1-го грудня вперше в історії Незалежності чемпіонкою світу з шахів стала українка – чарівна харківська дівчина Ганна Ушеніна. Відтепер ні в кого не виникає сумнівів, що українські жінки не тільки найкрасивіші, але й найрозумніші.
Блискуче пройшовши п’ять попередніх раундів, у фіналі Ганна на тай-брейку здолала опір екс-чемпіонки світу Антоанетти Стефанової з Болгарії. Титул автоматично дав Ушеніній звання міжнародного гросмейстера серед чоловіків. Вона стала лише 28-ю жінкою в цьому списку.
В ексклюзивному інтерв’ю Аня розповіла про перипетії чемпіонату і про свою любов до шахів.
— Чи змінилося Ваше життя після перемоги на чемпіонаті світу?
— Насправді жодним чином не змінилося. Просто стало більше уваги з боку преси. Не скажу, що на вулицях впізнають і беруть автографи.
— Розкажіть про свій шлях до цього, без перебільшення, видатного успіху.
— Насправді я доволі випадково потрапила у шахи. Батьки планували віддати мене на шашки. Моя бабуся була фахівцем у цій грі, в молодості грала. Вони самі навчили мене грати, а через деякий час я вже почала їх перемагати в шашки. Коли ми прийшли до шахово-шашкового клубу, то виявилося, що секції шашок немає… Відтак – відбулося моє знайомство з шахами. Мені тоді було 7 років.
Першим моїм тренером була мама. Вона підтримувала, допомагала, сама разом зі мною вчилася премудростям шахів. Важко сказати, коли я почала займатися шахами професійно, коли захоплення переросло у щось більше. Просто почала грати, мені сподобалося, захопило, і на довгий час я залишилась у шахах.
Паралельно я навчалася у Харківській державній академії фізичної культури, адже, вважаю, освіту здобувати необхідно – це розвиває будь-яку людину, допомагає у житті. Я отримала фах спортивного менеджера.
— Повертаючись сюди вже у статусі чемпіонки світу, відчуваєте ностальгію? (Розмова відбувалася у стінах ХДАФК – прим.авт.)
— Ну, ностальгії, напевне, не відчуваю, але точно можу сказати, що навчатися тут мені подобалося. Згадую ті часи з теплотою.
— Згадайте свою першу серйозну перемогу…
— У 2005-му році я виграла чемпіонат України з шахів серед жінок. З того моменту, напевне, я й почала грати професійніше. Після цієї перемоги мене взяли до збірної команди України.
— Щоб досягти такого рівня, жертвували усім іншим, чи все ж таки залишався час на дитинство?
— Крім шахів, батьки віддали мене також до художньої школи на гурток малювання. Ходила і до музичної школи, до класу гри на гітарі. У мене навіть є «корочка», де вказано, що я закінчила цей клас. Хоча зараз, чого кривити душею, не зіграю. А от малювання, на жаль, довелося залишити, адже вільного часу, дійсно, було дуже мало. Бо відвідувала не тільки шаховий гурток, але й інші спортивні секції – ушу, карате. Але бойовими мистецтвами теж займалася недовго, адже часто виїжджала на змагання, а коли поверталася, група вже мене випереджала, я за ними не встигала.
— Як тренуються майбутні чемпіони світу з шахів?
— Багато хто думає, що ніяких тренувань не потрібно. Що є просто є шахова дошка, за яку сів, пограв з суперником, переміг чи програв… Мовляв, це просто гра. З одного боку, це так, це гра, але з іншого, вона вимагає величезної праці і серйозної підготовки, як у будь-якій професії. Для нас, профі, це робота – ми щодня проводимо з шахами по 6-7 годин. Можу запевнити Вас, що це моя улюблена робота.
Про весь тренувальний процес я не буду розповідати, адже це мій професійний секрет. Вивчаємо партії видатних шахістів, як-то кажуть, класиків, які грали матчі за світову першість. Також вирішуємо різноманітні задачки, шахові позиції, працюємо з комп’ютером, який сьогодні став дуже великим помічником, є багато інформації в електронному вигляді.
— У спортсменів-єдиноборців часто запитують про їхні улюблені прийоми. А чи є у Вас, якщо можна так сказати, улюблена комбінація?
— Шахи така грає, що одну і ту ж позицію повторити, напевне, нереально. Вони завжди різні, тож вимагають різних прийомів і ходів.
— Як багато часу присвячує Вам тренер?
