16-го квітня у США свій сьомий поєдинок на професійному рингу планує провести перспективний український боксер напівсередньої ваги Іван Редкач (6(5)-0-0). Про початок занять спортом, любительську кар’єрі, перехід в професіонали і найближчі плани Іван розповів в інтерв’ю порталу AllBoxing.Ru. Привід якнайкращий – адже сьогодні Іван Редкач святкує 25-й день народження!
— Іване, твоя кар’єра розвивається досить динамічно, проте широкій публіці ти поки не дуже знайомий. Міг би розповісти про те, де народився, де живеш зараз?
Народився у місті Шостка на Сумщині. Останнім часом живу і тренуюся в Лос-Анджелесі.
— Як вийшло, що ти почав займатися боксом?
Завдяки своєму двоюрідному братові. Він у той час займався боксом, дорогою до спортзалу забирав мене з дитячого садочку, і ми разом ішли на тренування. Коли мені виповнилося 6 років, записався на секцію боксу вже сам.
У 13 років мене забрали до Броварського вищого училища фізичної культури, де і почався серйозний бокс під керівництвом Поліщука Олександра Івановича. І треба сказати, що я мріяв потрапити у цю школу, оскільки тут тренувалися і тренуються Володимир Кличко, Сергій Дзинзирук, Юрій Нужненко.
— Як складалася любительська кар’єра?
У 19 років я боксував на чемпіонаті України серед дорослих, дійшов до фіналу, де поступився Олександру Ключку. У 2007-му і 2008-му роках ставав переможцем турніру найсильніших боксерів України. Боксував і на міжнародних турнірах, але весь час потрапляв на лідерів світового боксу – Олексія Тищенка, Рамала Аманова, Айдина Сельджука і т.д. Зазвичай програвав 2-3 очка, прикро було.
Останній мій аматорський турнір відбувся у 2009-му році. Це був чемпіонат України. Пристрасті там почалися вже у півфіналі, де в бою з призером Кубку світу Олександром Семенягою мені зарахували поразку з рахунком 5:7. На результат двобою було подано протест, і після переглянутого відео перемогу присудили вже мені. У фіналі я знову зустрівся з Олександром Ключком і програв 10:13.
— Після цього і вирішив перейти у професіонали?
Не віддразу. Я довго зважувався на цей крок, оскільки розумів всю його відповідальність. Порадився зі своїм першим тренером Нікандром Русських, до якого прийшов ще у першому класі, і який у минулому році був удостоєний звання Заслужений тренер України. Він мені сказав: «Їдь, але там буде не легко». Після цього я зібрав речі й полетів у Лос-Анджелес, тому що знав – тут знаходиться центр світового боксу.
— Задоволений своїми тренуваннями?
Тут я отримував і отримую ази професійного боксу, набираюся досвіду, спарингую із дуже серйозними бійцями. Тренуюся під керівництвом дуже хорошого тренера Маріо Моралеса, який тренував Едвіна Валеро.
— Як уявляєш собі своє найближче майбутнє? Які плани?
Звісно ж хочеться, щоб мій менеджер Едаурд Гумашян влаштовував мені якомога більше боїв, і щоб через рік-два у мене з’явилася можливість посперечатися за титул чемпіона світу. Мрію привезти титул додому, в Україну! Вже ближчими днями я лечу додому, де мене чекають тато, мама, кохана дружина і донька Маргарита. Відпочину удома два тижні і знову в Лос-Анджелес, готуватися до наступного бою.
Усім, хто мене знає, хочу сказати, щоб тримали кулаки за мене – я вас не підведу і привезу титул чемпіона світу в Україну, дайте тільки час!
16-го квітня у США свій сьомий поєдинок на професійному рингу планує провести перспективний український боксер напівсередньої ваги Іван Редкач (6(5)-0-0). Про початок занять спортом, любительську кар’єрі, перехід в професіонали і найближчі плани Іван розповів в інтерв’ю порталу AllBoxing.Ru. Привід якнайкращий – адже сьогодні Іван Редкач святкує 25-й день народження!— Іване, твоя кар’єра розвивається досить динамічно, проте широкій публіці ти поки не дуже знайомий. Міг би розповісти про те, де народився, де живеш зараз?
Народився у місті Шостка на Сумщині. Останнім часом живу і тренуюся в Лос-Анджелесі.
— Як вийшло, що ти почав займатися боксом?
Завдяки своєму двоюрідному братові. Він у той час займався боксом, дорогою до спортзалу забирав мене з дитячого садочку, і ми разом ішли на тренування. Коли мені виповнилося 6 років, записався на секцію боксу вже сам.
У 13 років мене забрали до Броварського вищого училища фізичної культури, де і почався серйозний бокс під керівництвом Поліщука Олександра Івановича. І треба сказати, що я мріяв потрапити у цю школу, оскільки тут тренувалися і тренуються Володимир Кличко, Сергій Дзинзирук, Юрій Нужненко.
— Як складалася любительська кар’єра?
У 19 років я боксував на чемпіонаті України серед дорослих, дійшов до фіналу, де поступився Олександру Ключку. У 2007-му і 2008-му роках ставав переможцем турніру найсильніших боксерів України. Боксував і на міжнародних турнірах, але весь час потрапляв на лідерів світового боксу – Олексія Тищенка, Рамала Аманова, Айдина Сельджука і т.д. Зазвичай програвав 2-3 очка, прикро було.
Останній мій аматорський турнір відбувся у 2009-му році. Це був чемпіонат України. Пристрасті там почалися вже у півфіналі, де в бою з призером Кубку світу Олександром Семенягою мені зарахували поразку з рахунком 5:7. На результат двобою було подано протест, і після переглянутого відео перемогу присудили вже мені. У фіналі я знову зустрівся з Олександром Ключком і програв 10:13.
— Після цього і вирішив перейти у професіонали?
Не віддразу. Я довго зважувався на цей крок, оскільки розумів всю його відповідальність. Порадився зі своїм першим тренером Нікандром Русських, до якого прийшов ще у першому класі, і який у минулому році був удостоєний звання Заслужений тренер України. Він мені сказав: «Їдь, але там буде не легко». Після цього я зібрав речі й полетів у Лос-Анджелес, тому що знав – тут знаходиться центр світового боксу.
— Задоволений своїми тренуваннями?
Тут я отримував і отримую ази професійного боксу, набираюся досвіду, спарингую із дуже серйозними бійцями. Тренуюся під керівництвом дуже хорошого тренера Маріо Моралеса, який тренував Едвіна Валеро.
— Як уявляєш собі своє найближче майбутнє? Які плани?
Звісно ж хочеться, щоб мій менеджер Едаурд Гумашян влаштовував мені якомога більше боїв, і щоб через рік-два у мене з’явилася можливість посперечатися за титул чемпіона світу. Мрію привезти титул додому, в Україну! Вже ближчими днями я лечу додому, де мене чекають тато, мама, кохана дружина і донька Маргарита. Відпочину удома два тижні і знову в Лос-Анджелес, готуватися до наступного бою.
Усім, хто мене знає, хочу сказати, щоб тримали кулаки за мене – я вас не підведу і привезу титул чемпіона світу в Україну, дайте тільки час!