Денис Вілєнкін: «Усіх запрошуємо на футнет!»

footnet-bycicle-kickКоманда Спортивного комітету України на запрошення президента Федерації тенісболу міста Києва Дениса Вілєнкіна побувала у київській школі № 279, що на вулиці Леніна, 50 (Жуляни). Візит носив пізнавальний характер: ми познайомилися з новим для себе видом спорту – тенісболом (або ж футнетом, як його називають у світі). Майстер-клас вийшов на славу: на власному досвіді ми переконалися, що футнет – це захоплююча гра для всіх (інша справа, що з першого разу показати клас виходить не у кожного – от і нам не вдалося J).

Після практичної частини Денис Вілєнкін розповів нам про появу і розвиток цього виду спорту, його сьогодення і перспективи. Розмова з головним ентузіастом гри – до Вашої уваги.

Тенісбол, якщо коротко – це гра футбольним м’ячем через тенісну сітку на майданчику, схожому за розмірами на волейбольний. Суть гри – теж симбіоз цих трьох видів спорту. Від футболу – робота з м’ячем, від тенісу – торкання м’яча майданчика, набір ударів, від волейболу – три торкання на команду, прийом м’яча, пас, атака, блок.

Головна, мабуть, перевага і цінність футнету: у нього можуть грати і чоловіки, і жінки, і діти, і літні люди! Для гри потрібні мінімум двоє. Натягнули сітку і почали грати один на один (сингл). Грають також два на два і три на три.

На початковій стадії пізнання футнету більшість гравців порівнюють його з найбільш близьким (хоча б візуально) видом – футболом. Дійсно, базові навички тенісболіста і футболіста практично однакові – треба уміти прийняти м’яч, віддати передачу, сильно і точно пробити. Мабуть, на цьому схожість закінчується. Далі – суцільні відмінності: тактика, спеціальна техніка, стратегія, фізпідготовка. Далеко не кожен хороший футболіст може стати хорошим тенісболістом.

Для гри треба зовсім небагато. Практично у кожному дворі можна обладнати майданчик 9 на 18 метрів для пар та трійок або 9 на 12,8 м для сингл-гри. Сітка може бути волейбольною, або тенісною. Висота – 1м 10см. Існують спеціальні м’ячі для гри в тенісбол, проте можна грати і звичайним футбольним м’ячем – усі параметри практично ідентичні.

— Якщо говорити про назву, то футнет і тенісбол – це одне й те саме. В Україні та Росії ще здавна у футбольних командах прийнято було називати цю дисципліну тенісболом – тому нам так звичніше. А у світі гру називають футнетом. Є Всесвітня федерація, Європейська федерація, які й затвердили цю уніфіковану назву.

— Зараз уже можна сказати, що це новий самостійний вид спорту, що виник на основі вправи для підготовки футболістів?

— Коріння насправді футбольне, але це не такий вже і новий вид спорту – він існує уже близько дев’яноста років. Історія говорить, що футболісти празької команди «Славія» першими почали грати футбольним м’ячем через мотузочку. Потім з’явилася сітка, почали оформлюватися правила, проводитися турніри. Уже в 60-70-ті роки ХХ століття це був повноцінний окремий вид спорту. У 80-х була створена Міжнародна федерація футнету. Згодом почали проводити чемпіонати світу, Європи. Тобто офіційно вид спорту таки відносно молодий, але як гра існує уже давно.


footnet-attack-2— Як тенісбол розвивався у нас – в СРСР, а потім в Україні?

— Практично у кожній футбольній команді завжди грали в тенісбол. І найбільш популярною ця гра була якраз в київському «Динамо». Найбільшим фанатом тенісболу був Валерій Васильович Лобановський. Ті, хто знав Метра, стверджують, що саме тенісбол, а не футбол, був його улюбленою грою.

Є дуже багато історій на цю тему. Більшість футболістів Лобановський перевіряв саме на тенісбольному майданчику – що у них в голові, як вони думають, як справи з технікою.

Ось один із веселих випадків. На перегляд в «Динамо» приїхав Олександр Щербаков. У перший же день бачить – Лобановський з Володимиром Веремеєвим грають в тенісбол проти адміністратора команди Олександра Чубарова (його напарника не пам’ятаю). Щербаков дивився-дивився, і так скептично – мовляв, що там, перебиваєте собі м’ячик… Лобановський, не довго думаючи: «А ходи-но сюди, зіграй з нашим адміністратором». Щербаков упирався: «Що це Ви, я ж у футбол приїхав грати… Давайте, хоча б проти когось з футболістів вийду». «Ти зіграй, – каже Валерій Васильович, – з адміністратором, а ввечері поговоримо». Ну, він виходить віч-на-віч проти Чубарова, і Олександр Федорович його обігрує, як-то кажуть, «в одну калітку». Увечері на розборі Лобановський розповідає динамівцям: «Ось є у нас гравець на перегляді, хоче в команду потрапити, але його чомусь адміністратори в тенісбол переграють…». Щербаков, що називається, на коліна: Васильовичу, дайте відігратися» J.

