Євген Кривошейцев – майстер спорту міжнародного класу зі скелелазіння і чотириразовий чемпіон світу з льодолазіння. Унікальний спортсмен безстрашно штурмує льодові вершини вже більше десяти років. Одеський інтернет-портал «Таймер» поспілкувався із земляком і дізнався, як він вимикає страх перед висотою і які прийоми дозволяють йому бути першим, не ризикуючи при цьому своїм життям.
— Євгене, розкажіть, з чого усе починалося?
— Я почав займатися скелелазінням з 15 років, коли ще вчився в морехідному училищі. Було так: я подивився фільм «Життя на кінчиках пальців» про французького скелелаза. Мене це зацікавило. Потім в училищі, за велінням долі, напевно, я зустрів людей які займалися альпінізмом. Я записався в секцію і почав пробувати себе в цьому виді спорту. І ось з 15-ти років почав брати участь у змаганнях, причому відразу посідав перші місця. Вони проходили на Південному Бузі. Перемога дала мені певний поштовх, мені сподобалося, та й люди в цьому виді спорту були дуже цікаві. Погані в скелелазінні просто не затримуються.
— Чому так? Це природний відбір?
— Свого роду. Характери можуть бути різними, але людей з якимись зовсім негативними якостями у нас не буває, вони відсіюються самі собою. Все тому, що в цьому виді спорту ми повинні довіряти один одному на 100%, довіряти напарникові своє життя, коли він страхує тебе мотузкою. У горах немає ніяких рангів, усі рівні – і багаті, і бідні, і знамениті. Суворі умови природи відсіюють егоїстичних людей. Та про що мова – адже серед скелелазів є люди, які готові пожертвувати життям заради напарника і таких випадків дуже багато.
— Як зі скелелазіння ви перейшли в льодолазіння?
— 10 років я займався скелелазінням, а тоді відчув, що мені вже чогось не вистачає, що потрібно щось додати. І я вирішив взимку змінити вид спорту. Так вийшло, що мої знайомі французькі журналісти порадили зайнятися таким новим видом спорту як льодолазіння. Це було у 2001 році і тоді цей напрям тільки розвивався. Я вирішив спробувати. А так як у мене вже було ім’я у скелелазінні, знайшлися спонсори, які допомогли мені купити спорядження, а воно коштувало чималих грошей (близько 2 тисяч доларів). Потім я якийсь час сумнівався, але коли прийшло спорядження, я зрозумів, що все – треба їхати на змагання.
— Тобто буквально відразу, без тренувань?
— Практично так. Адже у нас в Одесі немає льоду, тільки скелі біля моря. Ось я там полазив трохи на льодорубах і поїхав до Москви тренуватися на штучній льодовій вежі. Але мені не пощастило, саме в цей час почалося потепління і вежу перекосило. Коротше кажучи, даремно з’їздив. І поїхав одразу на чемпіонат в Австрії. Там я вперше лазив по льоду. І попри повну відсутність досвіду потрапив у фінал. А ось перший в історії Кубок світу з льодолазіння я вже виграв.
— Тобто в Одесі Ви були першим, хто зайнявся льодолазінням?
— Так, хоча льодолазіння – це базова частина альпінізму, одна зі складових, але це не спортивне льодолазання. Я був першим, хто зайнявся саме спортивним напрямком. Але зараз, через 10 років, я вже, звісно, не один такий, льодолазів зараз близько десяти чоловік у місті. Днями ми навіть створили Федерацію зі спортивного льодолазіння.
— А де Ви тренуєтеся в Одесі?
— Іноді лазимо на скелях біля моря, але досить рідко, адже такі тренування руйнують породу. В основному, звичайно, лазимо на тренажері, який стоїть на скеледромі. Ми крутимо спеціальні зачіпки, створюємо імітацію скельно-льодового рельєфу. До речі, змагання з льодолазіння проходять не тільки на льоду, але й на штучних зачіпках. А лід – як прикраса, бо для професіонала пересуватися по ньому досить легко.
— 3-го березня ви знову їдете на змагання?
— Так, це буде завершальний етап Кубка світу в Кірові (Росія), місто знаходиться за тисячу кілометрів від Москви. Там пройде чемпіонат світу на швидкість і кубок світу на складність.
— На яких змаганнях Ви побували за 10 років?
— Важко перерахувати, це практично уся Європа, Америка, Колорадо, Квебек, Норвегія і так далі. За 11 років я виграв 30 Кубків світу та чемпіонатів.
