20 років тому на чемпіонаті Європи з баскетболу 2003 року збірна Литви завоювала золото. Але баскетболісти були не єдиними, хто підкорив серця глядачів у Стокгольмі. Цей чемпіонат також приніс світове визнання групі підтримки танцюристів «Червоні лисиці», а баскетбольні фанати скандували слово «тайм-аут», щоб якомога швидше побачити, як танцюють ці дівчата. Українка Олена Рожкова, яка живе більшу частину часу в Литві, відома також як Олена Фоксес, заснувала танцювальний колектив «The Red Foxes» 2001 року. Гімнастка з дитинства, у підлітковому віці вона відкрила для себе танці, а потім баскетбол, де побачила можливості і невикористаний потенціал, тому що хотіла робити щось по-іншому.
У той час нещодавно створена Північноєвропейська баскетбольна ліга (NEBL) також дотримувалася іншого підходу. Засновник ліги Шарунас Марчюльоніс, який повернувся до Литви з НБА, спробував застосувати практику, побачену за Атлантикою, в Європі. Незабаром шляхи сучасних NEBL і The Red Foxes перетнулися, і 2002 року колектив уже танцював у фіналі Турніру чотирьох.
Уже наступного року «Red Foxes» отримали запрошення танцювати на чемпіонаті Європи у Швеції, а виступи там принесли групі світове визнання. Танцюристів помітили і похвалили за ідею створити для кожної країни окремий танець, використовуючи музику цієї країни та національні мотиви.
За цією блискучою ідеєю стоїть тренерка і менеджерка танцювального колективу Олена Рожкова з України, з якою ми сьогодні говоримо про все — про появу «Red Foxes», про роботу з Шарунасом Марчюльонісом, про найяскравіші спогади про чемпіонат Європи та реальність танцюристів під час війни.
Наразі танцювальний колектив, який вразив світ, готується до особливої події — показового матчу між «Золотою» збірною Литви 2003 року і збірною Литви до 20 років, який відбудеться 21 вересня на стадіоні «Арена Avia Solutions Group» у Вільнюсі.
Олена Рожкова сподівається, що цей захід зможе на один вечір повернути на майданчик не тільки баскетболістів, а й танцюристів, які танцювали в Стокгольмі 20 років тому. У будь-якому разі на присутніх на арені глядачів чекають виступи танцюристі в нового покоління «Red Foxes», прозвучать легендарні номери чемпіонату Європи 2003 року, а також буде багато сюрпризів.
Інтерв’ю з Оленою Рожковою.
— Олено, ви тренер із танців, коли і як ви самі захопилися танцями?
— Я займалася гімнастикою з дитинства, але вже в підлітковому віці відчула потяг до танців. Після кожного турніру був «гала-концерт», до якого я готувала танці та продумувала хореографію. Танцювати я почала в шістнадцять років, а професійно — трохи пізніше, коли в Києві відкрилася відома школа танців і мені вдалося отримати там стипендію. Я переїхала зі Львова до Києва на навчання. В університеті я пробувала всі види танців: модерн, контемпорарі, вуличні та багато інших. Спочатку я танцювала соло, потім ми танцювали дуетом і, нарешті, командою.
— А як баскетбол прийшов у ваше життя?
— Усе сталося випадково. Пригадую, в університеті був спортивний фестиваль, куди приїжджали баскетболісти з таких країн, як Велика Британія. Коли я вперше відвідала баскетбольний матч, мене це вразило. Я побачила танець у спортивній атмосфері і зрозуміла, що можу створювати цінність. Я танцювала в колективі київського баскетбольного клубу, де поступово зрозуміла, що те, чим ми займаємося, дещо застаріло і занадто просто. Я бачила, що потрібно змінити, покращити, бо в мене було інше бачення — створити танець, який не тільки розважить уболівальників, а й змусить тремтіти серця глядачів. Для мене це був найважливіший аспект танцю. Так народився танцювальний колектив The Red Foxes (букв. Червоні Лисиці), назву якого частково придумала моя мама, яка називала нас лисицями, а потім ми просто додали слово «червоні лисиці».
— Як ви опинилися в Литві?
— У той самий час Шарунас Марчюльоніс заснував у Литві Північноєвропейську баскетбольну лігу (NEBL), суть якої полягала у вдосконаленні європейського баскетболу, спираючись на досвід НБА. Олександр Волков заснував у Києві баскетбольний клуб, який теж шукав нестандартні рішення, і наша команда стала його частиною. Уперше я відвідала Литву 2002 року, коли ми танцювали у Фіналі чотирьох NEBL у Вільнюсі. Тут я зустріла свого майбутнього чоловіка Дмітрія Буряка, пізніше в Литві народилася наша перша дитина. Таким чином, у Литві відбулися надзвичайно важливі події, як у кар’єрі, так і в особистому житті. Зараз близько половини часу я проводжу в Литві, а решту часу проводжу «на валізі». (сміється)
— Найбільшу популярність ви здобули на чемпіонаті Європи 2003 року, який виграла Литва. Який у вас найяскравіший спогад із того періоду?
