Боулінг: від розваги до спорту вищих досягнень. Інтерв’ю братів Михайла і Олександра Калік

bowling-Mykhailo-and-Oleksandr-KalikaБоулінг (від англійського bowl – котити) – це спортивна гра, котра походить від стародавньої гри у кеглі. Найстарші археологічні знахідки, котрі стосуються боулінгу, датуються третім тисячоліттям до нашої ери – в Єгипті було знайдено кулі різних видів і дев’ять кегель.
Нині найбільш популярним і розповсюдженим видом у світі є десятикегельний боулінг, де кеглі встановлено у формі трикутника. Сучасного вигляду боулінг набув наприкінці XIX століття – вперше з’явилася десята кегля (раніше було дев’ять), було встановлено стандарти на кеглі, доріжки, кулі та розроблено єдині правила. Наприкінці 30-х років XX століття з’явилося обладнання для автоматичного виставлення кегель і повернення куль.
Нині спортивний боулінг входить до програми Всесвітніх ігор. У 2009-му в Гаосюні українці у цьому виді не виступали. Але й спортсменам, котрі б зуміли здобути ліцензію на ці масштабні змагання, просто не було, звідки взятися – у нас гру почали активно опановувати лише років 10 тому.
І тільки зараз почали з’являтися результати. Першими ластівками стали брати Михайло і Олександр Каліки з Одеси, які помалу вибираються на передові позиції на міжнародній арені, у свої 22 демонструють високі результати. Інтерв’ю з провідними українськими боулерами – до вашої уваги.
— Як почалося захоплення боулінгом?
Михайло Каліка: У 2001-му році ми з батьками пішли пограти, сподобалося, тим паче, що зовсім молоді тоді були, по 13 років. Втягнулися, а згодом потихеньку почали тренуватися, виступати на змаганнях. Так і пішло. До того ж, боулінг, ця дуже цікава гра, для нашої країни тоді був зовсім новим видом спорту. З часом захотілося досягти уже певних результатів.
— Тобто починали ви разом, одночасно? Одразу почали суперничати?
Олександр Каліка: Так, іноді доводиться…
М.К.: Коли тільки починали, рівень іще був не той, щоб говорити про суперництво. У 2003-му були перші виграні турніри, а з 2004-го вже почали стабільно виступати добре. Зараз змагаємося на чемпіонатах Європи і світу. Я був срібним і бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів (до 19-ти років). На Кубку світу торік був 11-м, цього року – 16-м. А найвище, напевне, досягнення – на Євротурі у Стамбулі у травні я посів 2-ге місце, а Саша став там 6-м. Це дуже сильний турнір, де брало участь близько трьохсот найсильніших спортсменів з усього світу. І багатьох з них, зокрема, і профі, ми переграли.
О.К.: Я у 2004-му виграв Золотий кубок Європи, турнір другого рангу, а от цієї осені посів п’яте місце уже на серйозних змаганнях – на Кубку європейських чемпіонів. Прогрес є, відчувається.
bowling-Oleksandr-Kalika-Turkey— Чого не вистачає українцям, щоб стабільно демонструвати високі результати на найбільших міжнародних турнірах?
О.К.: У світі у боулінг грають уже понад 100 років, а у нас цьому виду спорту, грубо кажучи, лише трохи більше десяти. При цьому більшість відомих спортсменів перед тим, як вийти на провідні позиції, займалися боулінгом років по 20. Для нас, повторюся, це молодий спорт. Але зараз у збірної хороший тренер, американець Рон Хетфілд, якщо будемо рухатися у тому ж напрямку, то нічого і нам не завадить увійти до еліти у найближчі кілька років. Він сам, до речі, уже близько тридцяти років у боулінгу.
М.К.: Він дуже багато знає, дає багато інформації, багато того, чого не знають інші тренери. Плюс він сам може показати і навчити тебе це робити – замало уміти тільки говорити. У підготовці боулера є дуже багато тонкощів. Це не тільки робота на доріжці; важливо, приміром, і ментально, психологічно підготувати спортсмена. Є безліч аспектів, про які можна говорити годинами.
— Наскільки важливо для боулера мати відмінну фізичну форму?
М.К.: Є різні боулери… Думаю, що фізична форма особливо важливого значення не відіграє. Є товсті, худорляві, які завгодно, і палять, і випивають – по-різному. В принципі, багато є сильних боулерів, на яких зі сторони подивишся, і не скажеш, що спортсмен.
О.К.: Ну, палять-випивають… Футболісти також, буває, цим бавляться. Але в будь-якому виді спорту, щоб досягати результатів на серйозному рівні, потрібно дотримуватися режиму.