— За цей час бували випадки, коли ви були на волосинку від смерті?
— У льодолазінні – ні, у скелелазінні – так. На Кавказі дуже складні альпіністські маршрути, несподівані зриви… Бувало, я зривався і пролітав близько 20-ти метрів. А в льодолазінні найстрашніше – це падаючі камені і бурульки, причому останні чомусь зазвичай у вигляді сокири. Рятують від таких «опадів» каска і запобіжні заходи. Найнебезпечніше – замерзаюча структура в повітрі, сталактит, що висить. У 2007 році від такого сталактита загинув мій друг Харрі Бергер, його завалило 20-ма тоннами льоду.
— І такі випадки вас не зупиняють?
— Це в будь-якому виді спорту так, у парашутиста може парашут не розкритися, а бейсджампінг, наприклад, взагалі небезпечний вид спорту. А льодолазіння менш небезпечне, особливо якщо ти дотримуєшся усіх запобіжних заходів і не ризикуєш. В основному в горах гинуть через те, що занадто ризикують, ловлять адреналін, лазять без страховки або по небезпечних маршрутах. У минулому році загинув канадець, один з найсильніших спортсменів. Йому було вже за 50, але він був гуру в льодолазінні. Він пройшов величезну кількість маршрутів, і багато з них – без страховки. У Канаді були змагання, і в одному з фіналів скелею одночасно лізло дуже багато людей. Він ліз по центру без страховки і перед ним хтось обвалив льодово-сніговий «карниз», який потягнув за собою сніг і понеслася лавина. За технікою він зробив максимум — зарубався в лід, пригорнувся, але лавина його скинула, і з висоти 200 метрів він полетів униз. Це велика втрата.
— А ви лазите без страховки?
— Я лажу, але невеликі ділянки. Взагалі, я не прихильник таких речей. Це невиправданий ризик, який потрібен людям для додаткової дози адреналіну. І потім, чим старшим стаєш, ти краще розумієш, що забавки не потрібні. Не можна покладатися тільки на себе, в цьому виді спорту є чинники, які від тебе не залежать і які ти не можеш контролювати.
— Як ви навчилися боротися зі страхом перед висотою?
— Ну, по-перше, ти відключаєшся, коли лізеш, намагаєшся про це не думати. Якщо тебе починає сковувати страх і ти починаєш боятися, то краще взагалі не лізти, адже тоді ти напружуєш м’язи більше, ніж потрібно, втрачаєш координацію, ускладнюєш собі шлях. А я з дитинства не боявся висоти, лазив по дахах, по деревах… Але є такі люди, які займаються скелелазінням і бояться висоти все життя. В основному, звичайно, дівчата. Буває, вони виграють Кубки світу зі скелелазіння, але перед скелею у них починається істерика і паніка. Адже це інстинкт самозбереження – його можна тільки відключати.
— Коли ви лізете скелею, що ви відчуваєте?
— Тільки концентрацію на своїх рухах. Я зливаюся зі скелею, з льодом, насолоджуюся процесом руху, єднанням з природою. Якщо я лізу складний маршрут, то налаштовуюсь на проходження. Я часто лажу з музикою, слухаю транс, діджея Тієсто. Ось, наприклад, важкий рок та техно я б слухати не радив, так як ці стилі не дуже гармонійні.
— Ви забобонна людина, носите із собою талісмани?
— У мене є кілька дрібниць, які я повинен обов’язково зробити перед змаганням. Наприклад, я повинен першим вийти з накопичувача і подивитися на трасу. Також я ніколи не голюся перед і під час змагань. А ще, за законами енергетики, не можна віддавати що-небудь людині, не отримавши нічого натомість, тому якщо даєш щось людині, то він теж символічно повинен тобі щось дати. Як це не смішно, але працюють ці правила з точністю майже до 100%.
— Як Ви підтримуєте свій фізичний стан?
— Я 15 років був вегетаріанцем, от тільки останній рік як перестав. У мене почали боліти суглоби і лікарі порадили почати їсти м’ясо. Я практично не їм солодкого, крім чорного шоколаду, виключаю важкі вуглеводи. З ранку займаюся йогою.
— Що Ви порадите одеситу, який хоче займатися льодолазінням? Що в цьому виді спорту може привабити, а що навпаки – відштовхувати?
