Традиційна японська боротьба сумо має багатовікову історію. У японських джерелах вказується дата перших змагань, які пройшли за велінням японського імператора у 230 році до нашої ери. Борець, який переміг у тому поєдинку, грубо порушив правила сучасного сумо, вдаривши опонента ногою. До сучасного ж стану сумо дійшло приблизно у XII столітті.
Влаштовувалися змагання, як привило, відразу після закінчення осінніх робіт у полях. Спершу це мало суто релігійне підґрунтя, і змагання супроводжували спеціальні магічні танці, молитви і невеликі вистави на релігійну тематику. Сумо того часу ще дуже сильно відрізнялося від сумо сьогоднішнього: грубі кидки чергувалися з ударами кулаками, а заборонених прийомів майже не існувало.
В Україні ж сумо повноцінно розвивається лише близько десяти років. Утім, за цей крихітний проміжок часу уже вдалося досягти значних успіхів – наші спортсмени багато разів піднімалися на найвищі сходинки п’єдесталу пошани на найбільших міжнародних турнірах, виборювали особисті і командні перемоги. Торік на І Всесвітніх іграх з єдиноборств нашій команді вдалося, здавалося б, неможливе – у підсумковій таблиці ми обійшли самих родоначальників сумо японців!
Як ми досягли такого успіху, через що пройшли, з якими проблемами зіткнулися, які негаразди перебороли, знає головний ентузіаст розвитку сумо в Україні Сергій Вікторович Коробко. Про минуле, сучасність і плани на майбутнє президент Федерації сумо України, президент Європейського союзу сумо, чоловік, який живе сумо, розповів в інтерв’ю «Спорткому».
— Сергію Вікторовичу, чи задоволені Ви минулим сезоном?
— Ви знаєте, я як батько цього руху, творець і родоначальник сумо в Україні, усьому радію, наче мале дитя. А найбільша радість – коли збільшується кількість людей, які займаються сумо. А прогрес можна побачити неозброєним оком. З’являються нові регіональні федерації – уже у нас в Україні є 22 осередки Федерації сумо, чемпіонат наш національний нині уже досить серйозного рівня.
Для чого живе будь-яка людина? Щоб здобувати певні перемоги. І дуже радісна подія для мене у 2010-му – це виступ української команди на Всесвітніх іграх з єдиноборств. Перш за все, ми вибороли аж 8 ліцензій до Пекіну – найбільше з усіх видів єдиноборств і бойових мистецтв, у яких була представлена Україна. Далі – ми здобули найбільше медалей, 2 золоті, 2 срібні і 3 бронзові. А найприємніше, що ми у командному заліку обійшли родоначальників сумо японців.
Мої діти отримали у 2010-му році два ордени – міністр МВС вручив ордени «За мужність» Олі Давидко і Жені Козлятіну. Теж приємний момент. А ще у 2009-му Аліна Бойкова і Оля Давидко отримали орден «Княгині Ольги». У нас є багаторазові чемпіони світу, Європи. І не треба забувати, що стати «багаторазовим» у нас складніше, ніж, наприклад, у плаванні, де існує безліч дистанцій. Трохи прикро, що влада не так, як хотілося б, ставиться до наших спортсменів… Хоча раніше, було, поверталися зі змагань з перемогами, і на другий-третій день атлетів нагороджували, а нині щось постійно затягують, не можуть дітей обрадувати… А для них це, хоч і невелика, але копійка.
— Торік Вас також переобрали президентом Європейського союзу сумо?
— Ні, мене не переобирали, була інша і заплутаніша ситуація. В Європейському союзі сумо були доволі серйозні дебати… Розумієте, там усе дуже схоже на велику політику… Є подвійні стандарти… Сумо у нас на континенті починали розвивати західноєвропейські країни, вони ж були фаворитами на усіх змаганнях і так далі. А тут прийшла Східна Європа, зокрема й Україна, їм це, мабуть, не сподобалося. А для мене є тільки одна мета – щоб сумо розвивалося.
