У жовтні 2011 в Анкарі пройшов ХІ чемпіонат світу з ушу. Збірна України цього разу відзначилася у розділі контактних поєдинків – ушу-саньшоу або ушу-саньда. Саме у цій дисципліні, де дозволені удари руками, ногами в повну силу в голову, корпус, стегна, широко використовується техніка кидків з різноманітними захватами, проводяться змагання на Всесвітніх іграх з єдиноборств. Наші хлопці-важковаговики, Дмитро Баток (85 кг) та Олександр Рудьковський (+90 кг) вибороли срібні нагороди, на високому рівні подолавши тривалу дистанцію. Що не менш важливо, категорія до 85 кг є ліцензійною на ІІ SportAccord Combat Games (2013 рік, Санкт-Петербург). Новоспечений віце-чемпіон світу Дмитро Баток після повернення з Туреччини дав відверте інтерв’ю для читачів журналу «Спортком».
«Пам’ятаю, прийшов такий світлий хлопчик зі своїм світосприйняттям та світобаченням, – розповідає про свого підопічного тренер Дмитра Олександр Іванович Орлов. – Чесно скажу, десь безкультурний, але з першої хвилини була помітна його завзятість до справи. Я не буду казати, що я побачив його і зрозумів, що це майбутній чемпіон. Це була б брехня. А правдою є те, що він змусив повірити у нього.
Він побачив, що у мене демократія не проходить. Перед входом до зали тренувань є такий невидимий запис: «Оставь надежду всяк сюда входящий!». Якщо тренер хоче домогтися перемоги, варто використовувати жорсткі методи. Таким був Валерій Лобановський, Ігор Турчин та багато інших великих тренерів світу. Треба змушувати підопічних працювати максимально.
Знаєте, що за даними біомеханіки людина може використовувати 30% своїх можливостей. Тобто якщо ми навантажуємо повністю спортсмена, то він використовує 30, а якщо не навантажувати, то 10. Я навантажую Дмитра на всі 100%. Він, у свою чергу, швидко зрозумів, що досягти успіху можна тільки наполегливою працею (ця риса у нього від батьків). Переконаний, що до кінця своїх днів Дмитро буде вдячний батькам; повірте мені, ці люди святі. Вони дуже багато вклали у свого хлопчика. І він іще покаже, хто він. Впевнений, що Дмитро не сказав свого останнього слова»
— Дмитре, вітаємо з медаллю! Як важко далася перемога?
— Це була найважча перемога у моєму житті. Емоційно було вкрай важко, рятувала підтримка залу і моєї команди, яка злагоджено допомагала. Незважаючи на рівень змагань, я себе завчасно налаштував на перемогу. Знаєте, це важливо, я з віком це усвідомив. Що психологічне налаштування є запорукою успіху. Не можна виходити з думками про поразку.
— А яке воно – амплуа віце-чемпіона планети?
— Словами важко передати це звання. Відчуваєш себе спортивним героєм. Приємно приймати привітання від нашої збірної, тренера Олександра Івановича Орлова, президента Федерації ушу Олега Валерійовича Чуканова. Безперечно, приємно чути в такі хвилини батьків, друзів та знайомих – усі радіють. Звісно хотілося перше місце, проте трохи не дотягнув.
— Об’єктивно оцінюючи ситуацію, чому так сталося?
— Якщо об’єктивно, то суперник був досвідченішим. Але я не засмучуюсь, це теж хороший результат. Він давався не просто.
— Яким був шлях до цієї перемоги?
— Хочеться сказати, що тернистим. Постійні навантаження, тренування, які є нелегкими. А так-як перед серйозними змаганнями йде значно більша кількість тренувань як індивідуальних, так і групових, то багато чим жертвував, намагаючись вийти на пік форми, щоб досягнути перемоги.
— Як щодо спортивного режиму?
— Повноцінний сон та хороше харчування. З приводу останнього, то тут повністю довіряю мамі. Вона у мене золота. Дієти жодної не дотримуюсь, лише коли потрібно скинути вагу, то їм більше фруктів. Та й узагалі, вживаю багато вітамінів, щоб організм відновлювався від тренування до тренування.
— Вас тренує Олександр Іванович Орлов – розкажіть про нього.
— Це Майстер своє справи. Я йому дуже завдячую, мені справді пощастило потрапити до нього в руки. Професіонал, він є старшим викладачем Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. Я повністю йому довіряю себе.
— Скільки років тренуєтесь?
— Більше 10 років. Звісно, було все. Інколи легко, інколи важко, проте ніхто не казав, що буде просто.
— Як прийшли у цей спорт?
— Прийшов за оголошенням в газеті. Батьки побачили і посприяли моєму потраплянню до групи. Я з дитинства непосидюча дитина, тому мама з татом вирішили, що це для мене. Батьки досі підтримують в усіх планах, особливо відчутно в моральному. Постійно нагадують мені, що маю тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися. І ні чим іншим не перейматися, а бути гідним суперником.
— Можете назвати спортсменів, змагання з якими є справою честі?
— Великою честю стане змагання з Муслімом Саліховим (Росія), чотириразовим чемпіоном світу з ушу-саньда. А взагалі, багато з ким хотів би. Починаючи від викладачів вузу (жартую))).
— Ви – студент?
— Так, представлю Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Вчуся на викладача фізичного виховання. Мені дуже подобається. Є цікаві предмети, думаю, що для майбутньої професії тренера стане в нагоді.
— Як бачите своє майбутнє?
— Хочеться якомога довше займатися спортом професійно, а потім – подивимось. Звичайно, як кожен спортсмен з плином років здам спортивні позиції, тоді подумаю про тренерську кар’єру.
— Які цілі ставите перед собою?
— Думаю, що про першу ціль не варто говорити. Дуже хочу відігратися і прибрати у званні приставку «віце». Звісно, чемпіон світу. А якщо ушу-саньда стане олімпійським видом спорту, то прагнутиму стати олімпійським чемпіоном.
{social}
{iarelatednews articleid=»231″}