Драг-рейсинг: автомобільний наркотик, який в Україні у 2011-му визнано спортом

altВ Україні травень 2011-го року пройшов під знаком шаленої швидкості, залізних крил та прискореного серцебиття. Драг-рейсинг офіційно визнали видом спорту. Думки з цього приводу неодноразово розбігалися. Одні казали, що це – спорт, інші – розваги, а для декого — просто спосіб життя. Президент Всеукраїнської федерації драг-рейсингу Андрій Заживилов не розділяє перелічених термінів і стверджує, що до останнього подиху життя буде займатися драг-рейсінгом. Наразі кращого спортсмена у цьому виді в Україні не знайти. Саме він зовсім нещодавно створив Всеукраїнську федерацію драг-рейсингу. В інтерв’ю «Спорткому» Андрій розповів про цей молодий вид спорту. Та спершу зануримося в історію драг-рейсингу.
Драг-рейсинг – гоночні змагання, що є спринтерським заїздом на дистанцію 402,2 метри (¼ милі). Рідше проводяться заїзди на ½ милі (близьо 804 м), 1/8 милі (201 м) або на мірну милю (1609 м). За своєю суттю дрег-рейсинг є гонкою на прискорення, що проводиться на прямій трасі. Особливу популярність гонки цього типу здобули у США, де проводяться вже понад півстоліття. Найбільш поширеними дисциплінами є гонки автомобілів і мотоциклів з поршневими двигунами. Однак, існують змагання для реактивних автомобілів і мотоциклів, електромобілів, скутерів, велосипедів і навіть тракторів і газонокосарок.
Майже десятиліття драг-рейсинг залишався усього лише вуличною розвагою, і якби не журнал «Hot Rod Magazine», заснований у 1948 році Робертом Петерсоном, то, швидше за все, ми ніколи б і не дізналися про існування настільки захоплюючого видовища. Власне кажучи, цей журнал і був заснований з метою залучення людей до нового виду спорту.
Цей крок був добре продуманий і лише через рік Асоціацією гонок Санта-Барбари були проведені перші офіційно зареєстровані змагання з драг-рейсингу. А ще за рік гонки перебралися з вулиць і висохлих озер на старі аеродроми. Так почався переможний хід драг-рейсингу світом. І попри те, що цей термін відомий в будь-якій країні, все ж залишається невідомим його походження – одні кажуть, що пішов він від сленгової назви головної вулиці («Main Drag»), адже тільки на ній і могли розміститися дві машини для заїзду; інші стверджують, що це скорочення від знову ж таки сленгового виразу «Тягни свою тачку з гаража і дожени мене!» («Drag your car out of the garage and race me!»); треті наполягають на тому, що термін є скороченням від «Dragon’s Racing», так як часто можна спостерігати вогняне полум’я дракона з-під коліс автомобіля…
Змагання з драг-рейсингу можуть проводитися практично на будь-якому виді транспорту, утім, для професійних заїздів будуються спеціальні автомобілі, які іменуються драгстерами. Драгстер являє собою максимально полегшену конструкцію з потужним мотором, органи управління навпаки часто бувають досить примітивні, адже змагання проводяться на ідеально прямій трасі. Професійні драгстери мають потужність двигуна більше 6000 кінських сил і сягають 7000 к.с. у вищих категоріях при власній масі менше однієї тонни. Подібні автомобілі проходять дистанцію у чверть милі за 4.5-4.8 секунди і розганяються до 500-530 км/год. А перші 100 км/год досягають вже за 0.4-0.5 секунди.
Та починалося усе з простих вуличних перегонів. Ці вуличні перегони – стрітрейсинг- існують і донині, але спортом їх називати абсолютно неправильно.
Який він – стрітрейсинг по-українськи? Шалена швидкість, залізні крила та прискорене серцебиття вуличних королев та королів – все це стрітрейсинг. Одні кажуть, що це вид спорту, інші – нічні розваги, а для декого – це спосіб життя. Сьогодні про стрітрейсинг можна почути всюди: від друзів та знайомих, з екранів телевізорів та моніторів комп’ютера. 
