’язують пояс, за який супротивники повинні постійно тримати один одного. Правила досить прості: суперники, ухопившись за пояси, намагаються кинути один одного на спину. При цьому дозволяється робити кидки, підніжки, підсікання, звалювання і активні накриття з положення стійка при захваті двома руками за пояс суперника. За кидки нараховуються бали, від 1 до 6 – в залежності від того, як саме супротивник падає на мат. Перший з учасників, який набирає 6 балів, стає переможцем. Середня тривалість поєдинку – не більше однієї хвилини.
Про розвиток боротьби на поясах в Україні детальніше розповідає генеральний секретар Всеукраїнської федерації поясних видів боротьби Станіслав Лур’є.
— На початку двотисячних років саме боротьба Алиш надала поштовх для розвитку національних поясних видів боротьби багатьох країн на міжнародній арені. Сам Алиш – це такий собі комплексний вид боротьби, який не має власної історії, як традиційні види поясної боротьби багатьох народностей, але його «фішка» в тому, що він увібрав у себе багато правил і об’єднав їх для того, щоб усі могли змагатися за єдиними правилами на міжнародних турнірах. Тобто боротьба Алиш зробила вагомий внесок у справу розвитку національних культурних і спортивних надбань багатьох народів, їх взаємозбагачення.
— Чому поясна боротьба була настільки розвинена у давнину, у тому числі і у наших пращурів?
— Саме пояс був невід’ємним атрибутом одягу у багатьох народів. І пояс супротивника зручно було використовувати у боротьбі – можна було зробити міцний захват і утримувати свого опонента, зручно було виконувати кидки й інші прийоми. У багатьох народів Азії поясна боротьба була прикладним видом бойових мистецтв. Воїни тренували чіпкість, могли завдяки цьому у бою стягнути ворога з коня за пояс. 
Є факти, які дозволяють стверджувати, що поясна боротьба має більш ніж двотисячолітню історію. Так само і у Давній Русі вона була дуже поширена. Лише останні сто років ми про неї нічого не чули, адже традиції були втрачені після революції 1917-го року. Але такий відомий борець як Іван Піддубний виступав зокрема і в поясній боротьбі – і був тут непереможним. Повертаючись до сивої давнини, є згадки про боротьбу на поясах на території слов’янських племен датовані VII-VIII століттям, є різьблення на кам’яних стінах монастирів пізніших часів, є картини, згадки про поясну боротьбу у творах відомих письменників.
alt— Коли поясна боротьба почала відроджуватися в Україні?
— Всеукраїнська федерація поясних видів боротьби почала свою діяльність на початку нового тисячоліття. І відродження почалося саме з боротьби Алиш, адже вона відкривала найбільші перспективи для міжнародного розвитку, дозволяла нашим спортсменам демонструвати свою майстерність на міжнародному рівні, отримувати спортивні звання. 
З 2008-го року боротьба на поясах Алиш визнана в Україні як вид спорту. Це дозволило нашим спортсменам за свої досягнення отримувати офіційні спортивні звання. Сьогодні наша федерація має і майстрів спорту, і майстрів спорту міжнародного класу, і навіть є Заслужені майстри спорту України.
— А які саме види поясної боротьби входять до федерації?
— Як я уже зазначав, почалося усе з боротьби Алиш. І наші спортсмени продовжують успішно виступати у цій дисципліні, упродовж останніх трьох років посідаючи перші позиції на чемпіонатах Європи і світу. Ми зараз стабільно утримуємо першість у командному заліку на світовому рівні. Основними суперниками є Росія, Іран, Киргизстан, Литва, Білорусія. 
Також федерація докладає багато зусиль, щоб відродити і визнати в Україні офіційно українську боротьбу на поясах. За її правилами боролися наші пращури – українські козаки. Ми проводимо змагання як українського, так і міжнародного рівня. З цією метою була створена Міжнародна федерація української національної боротьби на поясах. Одним з аспектів ідеології боротьби Алиш є те, що країна, котра приймає міжнародні змагання, водночас організовує турніри і з національної поясної боротьби.
— В яких регіонах України боротьба на поясах розвивається найкраще?
— Перш за все, це Київ і Київська область. Одеса активно бере участь у наших змаганнях. Саме тут – найсильніші наші спортсмени. Але й інші регіони країни нині активно розвивають боротьбу на поясах. 
— Станіславе, давайте поговоримо про наші успіхи на міжнародній арені. Приміром, на І Всесвітніх іграх з єдиноборств у Пекіні минулого року наш Костянтин Коптєв виборов срібну медаль… А чим іще можете похвалитися?
— Так, дійсно на SportAccord Combat Games наш Костянтин Коптєв став другим. І це дуже вагоме досягнення, зважаючи на те, що у турнірі брали участь 8 найкращих спортсменів світу. І навіть просто вибороти ліцензію на Ігри, взяти у них участь – уже було почесно. Крім того, у Пекіні змагалися в абсолютній ваговій категорії, а наш спортсмен на той час представляв категорію 90 кг. Поруч з ним були борці вагою 150 кг, тобто 2-ге місце Кості – серйозний успіх.