Окрім того, що в тенісбол активно грали на базі «Динамо», трохи згодом утворилася, можна сказати, секція з колишніх футболістів, які тричі на тиждень збиралися і грали через сітку. Там були всі – фактично, увесь цвіт українського футболу. Був справжній ажіотаж.

Років 7-8 тому я побачив, як грають у футнет в залі, почав «підключатися». З’явилася думка, що треба серйозно зайнятися розвитком цього виду спорту, щоб він не був десь там на задвірках чи в закритих для мас місцях. У першу чергу, вийшов на Міжнародну федерацію. З’ясувалося, що певні контакти з Україною вже були – ще в середині 90-х наших запрошували на міжнародний турнір, хоча українці туди так і не доїхали, не організувалися.

Тож звернулися ми до Федерації: «Хочемо грати у футнет. Хочемо приїхати на чемпіонат світу. Що для цього потрібно?». Відповідають: «Беріть і приїжджайте!». Сіли і приїхали. Вперше це було у Румунії у 2006-му році. Побачили там справжній рівень, до якого треба прагнути. Скажімо так, різниця між найкращими гравцями світу і нами була така ж, як між нами і вами, хто вперше вийшов на тенісбольний майданчик. На даному етапі ми поки не можемо виграти якийсь великий міжнародний турнір.

footnet-defenceА найсильнішими, до речі, завжди були чехи і словаки, родоначальники футнету. Крім цього, Швейцарія, Франція, Угорщина, Румунія – Центральна Європа у цьому виді спорту «рулить».

Тож місця для прогресу у нас скільки завгодно. Якщо запрацюють секції, регулярно проводитимуться чемпіонати – ми теж вийдемо на високий рівень. Головне, щоб діти захотіли займатися серйозно. Якщо дитина тренуватиметься, то вже за 5-6 років ми зможемо зробити з неї майстра, який показуватиме результати на міжнародних турнірах.

— Зараз секцій і клубів немає?

— Скажемо так: вони є умовно. Зараз ми проводимо чемпіонат України. Звісно, кожна команда якось називається. Ми – це тенісбольний клуб «Голосієве». Ми граємо у тенісбол, тренуємося, вчимося. Але це все – на любительській основі. Про гроші у цьому виді спорту в Україні поки що мова не йде.

Зараз ми створюємо Всеукраїнську федерація футнету. Наразі існує лише Київська федерація, яка представлена у міжнародних організаціях. Я, до речі, є членом виконкому Європейської федерації, і відповідаю саме за поширення тенісболу на Схід. Створення національної федерації вже на часі. Потрібно реєструвати вид спорту, пробувати потрапити до бюджету. Якщо буде якесь фінансування, все піде швидше. Приміром, дати зарплатню цим хлопцям, які зараз на майданчику, щоб вони цілеспрямовано тренували дітей. Щоб усе це було не на голому ентузіазмі, а значно серйозніше. Щодо дитячих секцій, то у нас був досвід – секція працювала на базі київської школи. Але не довго все тривало – чи-то діти виявилися неспортивними, чи-то щось інше… Півтора місяці діти-шестикласники у мене займалися, а потім перестали. Так вийшло, що взяв усіх хлопчаків з одного класу, мабуть, в цьому і була помилка. Ніби усім подобалося, а потім хтось не пішов, за ним інші не пішли… Не склалося. Нічого, з вересня зробимо ще одну спробу – почнемо набір до секції.

Також у Житомирі є клуб «Легіон ХХІ», де діє футбольний спецклас. Там займаються діти трохи старші, 96-го року народження. Ми до них приїжджали і показували, що і як треба робити, як проводити тренування, дали певну методику. Хоча, звісно, основний вид для них футбол. Але команда з футнету також є – ці пацани виступають в чемпіонаті України. На базі цього клубу буде формуватися збірна нашої держави для участі в чемпіонаті світу, який пройде у листопаді цього року.

— Чи проводяться майстер-класи з футнету?

— Так, щороку ми намагаємося подібні заходи придумувати. Не так часто, як хотілося б, але рази два на рік таке було.

Як насправді зацікавити людей? Перший крок ми уже зробили – проводимо регулярний чемпіонат. Потрібно, щоб люди, які грають у тенісбол, бачили якусь чисто спортивну перспективу. Одна справа, коли люди ставляться до цього винятково як до розваги, до хобі, і зовсім інша – коли цілеспрямовано тренуються, відпрацьовують певні елементи. Таких нині одиниці. Треба, щоб був серйозний чемпіонат, в якому б було хоча б вісім постійних учасників, зі своїми спонсорами, щоб вісім міст приймали у себе тури… Ми запустили чемпіонат, і зараз у нас 4 постійних команди-учасниці. Зрозуміло, що одразу легко не буває, рухаємося вперед «зі скрипом». Наприклад, у Луцька немає грошей доїхати до Чернівців, в когось немає грошей на готель чи ще щось.

