Мало хто знає, що всі сучасні єдиноборства беруть свій початок з панкратіону – синтезу кулачного бою і боротьби. Перекласти слово «панкратіон» можна як «всесильний» – від грецьких «pan» – «усе» і «kratos» – «сила, міць»). Його історія сягає сивої давнини. Ще у 648 році до нашої ери цей вид спорту був представлений на Олімпійських іграх, більше того, вважався найголовнішим, найцікавішим, найпрестижнішим видом програми. Дозволялися усі прийоми, окрім укусів та видавлювання очей. Переможці турніру з цього єдиноборства ставали національними героями в Греції. Найвідомішим чемпіоном з панкратіону в давнину був учений, філософ і гуманіст Піфагор. Він шість разів вигравав Олімпійські ігри, більше, ніж будь-хто інший з єдиноборців.
Сучасний панкратіон увібрав у себе найкраще з існуючих видів єдиноборств, в ньому використовується майже весь арсенал тактик бойових мистецтв. Сьогодні існує близько 200 федерацій панкратіону по всьому світу. Результати українських спортсменів – регулярні перемоги на чемпіонатах Європи і світу – дозволяють саме Україну назвати провідною державою у цьому виді спорту.
До Вашої уваги інтерв’ю одного з лідерів нашої команди, чемпіона континенту і планети Дмитра Баранова.
— Дмитре, розкажіть про себе.
— Народився у місті Суми, де проживаю і зараз. Навчався у 20-й школі, закінчив 9 класів, потім було професійно-технічне училище, закінчив його у 2004 році, після чого пішов до армії. Служив півтора роки. Першу частину в Десні, а другу в Сумському інституті ракетних військ.
— Коли почали займатися панкратіоном?
— Приблизно 5 років тому. До цього з другого класу школи займався самбо і дзюдо, але особливих досягнень не було. До армії ще не розумів, для чого це мені, що і як. Ходив, щоб не вештатися вулицями і не шукати собі пригод. Направляв енергію у спортивне русло. Після армії друзі затягнули – так і прийшов у панкратіон. Я мав хорошу борцівську підготовку, а тренер навчив мене ударній техніці.
— Упродовж кар’єри у Вас був один тренер?
— Так, мене тренує Зернов Євген Володимирович, але коли я виїжджаю на збори, то за підготовку береться старший тренер національної збірної команди України з панкратіону Чередниченко Сергій Вікторович. Обоє дуже розумно підходять до тренувального процесу. Я намагаюся всі тренерські поради реалізувати на змаганнях.
— Пам’ятаєте свої перші змагання з панкратіону?
— Найперші мої змагання проходили в місті Суми в Педагогічному інституті. Виступив, виграв і поїхав на Всеукраїнські. А далі почав їздити на європейські та світові. Що стосується перших змагань більш серйозного рівня, то це був жовтень 2008-го року, чемпіонат світу, Іран. Я посів третє місце.
— Розкажіть про свої найбільші досягнення.
— Після Ірану почав вдосконалювати техніку, і у 2009-му поїхав на чемпіонат Європи в Латвію, там виборов перше місце. Після 2009-го у моєму житті з’явився розділ програми, який нині швидко набирає популярності – грапплінг, але я продовжував тренуватися в панкратіоні у розділі агон (кулачний бій та боротьба). Перший чемпіонат, де поєдналися і панкратіон, і грапплінг, був у Кракові у 2010-му – там на чемпіонаті світу я посів друге місце з панкратіону. Наступний також у Польщі, в Горліце – у розділі грапплінг я став першим, а в панкратіоні – другим. У 2011-му додалися турніри серії Гран-прі ФІЛА, перший з яких пройшов у Швейцарії на початку року. Я посів перші місця у грапплінгу та агоні. У червні місяці був чемпіонат Європи, котрий проходив у нас в Україні, в Южному, там я у двох розділах посів перші місця. Потім, наприкінці вересня, проходив чемпіонат світу у Бєлграді, Сербія. По граппліну я став першим, а по панкратіону (агон) – другим. Також ще був другий гран-прі, що проходив в Угорщині, там я знову святкував перемогу у двох розділах. Цього року переміг на чемпіонаті Європи у Бельгії.