Колись це було модно та драйвово, потім престижно та екстремально, а зараз просто: звично та небезпечно. Кількість смертельних випадків зростає з кожним сезоном, а про це вже говорять пошепки. Адже це улюблене заняття «золотої молоді», батьки якої нерідко стоять біля владного керма. Тільки от на розваги дітей закривають очі. В українському законодавстві прогалина, немає жодного слова про стрітрейсинг, тобто він поза законом. Офіційно не дозволено, але й не заборонено.
altЯк же проходять змагання? Відкриваючи завісу, запевняємо, що глядачем та учасником може стати кожнен охочий. Для участі необхідно мати авто, зважаючи на конкурентів з неземною кінською силою, та гроші для членського внеску, частина з яких іде організаторам, а частина складає призовий фонд, котрий дістається переможцю. Організаторами виступають спеціально створені Клуби стрітрейсинга. Найбільше їх у Києві та Одесі. У Всесвітній мережі їх дуже багато, якщо є бажання відчути жагу швидкості та перемоги, то можеш підібрати будь-якого суперника. 
Варто зважити, що перед виходом учасника на змагання, організатори, як не банально це звучить, просять показати водійські права, а також влаштовують міні-допінг-контроль. Учасники у стані алкогольного сп’яніння або наркотичної дії – дискваліфікуються. Постійні учасники, завзяті поціновувачі стрітрейсингових змагань та члени клубу, котрий проводить змагання, часто уникають подібного, мовляв, вони люди перевірені. 
Закордонні аматори даного спорту вважають, що в Україні багато нереально дорогих автомобілів використовують для стрітрейсингу, тоді як у Європі такі екземпляри бережуться в автопарках. Та й тюнінг у них не з дешевих. Мало хто собі може дозволити, скажімо, у Польщі чи Німеччині такі дорогі цяцьки. 
Зважаючи, що в Україні це забавки дітей заможних батьків, то на перегонах часто можна ознайомитися з новими тенденціями автомобільного ринку. Варто зазначити, що в Україні багато клубів, тому і різного рівня автівки – від Жигулів в одних до Феррарі в інших.
Учасники вуличних перегонів вважають, що вони безпечні і не такі травматичні, як інші види спорту. Хочеться наголосити, що трагічні випадки час від часу трапляються, а спорт цей не травматичний, а смертельний. На перегонах такого ґатунку карети швидкої відсутні, адже в Україні вони не офіційні.
Організатори часто відкидають можливість нещасних випадків, а коли перевертається авто учасника або відбувається зіткнення, то події розгортаються по-різному. 
«Були випадки, що життя висіло на волосинці, і лік ішов на секунди, а швидкої на місці не виявилося», – зізнається один з організаторів даних заїздів Олександр.
Але нашу «золоту молодь» не лякають трагічні випадки колег-стрітрейсерів. Тому п’ятничними та суботніми ночами, коли міста занурені у сон, на українських магістралях або парковках лунає дикий рев залізних крил. Починається авто-шоу з гучною музикою, йде, так би мовити, розігрів тачок та публіки, всі спілкуються, а око милують принади гарних дівчат. 
Чесно кажучи, атмосфера напружена, народ в очікуванні шоу, а головні герої мріють про спалахи фотокамер та оплески на фінішній прямій. Коли настає момент старту, то пілоти занурюються у світ адреналіну та жаги перемоги, глядачі скандують якісь гасла, роздається свист, який ніколи не заглушить ревіння автівок.
Що відбувається у кабіні пілота якоїсь Mazda RX-8 чи Audi RS4, передати важко. «По тілу розливається хвиля адреналіну. Без перебільшення, можу сказати, що у вухах чується пульсація власного серця. Ти не встигаєш моргнути, як руки дівчини, котра дає старт, опускаються, і ти автоматично натискаєш на педаль газу і не відпускаєш її аж до фінішу». 
Стрітрейсерша з п’ятирічним стажем Яна зізнається, що права нога часто просто тремтить. Але ці емоції не можна порівняти ні з чим. «Це кайф, який ти ніколи не отримаєш від жодних наркотиків, алкоголю чи сексу. Це адреналін, котрий приходить із шаленою швидкістю». 