— З якого віку потрібно починати заняття, щоб вирости у класного боулера?
М.К.: Чим раніше, тим краще. Хоч із 2-3-х років. Як показує європейський досвід, там гравці починають змагатися у 8-9 років, і до 20-ліття уже мають більше 10-ти років змагального стажу. Це дуже важливо. Наші ж спортсмени приїздять на змагання із п’ятирічним досвідом за плечима – тому й результати нижчі. Крім того, у нас немає такої масовості, як у Європі, не такий високий рівень конкуренції. У нас грають люди, котрі мають певні фінансові можливості, а для них, європейців, заняття боулінгом обходяться дешевше.
— До речі, наскільки дорого займатися боулінгом на професійному рівні?
О.К.: Якщо самому за себе постійно платити, то дорого. Приміром, тренувальна доріжка в середньому 200 доларів на місяць. Раз на рік потрібно купувати спеціальне взуття – іще 200 доларів. Кулі – штук 15 на рік по 200 доларів кожна. А найдорожче, напевне, тренування з хорошим тренером – послуги гарного фахівця коштують 500 доларів на день. У нас є спонсор, завод ковбасних і м’ясних виробів, який постійно нас підтримує.
— До якого віку можна грати і видавати результат?
М.К.: Обмежень немає. Чинному чемпіону світу зараз за 50, і він, думаю, останнього слова ще не сказав. В Америці існують професіональні ліги боулінгу, де люди заробляють гроші. Наші ж спортсмени більше як любителі – паралельно вони навчаються і працюють, а боулінг для них, швидше, як хобі.
— Які переваги боулінгу у порівнянні з іншими видами спорту?
М.К.: Перш за все, це цікава гра. Вона розвиває точність, координацію, загартовує психіку.
О.К.: Як на мене, психологічний аспект у нашому виді спорту – це 50 відсотків успіху. По собі суджу. Я можу перебувати у відмінній формі, але якщо станеться який-небудь ментальний збій, то зіграю на дві голови нижче своїх можливостей. Добре, що такі збої стаються усе рідше і рідше.
— Якимись іншими видами спорту займаєтеся?
М.К., О.К.: Тайським боксом – як любителі, тренуємося у своє задоволення. Також до боулінгу займалися футболом – років п’ять грали в одеському «Чорноморці».
bowling-Mykhailo-Kalika— На чемпіонаті України для вас є гідні суперники?
М.К.: Звісно, є, і доволі багато. Здебільшого, це молодь, хлопці «підтягуються». Старші ж уже практично не прогресують. Молодим це легше дається. У дорослих же, напевне, багато власних проблем, робота і так далі.
О.К.: І взагалі кількість спортсменів у нас зростає, хоч, нібито, конкретної програми залучення людей до занять спортивним боулінгом немає. Можливо, людей було б більше, коли б боулінг-клуби (а вони у нас працюють на комерційній основі) започатковували співпрацю з ДЮСШ тощо…
— А щодо організації турнірів – сильно ми відстаємо від Європи?
О.К.: Ні, у нас високий рівень організації. Якщо взяти країни СНД, то у нас, я вважаю, найкраще організовано внутрішній чемпіонат. Бо навіть у Росії відбувається повний безлад…
— Зі сторони може скластися враження, що будь-яка людина, взявши кулю і кілька разів спробувавши, може навчитися грати. Але насправді чемпіонами світу стають одиниці…
М.К.: Як я уже казав, є дуже багато тонкощів. У боулінгу потрібно дуже багато знати, багато що уміти робити.
О.К.: Приміром, доріжка натерта олією. Натирають її за допомогою спеціальної машини, а програма «малюнку» олії вводиться через комп’ютер. І ці програми можуть бути абсолютно різними! Припустімо, на одній програмі я можу грати, набираючи в середньому 250 очок, а на іншій уже більше 200-т не зможу набирати. Від програми залежить складність гри. Також і кулі усі різні – для різних програм. Є фіксовані точки на кулі, і в залежності від того, як ти розмістиш руку у відношенні до цих точок, куля реагуватиме по-різному… Є купа аспектів, які дозволять добре грати на різних типах натирання – контроль швидкості, контроль кута, контроль закидання, контроль кута обертання… Людина зі сторони навіть не здогадається про усі ці моменти.
М.К.: Нюансів мільйон, і про них дуже довго можна говорити. Але звичайні люди нічого з тієї розмови не зрозуміють, для тих, хто не розуміється – це складно. У нас в Україні навіть не усі гравці досконально розбираються у виді у спорту, у його премудростях.
— Яка ваша ціль у спорті?
М.К., О.К.: Виграти чемпіонат світу. Іншої мети і бути не може.