— У Стокгольмі (авт. — Швеція, де проходив чемпіонат) сталося те, що просто змінило моє життя. Матч добігав кінця, нам залишався один танець. Танцюристи швидко повернулися з роздягальні після переодягання, адже незабаром, можливо, доведеться вийти на корт. Глядачі це бачать і вся арена починає скандувати «тайм-аут». Гравці не розуміли, що відбувається, ми тоді не могли повірити в те, що відбувається. Хтось побіг повідомити про це одному з тренерів команди, і той спеціально попросив хвилинну перерву.
Відтоді й донині статті про нас часто починаються з фрази: «У світі є тільки один танцювальний колектив, для якого люди просять хвилинку тайм-ауту, коли бачать його». Це було нереально. Цей чемпіонат став нашим першим міжнародним виступом на такому рівні. У Литві на турнірі NEBL ми танцювали тільки у Фіналі отирьох, у кількох матчах. На той час чемпіонат Європи був зовсім іншим — це як марафон, бо за ці два тижні іноді буває 2-3 матчі на день.
— Що дозволило The Red Foxes виділитися серед інших гуртів і заслужити таку любов публіки?
— Ми хотіли зробити щось інше. Те, чого на той час не існувало в Європі. Тоді в голову прийшла проста ідея: створити для кожної країни окремий танець. Шанувальники просто збожеволіли, побачивши це. Можливо, сьогодні це вже не було б чимось неймовірним, але на той час було непросто створити танець і зрозуміти, що зачепить серця людей у різних країнах. Мені довелося провести багато досліджень і шукати скрізь, де я могла знайти інформацію, тому що Інтернет був не такий розвинений, як зараз. Для деяких країн створити танець було не дуже складно, наприклад, ми ставили танець сіртакі для грецьких уболівальників. Але щоб створити танець, наприклад, Японії довелося ходити в бібліотеку і багато читати.
Подорожуючи, я також постійно збирала інформацію про країни, яку знаходила в аеропорту: інформаційні буклети, диски, книжки… З моєю новою концепцією, яку я називаю «танцями, що говорять», ми започаткували щось нове на чемпіонаті Європи 2003 року, який згодом допоміг презентувати сам бренд ФІБА і прославився під назвою «Танці п’яти континентів». А потім нашу ідею помітили організатори Олімпійських ігор, які зрозуміли, що і там вона може добре спрацювати. Наш колектив став першим, хто танцював на Олімпійських іграх.
— Що ви вважаєте найбільшим досягненням вашого танцювального колективу?
— Колектив «Red Foxes» було засновано 22 роки тому, за цей час багато чого змінилося, зокрема з’явилося кілька поколінь нових танцюристів. Кілька років тому я б відповіла на це запитання так: найбільше досягнення — це троє Олімпійських ігор і дев’ять чемпіонатів Європи. Однак я вважаю, що нашим найбільшим досягненням є те, що ми все ще існуємо під час війни. Коли почалася війна, панував справжній хаос. Деякі дівчата могли танцювати, деякі не могли виїхати через війну і небезпеку, деякі переїхали, щоб мати можливість виступати.
Якимось чином ми виїхали, залишаємося на зв’язку і допомагаємо нашим людям. Це непросто, але для нас дуже важливо представляти нашу країну всіма можливими способами. Також ми співпрацювали з Литовською баскетбольною лігою під час плей-офф турніру, танцювали в Латвії, Грузії, Франції. Але першими нам допомогли люди в Литві. У нашій команді 30 танцюристів з України, але це ще не все. У нас також є танцювальна студія, яка об’єднує понад 200 сімей. Ми знаємо історію кожної родини, і як вони виживали під час початку війни.
Звичайно, ми також пишаємося тим, що ми були першими танцюристами, які виступили на Олімпійських іграх. Або те, що ми були піонерами чірлідінгу, як виду спорту, і в Литві, і в Україні. Я мрію, щоб у майбутньому чірлідінг став олімпійським видом спорту і дівчатка могли не тільки, танцюючи, вболівати за команди, а й самі боротися за медалі. Для досягнення цієї мети ми разом із Вілмою Брінець заснували Литовський спортивний союз чірлідінгу.
— 21 вересня ви з’явитеся у Вільнюсі, коли ми святкуватимемо тріумф збірної Литви на чемпіонаті Європи 2003 року. Чого ми можемо очікувати від вас?
— Я рада, що ця подія відбувається і ми знову можемо згадати той нереальний чемпіонат. Оскільки на майданчик вийдуть ті баскетболісти, які грали 20 років тому, тому моя мета — запросити тих дівчат, які тоді танцювали, щоб ми разом пригадали золоті часи. Глядачі побачать на арені наше нове покоління танцюристів. Ми виконаємо фінальний танець чемпіонату 2003 року, один український танець, а також легендарний танець під пісню «Три мільйони». На нас чекають ще сюрпризи, але не буду все псувати — глядачі побачать самі.
— Дуже дякую за інтерв’ю. Удачі у всіх ваших проєктах і з нетерпінням чекаємо 21 вересня.
— Захід «Auksinei rinktinei — 20», що відбудеться 21 вересня на вільнюській арені «Avia Solutions Group», організовано компанією «Seven Live». Квитки поширює Bilietai.lt. Прибуток, отриманий від квитків на заходи, буде передано організаціям підтримки Литви та України.