Володимир Демчук – всесвітньо відомий кікбоксер, багаторазовий чемпіон України та Європи, який у 2013-му році виборов ще й титул чемпіона світу. Тренується та живе гордість нації у місті Житомир – тож саме там кується основа для майбутніх тріумфів, закладається фундамент для того, аби спортсмен на весь світ прославляв Україну і синьо-жовтий прапор. Спеціально для нашого сайту Володимир Демчук розповів про, мабуть, найбільш успішний рік у своїй кар’єрі.
— Володимире, як охарактеризуєте свій спортивний 2013 рік? На Ваш погляд, він видався вдалим?
— Зараз уже з упевненістю можу сказати, що вдалим. Адже ще в червні місяці я переміг на Кубку світу в Італії, потім у жовтні став бронзовим призером на Всесвітніх іграх єдиноборств і бойових мистецтв у Росії, а в листопаді здобув золото на чемпіонаті світу в Туреччині.
— Як проходив тренувальний процес у такому напруженому змагальному графіку?
— Дуже важко було. Основними змаганнями для мене стали World Combat Games у Санкт-Петербурзі, де я здобув бронзову медаль. Вся підготовка була приурочена до цих змагань, мене виводили на пік форми, а чемпіонат світу – це, цього разу, були, якщо так можна сказати, другорядні змагання – як Бог дасть. Але Бог дав – і я став першим. Чесно кажучи, після Всесвітніх ігор відпочив і просто підтримував форму, щоб не відчути спаду, а працювати у звичайному режимі.
— Розкажіть про чемпіонат світу в Туреччині
— Проходив він торік у листопаді. До міста Анталія з’їхалися представники з 60 країн-учасниць. У моїй ваговій категорії (до 67 кг, розділ – кік-лайт) було 20 спортсменів. Я «працював» з п’ятьома атлетами, які випали мені після жеребкування. І успішно усіх їх переміг. До речі, у фінальному поєдинку моїм суперником був російський спортсмен Рустам Мірзоєв – з росіянами у нас традиційно «особливі рахунки».
— Що відчували у мить перемоги та коли стояли на церемонії нагородження?
— Як завжди, переповнювала радість, тим більше, це моя перша перемога на чемпіонаті світу. Для мене це була особлива хвилина. Ці відчуття описати неймовірно важко, а передати практично неможливо. Це все треба відчути на собі. Але, все ж описуючи у двох словах, – відчув себе справді першим у світі.
— Ваш тренер задоволений результатом роботи за рік?
— Тренує мене заслужений тренер України В’ячеслав Анатолійович Гопанчук. Думаю, що три медалі – це хороший результат.
— Наскільки мені відомо, Ви також уже самостійно ведете тренерську кар’єру?
— Так, почав після закінчення вищого навчального закладу, Житомирського державного університету імені Івана Франка, тобто у 2010-му році. Поки у моїх вихованців досягнень немає, вони ще ростуть і набираються майстерності. Але щиро вірю, що в майбутньому їхня спортивна кар’єра складеться успішно. Докладу максимум зусиль для цього.
— Ми, зізнаюся, поспілкувалися з Вашими вихованцями і вони Вас називали дядя Вова. Чому саме так?
— Це пішло з самих тренувань, мене так назвав мій хороший товариш, який зі мною раніше тренувався. Я дуже швидко пристосовуюсь до умов, завдань і викладаюся на повну, а він на емоціях сказав: «Дядя Вова, даєш!». І так покотилося і приклеїлося до мене (сміється). А вихованці приклеїли в першу чергу.
— Як заохочуєте дітлахів до кікбоксингу?
— Кікбоксинг розвиває всі фізичні якості, які є у людини, а найкраще заохочення – це власний приклад. Дітям постійно демонструємо відео зі своїх змагань, також показуємо відео й інших спортсменів-зірок кікбоксингу. Тобто все на наочному прикладі.
— А Ви самі прийшли у кікбоксінг і досягли таких висот завдяки якому прикладу?
— Взагалі, я починав займатися боротьбою, рукопашним боєм. Лише після трьох років занять почав виступати на змаганнях з кікбоксингу, який проводив мій тренер В’ячеслав Анатолійович Гопанчук. Саме тоді він мене і помітив. Я прийшов на тренування і працював з його спортсменами в парах. А потім пройшов деякий час і я повністю перейшов в секцію кікбоксингу.
— Бажаємо Вам лише перемог і дякуємо тренеру, який вчасно помітив і виховав світову зірку!
Роксана Касумова
{social}
{iarelatednews articleid=»1822,1646,1509″}