Та мене усілякими «махінаціями» і фальшивими методами намагалися усунути від керівництва Європейського союзу сумо. Цілий «рух» піднявся, який очолив керівник сумо у Болгарії. У Болгарії саме проходив чемпіонат Європи з сумо – до речі, на високому рівні, Президент країни його відвідував – і водночас провели засідання Союзу. А потім у Брюсселі провели нелегітимні вибори – оголосили мені імпічмент, обрали президентом цього болгарина… Але це все пройшло з великими порушеннями статуту, тому що дійсно зареєстрованих федерацій там було дуже мало. Хоча був важкий дуже момент для мене, коли я і мої прихильники у Союзі – ті федерації, які насправді розвивають сумо – були на межі поразки, але ми не здавалися. І раптом так сталося, що опонента просто заарештували у Болгарії за дуже серйозними кримінальними звинуваченнями.
Ми проводили далі переговори, шукали компроміси. Міжнародна федерація сумо під час проведення чемпіонату світу розставила усе по свої місцях – іще два роки, за терміном, президентом маю бути я. І, думаю, чимала у цьому заслуга і наших українських спортсменів, які блискуче виступають на міжнародній арені, у тому числі і на Sport Accord Combat Games.
Величезну роль зіграла і підтримка з боку японців. Мені дали посаду віце-президента у Міжнародній федерації, посаду континентального директора – тобто я відповідаю за Європу. Це заслуга усього українського спорту, нашої федерації. Величезну підтримку надає мені Спортивний комітет України, Міністерство, зокрема, департамент неолімпійських видів спорту, котрі завжди ставляться до нас і наших проблем з розумінням. З іншого боку, це відбувається завдяки тому, що видно – ми серйозно працюємо, а коли люди працюють, тоді їм і допомагають.
— Ви сказали, що найбільше радієте, коли усе більше людей приходить у сумо. Наскільки інтенсивно зростає кількість охочих займатися саме цим видом боротьби?
— Скажу так: 11 років для історії – це ніщо. Не лише у масштабі історії людства, але й узагалі для історії будь-якої справи. Поруч із нами види спорту, яким по 70-80 і більше років, зокрема і різним видам єдиноборств. А нам лише 10 років в України. Хоч за цей короткий період часу ми уже пройшли такий шлях, які багато федерацій ідуть-ідуть, а подолати не можуть.
Колись у Харкові я започатковував спортивний проект, який хотів потім поширити по всій Україні. Але, щоб щось втілити у життя, спершу треба довести результативність і потенціал тим, хто стоїть вище… Це, можливо, тема іншої розмови. Проте – у мене було дуже багато спортсменів – самбістів, дзюдоїстів. І я бачив, що багато з них не можуть реалізуватися, тому що федерації працюють неправильно. Моя ж задача полягає у тому, щоб люди, які приходять у сумо, отримували від занять цим видом спорту радість і задоволення… Взагалі завдання федерації, держави, суспільства – дати кожній людині можливість реалізувати себе. Не важливо, сумо це, бодібілдинг чи взагалі не спорт – але треба створити умови, щоб людина відчувала себе особистістю, відчувала себе потрібною.
Зрештою я обрав сумо. Напевне тому, що побачив там харизму. А вона в сумо насправді присутня. Це чи на найбільш об’єктивний вид єдиноборств. Якщо у багатьох видах присутня суб’єктивність, результат може залежати від думки певних людей, твою роботу і старання можуть звести нанівець якісь дядьки зі свистками, то у нас цього немає – як ти працював, як готувався, такий і показуєш результат.
Період становлення у нас був найважчим. Я, наче той місіонер, «проникав», розказував. Розмовляв зі стількома людьми, переконував, розповідав про переваги сумо. Намагався ніби «навернути у віру». Адже кожен вид спорту – це своєрідна віра, і щоби збудувати свою церкву, потрібно мати величезне бажання, уміти захопити людей цим питанням. Я пройшов і через гоніння, і через образи і через багато усього іншого… Але зараз наш вид спорту уже повноцінний, багато людей шанують сумо і поважають. Самі спробували, зрозуміли, змінили ставлення… А не так, як раніше, коли більшість думала, що просто пузами штовхаються, що будь-хто більш-менш підготовлений може прийти і всіх «роздовбати». Це так – потрібно дуже багато трудитися.