Складнувато, тим не менше, добре, що чемпіонат стартував. Тому що ставлення, ми бачимо, зовсім інше у тих містах, де проводяться тури. Ми провели вже два – у Луцьку та Чернівцях. Так от: і місцева преса, і місцеве телебачення, проявили неабиякий інтерес. У Чернівцях навіть робили не просто репортаж, а справжню трансляцію. Для нас це історичний факт! А змагання у Луцьку висвітлили 2 національних канали – «Інтер» та ICTV. Ці відеоматеріали обов’язково будуть на нашому сайті www.futnet.org.ua.

footnet-battl— У складі команд-учасниць переважають футболісти (діючі або ж колишні)?

— Якщо говорити про серйозний рівень, то, звичайно, повинні грати саме спеціалізовані тенісболісти. Тому що футболіст, якщо він без спеціальної підготовки, чемпіоном світу не стане. До нас час від часу приходять футболісти-профі, але їм важко протистояти тенісболістам. Вони виходять на майданчик, програють, нічого не розуміючи, трохи, може, ображаються, і не хочуть потім повертатися. Сюди запрошували багатьох футболістів, але майже ніхто не залишився. Звісно, було б класно, якби усі наші футбольні зірки грали в тенісбол – про це б набагато більше писали.

— Чи проводяться комерційні турніри з футнету, де спортсмени мали б змогу заробити?

— Такі турніри у світі є, але їх зовсім небагато. Для спортсменів привабливим наразі є хіба що те, що на турнірах тебе безкоштовно поселяють, годують, а ти просто граєш у своє задоволення… Але з минулого року було започатковано рейтингову систему за прикладом тенісу: упродовж року нараховуються очки, а по завершенню сезону рейтинг підкріплюється фінансово (хоча суми, які там фігурують, я назвати не можу). Нещодавно проводили комерційний турнір у Чехії, але там призовий фонд не такий уже і високий – один спортсмен, якщо класно виступить, кілька сотень євро, можливо, і отримає.

— Перспективу розвитку футнету Ви особисто бачите?

— Якби не бачив перспективи, то я б цим не займався. Щоб зрозуміти потенціал цього виду спорту, достатньо просто подивитися, як красиво виглядає гра найкращих спортсменів, які пристрасті вирують на майданчику. У грудні цього року у Чехії, у місті Німбург, буде проходити чемпіонат світу, де виступить і наша збірна. У кого буде така можливість, рекомендую: поїдьте і самі відчуйте цю незрівняну атмосферу, оцініть рівень гри провідних спортсменів планети – там люди такі речі «виконують»! Зовсім по-іншому починаєш сприймати футнет, коли побачиш гру майстрів на власні очі.

Ми, на жаль, трохи пізно почали займатися футнетом. Якби нам було по 20 років, можливо, якихось висот і досягнули б. Повторюся: щоб досягати результатів, щоб у нас була сильна збірна, потрібно, аби працювали дитячі секції. Відповідно потрібно, щоб діти бачили перспективу – заради чого вони цим займаються.

— У футнет грають не тільки чоловіки?

— Нещодавно у нас пройшов перший жіночий турнір. Ми його провели в інституті ім. Драгоманова, участь взяли 5 команд. Грали дівчата, які займаються міні-футболом – у них, ясно, є хоч якесь уявлення, як по м’ячу бити, як через сітку перебивати. Хай це поки лише «галочка», але насправді «галочка» важлива – дівчата зацікавилися, можливо, з них і збірну можна буде сформувати. Але все, знову ж таки, упирається у гроші… Потрібні спонсори. Якщо дівчатам сказати «поїхали на чемпіонат світу – від вас треба тільки грати», думаю, точно би почали тренуватися і поїхали із задоволенням.

— Як на даному етапі людина, котра зацікавиться футнетом, може почати ним займатися?

— Я запрошую усіх охочих –і дітей, і дорослих – приходити до нас! Але треба розуміти: якщо хочете серйозно займатися, то треба пройти доволі довгий шлях, починаючи з азів (як підходити до м’яча, як пасувати, на якій висоті і т.д.). Треба звикнути. У когось на це йде півроку, у когось більше. У нас, приміром, грає екс-футболіст «Динамо» Ігор Костюк. Він, варто зазначити, чи не єдиний з професійних футболістів прийшов і без жодних зайвих питань тренувався, півроку вичав футнет. І ось через рік занять він грає вже на нашому рівні. А може й додати! А у нього ж від початку усі завдатки були: Ігор дуже талановитий гравець, зараз працює тренером з технічної майстерності в академії «Динамо» (Київ). Та все-рівно, щоб після футболу призвичаїтися до футнету, у нього пішов майже рік.

Крім того, я готовий допомагати організовувати гуртки, секції (не лише дитячі) на місцях. Є майданчик, є бажання – я приїду і, не шкодуючи часу, скільки потрібно буду пояснювати правила, тонкощі гри, проводити тренування. Просто, можливості нашого залу обмежені: навіть чотири команди одночасно – уже забагато. Потрібно, щоб люди самоорганізовувалися, а ми обов’язково будемо допомагати, підказувати у будь-яких питаннях щодо організації тренувань, ігор тощо. 

{social}

{iarelatednews articleid=»1137″}