Головний український «проспект» у профібоксі Ісмаїл Сіллах розповів про свої юнацькі роки та перші кроки у професійному боксі в інтерв’ю газеті «Сегодня».— Ісмаїле, відпустку Ви провели у рідному Маріуполі; як підтримували форму?
— Щодня працював у залі – віджимання від підлоги, качання преса, робота на тренажерах, удари по мішках, по груші. Великої ваги і спарингів уникав. А ще щоденні пробіжки кілометрів по 5-7, плюс підтягування на турніку – два підходи по 60.
— А режиму правильного харчування вдалося дотримуватися?
— Моя мама – нехай і не спортивний, але лікар. Добре розуміє, що таке калорії, білки, жири і вуглеводи. Та і сам я – дипломований кухар. Після школи закінчив коледж і, якби не потрапив у збірну, то, швидше за все, працював би коком на судні. Ця спеціальність мені до душі – я можу будь-яку страву приготувати.
— Але все-таки Ви вибрали спорт.
— Моя мама сама успішно виступала на чемпіонатах України з кульової стрільби. І коли ми зі старшим братом Аджиком були ще маленькі (він старший на рік), мама віддала нас на гімнастику. У нас це великого ентузіазму не викликало. Бокс – інша справа! Ми з дитинства любили битися. Мама, звичайно, була проти занять боксом, боялася, що нам носи розіб’ють, не хотіла, щоб ми були агресивними. Певний час ходили на тренування потайки. Мама змирилася тільки тоді, коли ми стали виступати на змаганнях, їздити в інші міста.
— Аджик боксером не став?
— Покінчив з боксом після закінчення школи, зараз тренується тільки для себе. А ось мій молодший брат Стефан зараз тренується в Маріуполі у мого колишнього наставника Володимира Смирнова. Хоча ми з Аджиком іноді шкодуємо, що з нашої вини Стефан не став хорошим музикантом. У молодших класах він займався в музичній школі по класу скрипки. Але ми з Аджиком постійно нам ним жартували. І він через це кинув заняття музикою.
— Для Вас перехід у професіонали у 2008-му був швидким? Або було багато переговорів, роздумів?
— Мій нинішній менеджер Івайло Готцев підійшов до мене під час ЧС-2007 в Чикаго. Після знайомства не квапив, ми спілкувалися телефоном, потім він запросив мене у Штати і запропонував вибрати місце майбутнього проживання і тренувань. Побували в Лос-Анджелесі, Лас-Вегасі, Чикаго, ще якомусь маленькому містечку в Арізоні. Найкращим варіантом виявився Лос-Анджелес.
— До чого найскладніше було звикнути у Штатах?— До їжі. У магазинах продукти хорошої якості, але розраховані на довге зберігання і безпеку при вживанні. Тому часто зі слабким смаком і запахом. Але нічого, звик. Вже по приїзді до Маріуполя довелося звикати до рідної їжі. Пару раз вдома навіть були проблеми зі шлунком.
— Як проводите в Лос-Анджелесі вільний час?
— У нас з дружиною маленька дитина, тому нічними клубами й іншими «злачними місцями» не ходимо. В Україні я був уболівальником київського «Динамо», а в Америці європейський футбол не настільки популярний. Останнім часом пристрастився ходити на баскетбол, на «Лейкерс». А взагалі в Лос-Анджелесі можна просто гуляти вулицями, набережними і отримувати відчуття свята.
— Голлівудських акторів на вулицях зустрічали?
— Найчастіше в боксерських залах або на поєдинках. Багато з них дуже люблять бокс, а деяким відвідування залу необхідно для підготовки до ролі. Бачив там Дензела Вашингтона, репера Xzibit…
— Напевне, клімат Каліфорнії теж радує?
— Тут півроку тепло, півроку жарко. Але в нашому залі є кондиціонери.
— А в інших ні?
— Наприклад, знаменитий тренер Фредді Роуч свій кондиціонерами не обладнав. Спеціально – щоб боксери напрацьовували стійкість перед будь-якими умовами. Роуч навіть, коли на вулиці недостатньо жарко, включає обігрівачі!
— Розкажіть про своїх тренерів.
— Боксерською підготовкою займається Шадід Сулукі. В молодості він подавав великі надії, але його менеджери і промоутери неправильно на початку кар’єри кинули під дуже сильних суперників. Шадід рано завершив кар’єру спортсмена, але має великий тренерський досвід. Ще в мене є тренер із загальнофізичної підготовки. Причому, у Штатах прийнято, щоб боксер оплачував його зі своєї кишені.
— Навантаження дає серйозні?
— У боксі у функціональному плані все не так жорстко, як в інших видах. Між раундами є перерви, плюс ти по ходу бою можеш сам розподілити сили, де тиснути темпом, де дати собі перепочинок. А ось для марафонця, скажімо, перепочинок не передбачено. Сам у цьому переконався, намагаючись пробігти два марафони.
— Усі 42 кілометри не подужали?
— До марафону готувався спеціально, але обидва рази сходив на 25-му кілометрі через болі в коліні. Хоча «дихалка», серце, м’язи ніг – усе працювало добре, без надзусиль і «терплячки».
— Як Вам бій Кличко-Хей? Гідний називатися «поєдинком року»?
— За статусом – так. Тому що брати Клички отримали можливість зібрати у своїй сім’ї усі чемпіонські пояси супертяжів. Але не зі спортивної точки зору. Я ще задовго до цього бою припускав, що Хей не здатний успішно протистояти Володимиру. Він і у Валуєва виграв, м’яко кажучи, непереконливо. Так що зараз Хей міг перемогти тільки за надзвичайних обставин – шаленим ударом або через травму Кличка. Хей дуже добре рухався у ринзі, захищався. Але для того, щоб перемогти, британець повинен був більше атакувати, більше ризикувати. А він цього не робив. Володимир у такій ситуації діяв правильно, раціонально. З точки зору тактики він розіграв шахову партію, в якій володів ініціативою, і довів її до логічного завершення.
— А коли чекати Вашого наступного бою?
— Думаю, на початку осені. Хто суперник, ще не знаю. Зараз мої менеджери ведуть переговори з президентом WBC Хосе Сулейманом про те, щоб вивести мене на такий бій, аби у разі перемоги я міг посісти високе місце в рейтингу. Наприклад, уже в першій п’ятірці.
{social}
{iarelatednews articleid=»568″}