На сьогодні, як президент федерації, я вже роздав близько п’яти тисяч поясів сумоїстів («мавасі») – безкоштовно, знову ж таки, щоб просто залучити людей до занять сумо.
Була одна історія, коли ми проводили один з перших чемпіонатів в Україні. Приїжджає до мене одна людина, говорить: «Хочу розвивати сумо». Я зрадів, мовляв, як добре, уже є «перша ластівка». Запитує: «А де можна купити пояси?». На той час я їх уже роздав майже 2 тисячі безкоштовно, а тут у формі експерименту – бо говорять же, що коли людині річ дістається не задарма, то вона її більше цінує – продав 4 пояси по 5 доларів за штуку (взагалі ж вони коштують 10). І, ви знаєте, експеримент виявився вдалим – людина ця приїхала із Севастополя, а тепер у Севастополі одна з найсильніших шкіл сумо в Україні. Звідси вийшов, приміром, Костянтин Єрмаков, заслужений майстер спорту, багаторазовий призер чемпіонатів світу, призер Всесвітніх ігор. Взагалі – ціла плеяда хороших спортсменів, і дорослих, і юнаків, і юніорів. Також відзначу київську школу сумо, донецьку школу (там є два центри – Артемівськ і Маріуполь – які уже дали нам призерів чемпіонатів світу і Європи), дніпропетровську.
— Можна сказати, що у нас уже є не тільки сильні спортсмени, але й кваліфіковані фахівці сумо?
— Так, є люди, котрі вникають, розбирається, плідно працюють, уже мають свій певний стиль, свої методики. Сумо у нас – це вже не міф, не вигадана якась історія, а живий вид спорту, про який варто говорити.
— Яким Ви бачите сумо в Україні років, скажімо, через 10?
— Ну, для того, аби щось відбулося, не можна просто сидіти і мріяти, планувати у голові… Я, як і кожен, мабуть, схиблений на спорті, мрію, щоб сумо стало олімпійським видом. Перспективи для цього є, і навіть більше того. Якщо людина бодай один раз подивиться змагання із сумо, порівняє його з іншими олімпійськими видами спорту, котрі нині мають цей статус, вона одразу скаже, що сумо – це супер-вид спорту. У нас, до того ж, майже сто членів у міжнародній федерації, тоді як в олімпійських видах буває значно менше. Як-то кажуть, одружуються не завжди на найпорядніших дівчатах, а часто на тих, хто у цей момент поруч. Ось, включили регбі до програми Олімпіад – давню любов, можна сказати, президента Міжнародного олімпійського комітету Жака Рогге (він регбі займався). Коротше кажучи, чималу роль відіграє політика. Але, є у мене все ж добре передчуття з приводу олімпійського сумо. І пов’язане воно буде, мені здається, з іменем Сергія Назаровича Бубки… Можливо, він і сам цього ще не знає… Та вірю, що він колись очолить МОК і допоможе нам, бо сумо уже встигло в України укорінитися, закласти свої переможні традиції. І це буде справжня окраса олімпійської програми.
Є такий момент: змагання із сумо проводяться у залах, як і у багатьох видах спорту, котрі вважаються літніми, хоча й проходять у закритих приміщеннях. Треба зламати цей стереотип. Програма зимових Олімпіад не дуже широка, то чому б ці «зальні» види не включити до неї? Дуже багато людей прийде на ці змагання.