Як я уже говорив, останні три роки наша збірна посідає перші командні місця на чемпіонатах Європи і світу. І відзначити тут слід і наших жінок – жіноча команда також стабільно перемагає. 
— Які найближчі змагання очікують на наших спортсменів? І на які результати ми сподіваємося, на що реально претендуємо?
— Для нас знаковим буде 2013-й рік, коли у російському Санкт-Петербурзі будуть проведені ІІ Всесвітні ігри з єдиноборств. Ми маємо надію, що там боротьба на поясах Алиш буде представлена уже більшою кількістю вагових категорій. Ліцензії на ці змагання будуть розігруватися упродовж 2012-го року на трьох етапах Кубку світу. Перший етап пройде у Кореї, у місті Пусан, другий відбудеться у Шауляї, Литва, а третій – у місті Ош, Киргизстан. 
Ще одним важливим турніром 2013-го року стануть Всесвітні студентські ігри у Казані. Це також змагання ліцензійні, і путівки на них будуть розігруватися одночасно з ліцензіями на чемпіонат світу (так само пройде у Казані). 
Ми маємо надію до 2012-го року, коли почнеться розіграш ліцензій, все-таки визнати на державному рівні українську національну боротьбу на поясах, а потім укласти угоду з FILA, щоб ввести її до програми змагань 2013-го року. 
— Багато федерацій після Євро-2012 з футболу, скориставшись готовою інфраструктурою, хочуть провести в Україні чемпіонати Європи чи світу зі своїх видів спорту. У вас є такі наміри?
— Слід зазначити, що наша країна стояла біля витоків відродження і розвитку поясної боротьби – тож ми уже приймали і чемпіонат Європи серед дорослих, і чемпіонат світу. Звісно, і у майбутньому ми плануємо проводити наймасштабніші міжнародні змагання, але уже на новому, більш високому, рівні. 
alt— Зважаючи на наші українські реалії, часто доводиться чути про нестачу фінансування, через що спортсмени навіть не можуть виїхати на змагання… Як ви утримуєтеся на плаву? 
— В основному, у нашій країні, на жаль, спорт будується зусиллями ентузіастів. «На жаль» – це з одного боку. З іншого – без ентузіастів не було б успіхів. Наразі нас підтримує Спортивний комітет України під керівництвом Іллі Миколайовича Шевляка. СКУ допомагає нам в організації різноманітних семінарів для суддів і тренерів, за що хочу висловити окрему подяку. Профільне Міністерство надає ресурси для участі у міжнародних змаганнях. На жаль, цих ресурсів на вистачає на забезпечення необхідного кількісного складу збірної. Але провідні спортсмени фінансуються, принаймні, поїздки на чемпіонати Європи та світу, за що теж – велике спасибі. Адже є федерації, які вимушені виживати навіть без цього… Окремо хочу сказати про Національний педагогічний університет імені Драгоманова, який також нас підтримує, докладаючи зусиль, щоб наша збірна мала належні умови для тренувань. У цьому Університеті у нас база, багато спортсменів закінчили саме цей ВНЗ, найуспішніші наші борці підтримуються ректорськими стипендіями. 
Та варто зазначити, що спортсмени, котрі виступають на найвищому рівні, мають для досягнення результату докладати максимум зусиль – тренуватися 4-8 годин на день, приміром… Відтак їм важко паралельно вести ще якусь професійну діяльність, а вони змушені це робити. І це – удар по спортивній складовій. Тому ми наразі шукаємо спонсорів, які могли би підтримати, які розуміють, що майбутнє держави – це молоде покоління, а його виховання у спортивному дусі, у дусі гоноровості – основне. 
— Без сьогоднішнього дня не буває дня майбутнього… Чи ведеться робота з дітьми, і чи на належному вона рівні?
— Усі хлопці-члени збірної працюють також і тренерами – самі тренуються, а заразом виховують і молодші покоління. Звісно, не вистачає бази… Я хотів розповісти про досвід 249-ї школи Києва (на вулиці Беретті, що на Троєщині), де на початку двотисячних було створено експериментальний клас – і зараз кістяк збірної складають саме його випускники. Але через брак фінансування, створити ще один такий клас у нас поки можливості не було. Хоча і зараз на базі цієї школи діти тренуються. І зараз ми ведемо переговори, щоб знову створити такий спортивний клас. Ми маємо беззаперечний досвід виховання, по-перше, Людей з великої літери із цих хлопців, по-друге, спортсменів високого міжнародного рівня. 
— Можливо, риторичне запитання на завершення: яке майбутнє боротьби на поясах в Україні Ви бачите?
— Це складне запитання… Я бачу відродження українських традицій через українську національну боротьбу на поясах… Це дуже видовищний, яскравий вид спорту, до якого проявляють інтерес багато людей, які бачили змагання на власні очі. Ми маємо амбіції зробити його національним видом спорту. І якщо нам допоможуть, ми зробимо це швидше.
{social}