— Привертає краса, пересування по воді. Мінуси – це сильний холод. Тих, хто хоче заробляти гроші спортом, поспішаю засмутити. Перше місце на Кубку світу – це усього одна тисяча євро. Поки даний вид спорту не включений до олімпійської програми. Хоча в Сочі будуть показові виступи з льодолазіння і, можливо, не за горами ті часи, коли я буду виступати на Олімпійських іграх.
Розмовляла Надія Маркевич, Таймер
Євген Кривошейцев – майстер спорту міжнародного класу зі скелелазіння і чотириразовий чемпіон світу з льодолазіння. Унікальний спортсмен безстрашно штурмує льодові вершини вже більше десяти років. Одеський інтернет-портал «Таймер» поспілкувався із земляком і дізнався, як він вимикає страх перед висотою і які прийоми дозволяють йому бути першим, не ризикуючи при цьому своїм життям.— Євгене, розкажіть, з чого усе починалося?
— Я почав займатися скелелазінням з 15 років, коли ще вчився в морехідному училищі. Було так: я подивився фільм «Життя на кінчиках пальців» про французького скелелаза. Мене це зацікавило. Потім в училищі, за велінням долі, напевно, я зустрів людей які займалися альпінізмом. Я записався в секцію і почав пробувати себе в цьому виді спорту. І ось з 15-ти років почав брати участь у змаганнях, причому відразу посідав перші місця. Вони проходили на Південному Бузі. Перемога дала мені певний поштовх, мені сподобалося, та й люди в цьому виді спорту були дуже цікаві. Погані в скелелазінні просто не затримуються.
— Чому так? Це природний відбір?
— Свого роду. Характери можуть бути різними, але людей з якимись зовсім негативними якостями у нас не буває, вони відсіюються самі собою. Все тому, що в цьому виді спорту ми повинні довіряти один одному на 100%, довіряти напарникові своє життя, коли він страхує тебе мотузкою. У горах немає ніяких рангів, усі рівні – і багаті, і бідні, і знамениті. Суворі умови природи відсіюють егоїстичних людей. Та про що мова – адже серед скелелазів є люди, які готові пожертвувати життям заради напарника і таких випадків дуже багато.
— Як зі скелелазіння Ви перейшли в льодолазіння?
— 10 років я займався скелелазінням, а тоді відчув, що мені вже чогось не вистачає, що потрібно щось додати. І я вирішив взимку змінити вид спорту. Так вийшло, що мої знайомі французькі журналісти порадили зайнятися таким новим видом спорту як льодолазіння. Це було у 2001 році і тоді цей напрям тільки розвивався. Я вирішив спробувати. А так як у мене вже було ім’я у скелелазінні, знайшлися спонсори, які допомогли мені купити спорядження, а воно коштувало чималих грошей (близько 2 тисяч доларів). Потім я якийсь час сумнівався, але коли прийшло спорядження, я зрозумів, що все – треба їхати на змагання.
— Тобто буквально відразу, без тренувань?
— Практично так. Адже у нас в Одесі немає льоду, тільки скелі біля моря. Ось я там полазив трохи на льодорубах і поїхав до Москви тренуватися на штучній льодовій вежі. Але мені не пощастило, саме в цей час почалося потепління і вежу перекосило. Коротше кажучи, даремно з’їздив. І поїхав одразу на чемпіонат в Австрії. Там я вперше лазив по льоду. І попри повну відсутність досвіду потрапив у фінал. А ось перший в історії Кубок світу з льодолазіння я вже виграв.
— Тобто в Одесі Ви були першим, хто зайнявся льодолазінням?
— Так, хоча льодолазіння – це базова частина альпінізму, одна зі складових, але це не спортивне льодолазання. Я був першим, хто зайнявся саме спортивним напрямком. Але зараз, через 10 років, я вже, звісно, не один такий, льодолазів зараз близько десяти чоловік у місті. Днями ми навіть створили Федерацію зі спортивного льодолазіння.
— А де Ви тренуєтеся в Одесі?
— Іноді лазимо на скелях біля моря, але досить рідко, адже такі тренування руйнують породу. В основному, звичайно, лазимо на тренажері, який стоїть на скеледромі. Ми крутимо спеціальні зачіпки, створюємо імітацію скельно-льодового рельєфу. До речі, змагання з льодолазіння проходять не тільки на льоду, але й на штучних зачіпках. А лід – як прикраса, бо для професіонала пересуватися по ньому досить легко.