— Ви згадали про «український» чемпіонат Європи в Южному. Порівнюючи його з іншими – є різниця?
— Великої різниці немає, організація була хороша. Були передбачені всі зручності для глядачів та спортсменів. Якщо порівнювати з іншими чемпіонатами, то ми не поступилися нікому, на мою думку.
— За ці п’ять років, котрі Ви віддали панкратіону, чим став спорт для вас?
— Я живу спортом. Він дає мені все, починаючи від хорошої спортивної форми, закінчуючи найвищими спортивними досягненнями, титулами та званнями. А особливо великим привілеєм вважаю подорожі, адже щороку це дві-три нові країни. Цікаво подивитися світ, особливо у дружній спортивній команді – збірній України.
— Під яким номером виступаєте у збірній?
— Під першим.
— Про що мріє перший номер національної збірної команди України з панкратіону?
— Прагну бути першим і досягнути найвищих висот. Минулого року була ціль стати найкращим в якомусь з розділів за версією Всесвітньої федерації асоційованих стилів боротьби FILA. А реалізувалося все навіть краще, адже став найкращим у двох розділах. Там була така система: упродовж року підраховувалися бали за досягнення, і за підсумком визначалися переможці.
Щодо майбутнього, звісно, хочеться повторити результати, не занижуючи планку. Також хочеться отримати Заслуженого майстра спорту. Ще є мрія-бажання посісти перше, а не друге чи третє, як раніше, місце у розділі агон.
— Скільки часу у Вас йде на тренувальний процес?
— Дві години на день. Якщо готуюся до чемпіонату, варіюється – від двох до трьох тренувань на день. Але це не 4-6 годин, там ціла система: починається ранок з розминки, потім денне і вечірнє тренування.
— Розкажіть про найважчий бій…
— Напевне, найперший бій, котрий проходив в Ірані. У мене не було практики таких серйозних змагань. Налаштуватися морально виявилося проблемою, хвилювався дуже. Я отримав бажаний результат, але дуже важко було під час бою і навіть після нього. Але допомагала підтримка команди. Це був найважчій бій, але все приходить з часом. Сьогодні я вже більш досвідчений, багато розумію, як психологічно, так і фізично. Дуже важливо розуміти, де має бути менша затрата енергії, а де треба включитися на повну.
— Маєте улюблені прийоми?
— Я прийшов з боротьби і намагаюся закінчити поєдинок достроково різноманітними больовими прийомами на руки, ноги, або ж задушливими, щоб не витрачати сили і не мучити публіку і суперника. Звісно, бувають різні ситуації, орієнтуюся на суперника і на обставини, які складаються.
— На світовій арені є кумири?
— У мене немає кумирів. Я намагаюся працювати так, щоб рівнялися на мене. Це важко, проте реально.
— Завдяки таким спортсменам, як Ви та Ваші колеги-панкратіасти, Україну цінують на спортивній міжнародній арені. А які країни складають найбільшу конкуренцію?
— Дякую. Дійсно, Україну дуже цінують. Мені здається, що на всіх чемпіонатах Україна входить у трійку лідерів, і завжди є головним конкурентом для будь-кого. Далі йде Росія, після неї Штати. Якщо розглядати грапплінг, то дуже сильні тут Польща і Франція. Наші досягнення були б значніші, якби не судді…
— Засуджує міжнародна суддівська колегія?
— На жаль, судді відіграють велику роль. Можу сказати на власному прикладі, що якщо б вони судили відповідно до правил, то я б мав не два других, а два перших місця. Мені здається, що суддівство у панкратіоні поки на низькому рівні. У Польщі був фінал з американцем, і головний суддя був американець, а на килимі судила канадка – і мені дали друге місце. Але для мене це мотивація посісти перше місце наступного разу… Поки будуть сили, буду змагатися!
розмовляла Роксана Касумова
{social}
{iarelatednews articleid=»1205,1186,1125,819″}