Ми плануємо організувати європейську клубну лігу сумо. Будуть командні змагання, 3 на 3. Перша сутичка у ваговій категорії до 85 кг, друга – до 115, і третя – в абсолютній категорії. Це будуть видовищні змагання. Поки ми випробовуємо цю систему, додумуємо, як її можна удосконалити. Сумо – дуже яскраве. Це швидке єдиноборство, потужні тіла атлетів, стрімкі сутички, але не жорстокі, це зачаровує буквально. У певному сенсі сумо можна порівняти із футболом. Чому футбол є спортом номер один? Тому що це доволі проста гра, доступна усім і кожному, як у плані занять, так і у плані розуміння. Так само і сумо… Потрібен тільки, як і у багатьох справах, певний фінансовий поштовх для реклами нашого виду спорту, для його пропаганди. Можна сказати, актори є для красивої картинки, але потрібен ще і продюсер, котрий допоможе виконавцям вийти на великі екрани – потрібно зробити телевізійну цукерочку і з нею вийти на ринок. Ми над цим активно працюємо, прагнемо до цього, дуже сильно хочемо, і не я один – і все буде. Тим більше, ми ж прагнемо до цілком реальних речей. Ще раз скажу, що у нас простий вид – не потрібно на рівні фахівця розбиратися у тонкощах і премудростях правил, можна дивитися у компанії друзів і обговорювати потім хай і цілий тиждень. Виштовхнули когось за килим, або змусили торкнутися «дахьо» третьою точкою – і зрозуміло, хто переміг. Сумо за правильного підходу до розвитку приверне багатомільйонну армію уболівальників. І коштуватиме це все на так і багато.
Ми не хочемо нікому нав’язувати свій вид, робити, скажімо, програму «Сумо у школах» – адже усі люди різні, і тиснути на них, я вважаю, неправильно. Уроки з певного виду спорту – це трохи занадто. Я хочу, щоб наша нація була сильною, а сумо такий вид спорту, від якого діти просто у шаленому захваті – тобто їх дуже легко залучити до занять. Є коло, з якого потрібно виштовхнути опонента – як, практично, і в усьому нашому житті.
— Що дає сумо людині?
— Сумо має три складові: тіло, дух і техніка. Для того, щоб чоловік став чоловіком, він повинен хоча б раз вийти у коло і виштовхнути з нього суперника, принаймні, спробувати. Він може бути малопотужний, але він виховує свій дух. Потрібно закріпити упевненість у власних силах, випестувати дух для подальшого життя, а єдиноборства – це саме той універсальний засіб, який дозволяє це зробити. Потрібно лише давати нашим дітям можливості займатися спортом.
— Як рано можна починати займатися сумо?
— За Радянського Союзу рекомендувалося дітям починати займатися єдиноборствами із 11-ти років. Ми зараз ввели категорію для дітей12-14-ти років, у які будуть проходити чемпіонати України, чемпіонати Європи. Це той вік, коли хлопчики уже починають усвідомлювати свою чоловічу суть. І поштовхатися у рингу для них – це цікаво, весело, не травматично. Та найважче – це зламати стереотипи. Люди чують слово «сумо», і одразу у голові з’являється образ дядечка кілограмів 200 вагою… І думки: якщо будеш займатися баскетболом, виростеш високим, якщо художньою гімнастикою, то фігура буде гарна, а якщо сумо – станеш товстим. А більшість людей взагалі не бачило змагань із сумо, хіба що на картинках. Раніше було добре, коли екс-президент Франції був Жак Ширак, палкий прихильник сумо, спонсорував трансляції професійних турнірів на каналі «Євроспорт», і усі, хто мав можливість, із задоволенням ці змагання дивилися. Ми також до цього прагнемо, вирішуємо питання із трансляціями сумо на українському телебаченні.
— Які плани і очікування на змагальний сезон 2011-го року?
— Нині у нас уже розпочинається сезон ліцензійного відбору на Всесвітні ігри 2013-го року, які пройдуть у Колумбії. І ми повинні зробити усе можливо, щоб знову по максимуму ці ліцензії здобути. Головне, щоб жодні негаразди, нові закони, у тому числі у податковій сфері, не заважали нам, не відбивалися на навчально-тренувальних процесах. Спортивний комітет України, який об’єднує наші федерації з неолімпійських видів спорту, зараз на правильному шляху. Робляться, можливо, і невеликі, але кроки у плані розвитку спорту, його популяризації. І разом ми обов’язково досягнемо мети.
