
— Олександре, згадаєте зараз, як уперше потрапили до спортивного залу на тренування?
— Діло було ще у шкільні часи. У нас у школі з’явився відомий фахівець, Заслужений тренер України Виноградов Володимир Віталійович, який набирав дітей у групи боротьби самбо. Мої однокласники пішли займатися, згодом і я підтягнувся. Так і почалася моя спортивна кар’єра. Хоча до самбо пробував й інші види спортивних єдиноборств. Тут, можливо, вирішальну роль зіграв підхід тренера. Можу сміливо сказати – побільше б нам таких спеціалістів, які готують молодь, перетворюють із шалапутів на солідних і цілеспрямованих молодих людей.
— Ви одразу розуміли, що будете спортсменом?
— Питання назустріч: а у сьомому класі взагалі хто-небудь розуміє, що пов’яже життя зі спортом? Усі ми мріяли бути космонавтами, танкістами чи льотчиками…
— Коли усвідомили, що спорт стане «справою життя», якщо це не зовсім голосно сказано?
— Для мене самбо – це хобі. Хоча насправді – і справа життя також. Коли зрозумів, що виступатиму, навіть не можу сказати, напевне, після перших змагань. Це були шкільні змагання… Що сказати – перші перемоги, перші поразки. Потім пішли тренування, змагання уже більш серйозного рівня – першість міста, з часом – першість країни, чемпіонати України і, відповідно, міжнародні змагання. Потім, після закінчення школи, інститут – зранку навчання, увечері тренування, участь у турнірах. Потім пішов до армії, а після армії вже почалася робота… На жаль, у нас в країні спорт – не надто прибуткова справа, тому доводиться працювати.
— Тренери збірної одразу Вас помітили, чи треба було довго доводити своє право на місце у національній команді?
— Тут існує чітка умова: для того, щоб потрапити до збірної, потрібно виграти чемпіонат або першість країни. Так і я, ставши переможцем першості, автоматично посів своє місце у складі команди. В якому році це було, уже навіть і на пам’ятаю – треба передивлятися грамоти і медалі. Потім пішли чемпіонати України – у першому для себе я став третім. Далі були і другі місця, і перші, а останнім часом, так би мовити, тримаю марку – перемагаю з року в рік.
— Які маєте досягнення на міжнародній арені? В інтернеті цієї інформації не знайти…
— Дійсно, в інтернеті інформації зовсім мало… Починаючи з юнацьких і молодіжних першостей, постійно потрапляв у призи, посідав місця з першого до третього. Дорослі чемпіонати у розділі бойового самбо – так само, перші-другі-треті місця. Цього року чемпіонат Європи і чемпіонат світу склалися для мене дуже вдало. Я до них готувався, напевне, інтенсивніше, ніж будь-коли, за що і був винагороджений.
— Що Вам дав спорт, окрім гарної фізичної форми і дисципліни?
— Напевне, не можна так говорити: «Окрім дисципліни». Я вважаю, що дисципліна – це один з перших факторів, які призводять до певного досягнення, до успіху. А взагалі можна дуже багато плюсів занять спортом перерахувати – це і цілеспрямованість, уміння переборювати складні ситуації, не опускати рук, це і порядність, адже спорт виховує не тільки спортсмена, але й справжню людину.

— Ви знаєте, я би так не розділяв. Як на мене, будь-який вид спорту – потрібна справа. Людина приходить у зал, тренується, а не просто собі тиняється вулицею… Щодо технічного арсеналу, то Ви знаєте, що САМБО розшифровується як САМозащита Без Оружия (російською), тобто є багато прийомів, у першу чергу, спрямованих на захист.
— Якби фінансова ситуація в українському спорті була кращою, Ви б хотіли присвятити себе спорту цілком і повністю?
— В принципі, я і зараз себе присвячую спорту. А так, щоб кинути роботу, напевне, не хотів би. Фінансування має йти у той час, коли спортсмен виступає, готується до змагань, щоб він не думав, де піти підпрацювати, щоб прогодувати родину. Я б запропонував іншу систему… В тому плані, що коли людина повністю віддається спорту, у цей час вона не може здобути гарну професію. З однієї простої причини, що цілісінький день зайнята підготовкою до певних змагань. Потрібно, мабуть, започаткувати курси підготовки спортсменів, які уже закінчили кар’єру, щоб людина, образно кажучи, не залишалася біля розбитого корита, а могла себе знайти в які-небудь професії і поза спортом. Треба вибудувати таку схему. І, на мою думку, не тільки у спорті. А щодо спорту, то таке питання треба підняти перед відповідними структурами, де є кваліфіковані фахівці – хай подумають, напрацюють.
— Ви говорили про медалі і грамоти. За них, уже за фактом перемоги, держава якимось чином винагороджує?