Знаний стрітрейсер Віктор займається даним спортом вже давно і дуже ображається, коли йому закидають, що це розваги мажорів. На його рахунку сотні перемог, він запевняє, що головне – тактика, ти не маєш права припуститися найменшої помилки, як лікар-хірург на важкій операції. У стрітрейсингу від рухів учасника залежить його життя та життя його суперника – це головне джерело того самого адреналіну, про який складають міфи. Стрітрейсинг створено для відчуття смаку перемоги, саме в жилах стрітрейсера закипає кров від передчуття першості. 
Часто можна почути, що видом стрітрейсингу є драг-рейсинг. Президент Всеукраїнської федерації драг-рейсингу Андрій Заживилов стверджує, що це зовсім не так. Хоча багато стрітрейсерів перекваліфіковуються у драг-рейсерів. 
alt— Пане Андрію, коли драг-рейсинг потрапив до України?
— Це сталося у 1999-му році. Усе почалося з Одеси. Силами одеського мотоклубу «Мотодор» були організовані перші гонки з драг-рейсингу на ¼ милі, тобто 402, 2 метра на мотоциклах. Існує навіть той мотоцикл, на якому був зроблений перший заїзд, ми його залишили, сподіваючись, що колись буде створено музей драг-рейсингу, і там буде знаходитися цей екземпляр.
Хочу сказати, що до 2003-го року гонки мали хаотичний характер, а у 2003-му був набутий статус де-юре, тобто створили Всеукраїнську федерацію драг-рейсингу і зареєстрували дві торгові марки. Одна звучить «Драг-рейсинг», а інша – «Стрітрейсинг». За великим рахунком, ми передбачили розвиток двох брендів і всіх видів спорту, котрі можуть з них зародитися. Ми часто їздимо закордон, і змогли там розгледіти все, що нас цікавить. Ми побачили, що можуть бути певні складності, і знайшли шляхи їх вирішення. 
З 2003-го до 2006-го драг-рейсинг розвивався в різних регіонах, а відбувалося це за формулою «кожен хохол мріє бути гетьманом». Пояснюю: у кожного свої регламенти, свої правила. У 2006-му ми офіційно були запрошені на National Hot Rod Association – це передова організація з драг-рейсингу у світі, від них все і пішло. Тоді в Америку полетів я і президент мотоклубу «Мотодор» Олександр Максименко. Ми були приємно здивовані прийомом, адже з нами носилися, як з дітьми, нам все показували, нам усе розповідали, нас тоді дійсно навчали. Все, що до цього ми бачили і чули, обмежувалося пошуками у всесвітній мережі і в найближчому зарубіжжі, хоча там теж все було на запліднювальному рівні. 
— National Hot Rod Association допомогла у розвитку українського драг-рейсингу?
— Так, звісно, адже нам допомогли придбати парк техніки, нас навчили їздити на початкових стадіях драгстерів. Ми отримали початкові сертифікати. Привезли автомобілі, рік покаталися і збагнули, що зовсім нічого не розуміємо. У 2007-му полетіли ще раз, нас так само зустріли. Вони розуміли, що через рік катань професійно ми вже можемо щось робити, нам дозволили спробувати себе на більш потужних авто, котрі перевищували 1000 кінських сил. Коли ми сіли і показали рік катань, то одразу пройшли дві категорії, і наразі можемо їздити майже на найшвидшому рівні. До останнього рівня нам ще треба дорости. Щодо розвитку, то саме завдяки даній допомозі, напевно, в Україні з 2008-го року драг-рейсинг почав набувати рис професійного спорту. 
— На Вашу думку, драг-рейсинг зможе зайняти чільне місце серед професійних видів спорту?