— Важливу роль тренера треба відзначити обов’язково. Нині зі мною працює Геннадій Леонідович Круговий. Він займається, щоправда, більше організаційними питаннями. А готуватися безпосередньо до чемпіонату світу мені допомагав Антон Коробов, теж харків’янин, відомий шахіст. У 2012-му він вдруге став чемпіоном України – тобто є дуже сильним гросмейстером. Хочу йому дуже сильно подякувати! В тому числі, за підтримку і розуміння.
— Наскільки важлива фізична підготовка?
— Звичайно, треба цьому приділяти увагу, тому що коли граєш серйозну тривалу партію, потрібно багато енергії, витривалості. Щоб не втомлюватися під кінець, бо ж партії можуть тривати і п’ять, і шість годин, і навіть більше. Виснажують довготривалі турніри. Наприклад, переможний для мене чемпіонат світу проходив 22 дні, і це, скажу Вам, не легко. До того ж я була в Ханти-Мансійську одна, без тренера, адже переліт і проживання дуже дорогі, без спонсорської підтримки це дуже накладно. Можете уявити себе за кордоном 22 дні…
— Як емоційно рятувалися?
— На допомогу приходив Інтернет. Зараз можна там не тільки почитати листи, але й поспілкуватися і побачити один одного. Також хочу сказати, що Ханти-Мансійськ – дуже тепле місто. В тому плані, що його жителі підтримували, вболівали, говорили добрі слова.
— Хто Вас першим привітав з перемогою?
— Першою, звісно, мама привітала! Потім усі рідні, близькі та друзі, котрі упродовж усього турніру вболівали за мене, підтримували, невідривно слідкували за моїми партіями, хапалися за серце, пили валідол.
— Як Вас зустрічали в аеропорту?
— Я прилетіла одразу до Харкова. Було дуже приємно, що організували теплий прийом, в основному, зусиллями президента Харківської федерації шахів Гусарова Сергія Миколайовича. Дякую йому і всім тим, хто прийшов поздоровити. Було неймовірно приємно.
— Під час чемпіонату, як відзначали фахівці, Ви не раз застосовували новинки. Невже у шахах, у настільки стародавній грі, ще й досі можна придумати щось нове?
— Це правда – шахи до кінця не вивчені. Є ще маса цікавого, невідомого. Мені здається, навіть якщо шахи колись вивчать до кінця, скажімо, за допомогою комп’ютера, все-одно людський мозок не здатен буде запам’ятати таку кількість інформації, виникатимуть нові чи нові-старі ідеї.
— Є якісь психологічні методи, прийоми тиску на суперника під час гри?
— Мені часто задають таке питання. Може, і є, але я їх не знаю і не використовую.
— Ви – перша чемпіонка світу з України. Ми бажаємо Вам якомога довше залишати за собою цей титул. Але, на Вашу думку, коли в Україні виросте нове покоління шахісток і шахістів, які зможуть повторити Ваше досягнення?
— Насправді, це питання, швидше, до держави. Тому що тільки завдяки їй шахи можуть розвиватися, приваблювати і захоплювати все більше дітей та молоді. Я думаю, що дуже добре на розвитку шахів позначиться введення їх до шкільної програми, хоча б у вигляді факультативу. Після цього зразу обов’язково почне з’являтися все більше талантів.
Відзначу Федерацію шахів України, яка робить усе можливе, щоб організувати та налагодити цей процес. Президент ФШУ Віктор Капустін дуже любить цю гру і є одним зі сподвижників популяризації шахів, робить все можливе для їхнього райдужного майбутнього.
— А Ви б хотіли у майбутньому стати тренером? Можливо, плануєте відкрити власну школу шахів?
— Відкрити свою школу було б просто чудово… Після перемоги на чемпіонаті мене запитували, чи відчуваєте Ви відповідальність за розвиток і популяризацію шахів не лише в Україні, але й у світі. Та наразі у мене немає такої масштабної програми, минуло ще зовсім небагато часу, я не встигла ще все це обдумати, вникнути в усі нюанси, можливо, навіть повністю усвідомити. Ця справа вимагає величезних зусиль, все зовсім непросто.
— Напередодні Нового Року, розкажіть про плани на наступний сезон.
— Конкретних планів ще немає. Основне місце буде займати підготовка. 2013-й рік, мабуть, буде дуже насиченим. Повинен бути матч проти екс-чемпіонки Хоу Іфань з Китаю. Це буде центральна подія наступного року.
Хотілося б, щоби в Новому Році у мене було трохи більше часу на хобі. Я дуже люблю фотомистецтво, відвідувати цікаві місця, історичні пам’ятки, музеї, галереї. Також найближчим часом хочу вивчити ще одну іноземну мову.
Роксана Касумова
{social}