— Так, є грошова премія і вона виплачується. Але можу сказати, що при підготовці я вкладаю більше своїх коштів. На сьогодні не можна порівнювати те, що платять, з тим, що потрібно, небо і земля фактично.
— Розкажіть про суперників на міжнародній арені. Практично усі знають, що найсильніша у самбо – збірна Росії. Це їхній вид спорту, який підтримується державою на високому рівні…
— Дійсно, у Росії дуже сильна команда. Вони мають гарні фінансові можливості, у них дуже висока внутрішня конкуренція – приміром, на чемпіонаті Росії у кожній категорії від 30 спортсменів б’ються за перше місце. А це дуже серйозна школа, її пройти дорогого коштує.
Також сильну команду постійно на змагання виставляє Болгарія. Росія традиційно посідає перші загальнокомандні місця, а ми з болгарами, у більшості випадків, суперничаємо за друге-третє.
— А у Вас особисто є суперник, з яким вам змагатися найбільш цікаво, скажімо так, найбільш принциповий?
— Ви знаєте, для мене кожен суперник цікавий – вийти, переграти, перемогти. Ніколи не можна скидати з рахунків навіть тих, кого раніше перемагав, у жодному разі. Кожен двобій по-своєму складний, тим паче на високому рівні. Хоча остаточно розумієш, наскільки він був важкий, напевне, вже через добу, коли починає усе боліти.
— Чи є у Вас улюблений прийом? Або прийом, завдяки якому найчастіше перемагаєте?
— Коли я займався спортивним розділом боротьби самбо, то, думаю, це була передня підніжка. А щодо бойового самбо сказати складніше. Часто рішення приходять просто під час поєдинку, доводиться перебудовуватися, змінювати тактику, акценти, різні бувають ситуації. Головна задача – вийти з поєдинку переможцем. І за можливістю отримати якомога менше травм.
— Як у Вас із травмами – оминали?
— Були такі, що вибивали мене зі строю, але ненадовго.

— Звісно, це і рівень підготовки, і характер, концентрація, уміння налаштуватися на бій, на суперника. Також я би не забував про фактор везіння – у тому плані, що на змаганнях можна зазнати травми і змагатися вже не у повну силу…
— А Ви, як спортсмен, як людина, довго переживаєте невдачі, чи навпаки – швидко відходите, аналізуєте все і працюєте над виправленням помилок?
— Аналіз, детальний розбір усіх поєдинків, як невдалих, так і переможних, треба проводити обов’язково. А що стосується переживань… У мене навпаки – ніби вогонь розпалюється всередині, хочеться вийти і повернути супернику борги, довести, що ти сильніший.
— У Вас є спортивна мрія, чи, можливо, вона вже здійснилася?
— Ну, як кажуть росіяни, «мечтать не вредно», ніколи. Мрії є, і вони цілком реальні. Поки у моїй кар’єрі ще не було участі у Всесвітніх іграх з єдиноборств, де представлене і самбо. У 2010-му у Пекіні була представлена лише одна категорія бойового самбо, хоч спочатку планувалося, що буде і моя вага, 90 кілограмів. Я сподіваюся, що у 2013-му році у мене буде можливість виступити на цих змаганнях і, звичайно ж, перемогти.
— Тобто, як мінімум, до 2013-го року будете виступати?
— Як Бог дасть. Наразі планую.
— А задумувались уже над тим, чим займетеся після завершення спортивної кар’єри? Чи цікава вам робота тренера?
— Звісно, хотів би працювати тренером, виховувати нове покоління класних спортсменів. Але тут усе залежить від ситуації – не в тому аспекті, цінується у нас в країні праця тренера чи ні, а в тому, чи я матиму можливість цілеспрямовано вести учнів, передавати їм свої уміння, досвід.
Довідково: Бойове самбо – єдиноборство, що виникло у 1930-х роках в СРСР для навчання членів силових структур. Тоді бойове самбо не вважалося спортивною дисципліною і було забороненим до навчання цивільних осіб. Лише у 1991-му році бойове самбо було «розсекречено» і стало окремим видом спорту.
На відміну від боротьби самбо, завданням спортивного поєдинку є не тільки демонстрація кидкової техніки боротьби в одязі або техніки больових прийомів; у двобої з бойового самбо важлива саме ефективність технічних дій щодо усунення фізичної агресії.
Бойове самбо – це видовищний і перспективний вид спорту, який акумулював у собі найбільш ефективні прийоми з 52 видів єдиноборств. У його арсенал увійшли кращі прийоми з дзюдо, боротьби самбо, вільної боротьби, джиу-джитсу, карате, боксу, кікбоксингу та інших видів єдиноборств. З кожним роком кількість тих, хто займається бойовим самбо в Україні швидко зростає.
{social}
{iarelatednews articleid=»929,539″}