— З позиції професійних гонок драг-рейсинг – найменш затратний. Тому він і має шанс на розвиток в країнах третього світу, а Україна входить до цього «рейтингу». Порівнюючи спортивний автомобіль для ралі і автомобіль для драг-рейсингу, можна сказати, що навіть за витратними матеріалами, такими, як, приміром, гума, на драг-рейсинг треба один-два комплекти, на ралі – десятки комплектів на одну гонку, на кожне покриття, на кожну погоду і так далі. Та все-одно – драг-рейсинг важко розвивається у нас.
— Порівнюючи з країнами-сусідами, що можете сказати?
— Я скажу так: Росія стала на 5 років раніше займатися драг-рейсингом, а вже у 1999-му цей вид спорту став офіційно визнаним. Тому їхні гонщики показують дещо кращі результати. І не в останню чергу тому, що їх авто побудовані з розрахунку на нашу проблему – відсутність стадіонів для драг-рейсингу. 
У нас автомобілі класично американські, із заднім приводом, на який йде велике навантаження, вони розраховані на гонки на спеціальному покритті. У нас його не знайти. Звичайні арени не годяться, тому що стадіон має певні вимоги. По-перше, він має бути з полірованого бетону, по-друге, залитий спеціальним клеєм – для того, щоб колеса при старті не прокручувалися, а вся потужність йшла на швидкість. Не маючи відповідних умов, важко розвиватися та показувати гідні результати.
— Сьогодні у світі проводиться багато різноманітних чемпіонатів, змагань та фестивалів з драг-рейсингу. Чи беруть участь у них українські гонщики?
— Так, постійно. Крім мене, ще чотири людини. 
— Розкажіть про них…
— Ну, є такий киянин Олег на прізвисько Купе. Я маю істинне задоволення, коли змагаюся з ним. Виграю чи програю – це вже судять спортивні боги. Дисципліна, підготовка техніки, все відіграє роль. 
alt— Кого Ви маєте на увазі під «спортивними богами»?
— Спортивні боги – це спортивні боги українських корифеїв автоспорту, кажучи простіше, судять нас судді Федерації автомобільного спорту (вони – колишні спортсмени-професіонали). Можу сказати, що у нас дуже бюрократизована система. Перебуваючи у США, ми бачили, що там немає й десятка суддів. Сподіваюся, що у майбутньому це все буде спрощено. 
— Яку роль відіграє Автомобільна федерація, окрім надання суддівської колегії?
— Роль визначна, однозначно. Взагалі, за великим рахунком, вони могли накласти вето і не дати розвиватися, а Федерація автомобільного спорту навпаки допомогла, за що ми їй дуже вдячні. У Федерації є комітет, котрий займається драг-рейсингом. Ми з ним тісно співпрацюємо відповідно до офіційних документів Федерації. Все має бути так, як каже буква закону, або ніяк. Комітет допомагає у справах з різноманітними «папірцями».
— Сьогодні існує міф, що драг-рейсинг – це перегони на 402 метри саме на автомобілях…
— Так, це дуже наболіле питання. Україна розірвана на шматки. Хто забрав автомобілі, хто – мотоцикли, хто – снігоходи. За великим рахунком, у світі, зокрема у родоначальниці даного спорту Америці, драг-рейсинг – це все, що рухається: снігоходи, моторіні човни, і все інше на відстань 402, 3 метра. 
— Розкажіть про джуніор-драгстер.
— У Штатах розвинений драг-рейсинг для дітей, а джуніор-драгстер – це спеціально обладнаний автомобіль. Діти у Штатах показують такі результати, як ми в Україні. Не варто далеко ходити – результати дітей прирівнюються до моїх. 
— Які перспективи цього виду автоспорту Ви можете окреслити на майбутнє?
— Наполеон – дитина, якщо порівнювати з нашими справами. Я, звісно, жартую, плани – великі. Ми йдемо багато років до нашої мрії – побудувати професійний стадіон для драг-рейсингу в Україні. Там мають бути усі складові драг-рейсингу: смуга для гонок, трибуни для глядачів, харчові точки, санвузли і освітлення. 
Найближчі плани – представити нашу державу на європейському чемпіонаті. Тільки не від особи Заживилова Андрія, а від країни Україна…
Розмовляла Роксана Касумова
{social}