У сумо для визначення переможця використовуються два основні правила: програє той, хто першим опинився за межами кола, або першим торкнувся підлоги будь-якою точкою тіла, окрім ступень. Також суматорі буде зараховано поразку, якщо він примудриться під час сутички загубити свій пояс «мавасі»
Майданчик для боротьби сумо – поміст 34-60 см заввишки – називають дахьо. Його виробляють з глини і покривають зверху тонким шаром піску. Поєдинок проходить у колі діаметром 4,55 метра, межі якого прокладені рисовою соломою. У центрі дахьо розташовано дві білі смуги, що позначають стартові позиції борців. Пісок навколо дахьо ретельно розрівнюється перед початком кожного поєдинку, щоб по слідах на піску можна було визначити, чи торкнувся один з суперників землі за межами дахьо.
Формування тіла борця професійного сумо відбувається винятково у процесі тренувань за рахунок збільшення м’язів і нарощування ваги. Цій меті присвячений сам розпорядок дня. Підйом з першими променями сонця, ранковий туалет, потім натщесерце починається виснажливе п’ятигодинне тренування, що вимагає повної віддачі сил та граничної концентрації. Після тренування борці приймають гарячу ванну і снідають. Нагулявши хороший апетит, їдять без усяких обмежень, при цьому, на відміну від інших спортсменів, не відмовляють собі і у спиртному. Після сніданку – тригодинний сон, потім короткочасне тренування і легка вечеря.
Частка жиру в масі середнього сумоїста практично така ж, як і в середньостатистичної людини такого ж віку. При великій надлишковій вазі м’язова маса теж дуже велика.
Найтитулованіший і, можливо, найкращий борець сумо усіх часів, 48-й йокодзуна Тайхо Кокі є сином українця – уродженця Зачепилівського району Харківської області Маркіяна Боришка. При народженні Тайхо Кокі отримав ім’я Іван.
У сумо існує близько восьми десятків дозволених унікальних прийомів. До числа заборонених належать:
удари кулаком;
навмисне захоплення волосся;
удари в уразливі місця, зокрема, в очі або сонячне сплетіння і т.п.;
удари долонями по вухах;
захоплення передньої вертикальної частини мавасі (маетатеміцу) або витягування її просунути збоку пальцями;
задушливі захоплення горла;
удари ногою у груди або живіт;
заламування одного або двох пальців.
Словник сумо
Басьо – борцівський турнір, що проводиться раз на два місяці.
Гьодзі – суддя, який знаходиться на помості під час поєдинку.
Гіносьо – премія у розмірі 2 мільйони ієн, що вручається за підсумками турніру борцю за технічну досконалість.
Дзенідан – 5-а категорія в сумо.
Дзенокуті – початкова категорія сумо.
Дзюра – елітна, друга за значенням категорія в сумо (налічує 28 борців).
Дахьо – споруджена з глини арена, на якій проводяться турніри із сумо.
Йокодзуна – великий чемпіон; найвищий титул в борцівської ієрархії, а також борець, який носить це звання.
Кантосе – премія у розмірі 2 мільйони ієн, що вручається за підсумками турніру борцю, який краще за інших проявив бійцівський дух.
Комусубі – четверте за значенням звання в сумо.
Мавасі – пояс (пов’язка на стегнах) сумоїста.
Макусіта – третя за значенням категорія в сумо.
Макууті – найвища категорія, що об’єднує борців від маегасіра до йокодзуна (усього 42 борця).
Озекі – другий титул у борцівської ієрархії, а також борець, що носить це звання.
Рікісі – богатир; шанобливе іменування борця сумо.
Сандамме – четверта за значенням категорія в сумо.
Сікірі – психологічний поєдинок, який передує сутичці.
Суматорі – борець сумо (буквально: «займається сумо»).
Секіваке – третє за значенням звання в ієрархії сумо.
{social}