— 3-го березня Ви знову їдете на змагання?
— Так, це буде завершальний етап Кубка світу в Кірові (Росія), місто знаходиться за тисячу кілометрів від Москви. Там пройде чемпіонат світу на швидкість і кубок світу на складність.
— На яких змаганнях Ви побували за 10 років?
— Важко перерахувати, це практично уся Європа, Америка, Колорадо, Квебек, Норвегія і так далі. За 11 років я виграв 30 Кубків світу та чемпіонатів.
— За цей час бували випадки, коли Ви були на волосинку від смерті?
— У льодолазінні – ні, у скелелазінні – так. На Кавказі дуже складні альпіністські маршрути, несподівані зриви… Бувало, я зривався і пролітав близько 20-ти метрів. А в льодолазінні найстрашніше – це падаючі камені і бурульки, причому останні чомусь зазвичай у вигляді сокири. Рятують від таких «опадів» каска і запобіжні заходи. Найнебезпечніше – замерзаюча структура в повітрі, сталактит, що висить. У 2007 році від такого сталактита загинув мій друг Харрі Бергер, його завалило 20-ма тоннами льоду.
— І такі випадки Вас не зупиняють?
— Це в будь-якому виді спорту так, у парашутиста може парашут не розкритися, а бейсджампінг, наприклад, взагалі небезпечний вид спорту. А льодолазіння менш небезпечне, особливо якщо ти дотримуєшся усіх запобіжних заходів і не ризикуєш. В основному в горах гинуть через те, що занадто ризикують, ловлять адреналін, лазять без страховки або по небезпечних маршрутах. У минулому році загинув канадець, один з найсильніших спортсменів. Йому було вже за 50, але він був гуру в льодолазінні. Він пройшов величезну кількість маршрутів, і багато з них – без страховки. У Канаді були змагання, і в одному з фіналів скелею одночасно лізло дуже багато людей. Він ліз по центру без страховки і перед ним хтось обвалив льодово-сніговий «карниз», який потягнув за собою сніг і понеслася лавина. За технікою він зробив максимум — зарубався в лід, пригорнувся, але лавина його скинула, і з висоти 200 метрів він полетів униз. Це велика втрата.
— А Ви лазите без страховки?
— Я лажу, але невеликі ділянки. Взагалі, я не прихильник таких речей. Це невиправданий ризик, який потрібен людям для додаткової дози адреналіну. І потім, чим старшим стаєш, ти краще розумієш, що забавки не потрібні. Не можна покладатися тільки на себе, в цьому виді спорту є чинники, які від тебе не залежать і які ти не можеш контролювати.
— Як Ви навчилися боротися зі страхом перед висотою?
— Ну, по-перше, ти відключаєшся, коли лізеш, намагаєшся про це не думати. Якщо тебе починає сковувати страх і ти починаєш боятися, то краще взагалі не лізти, адже тоді ти напружуєш м’язи більше, ніж потрібно, втрачаєш координацію, ускладнюєш собі шлях. А я з дитинства не боявся висоти, лазив по дахах, по деревах… Але є такі люди, які займаються скелелазінням і бояться висоти все життя. В основному, звичайно, дівчата. Буває, вони виграють Кубки світу зі скелелазіння, але перед скелею у них починається істерика і паніка. Адже це інстинкт самозбереження – його можна тільки відключати.
— Коли лізете скелею, що ви відчуваєте?
— Тільки концентрацію на своїх рухах. Я зливаюся зі скелею, з льодом, насолоджуюся процесом руху, єднанням з природою. Якщо я лізу складний маршрут, то налаштовуюсь на проходження. Я часто лажу з музикою, слухаю транс, діджея Тієсто. Ось, наприклад, важкий рок та техно я б слухати не радив, так як ці стилі не дуже гармонійні.
— Ви забобонна людина, носите із собою талісмани?
— У мене є кілька дрібниць, які я повинен обов’язково зробити перед змаганням. Наприклад, я повинен першим вийти з накопичувача і подивитися на трасу. Також я ніколи не голюся перед і під час змагань. А ще, за законами енергетики, не можна віддавати що-небудь людині, не отримавши нічого натомість, тому якщо даєш щось людині, то він теж символічно повинен тобі щось дати. Як це не смішно, але працюють ці правила з точністю майже до 100%.
— Як підтримуєте свій фізичний стан?
— Я 15 років був вегетаріанцем, от тільки останній рік як перестав. У мене почали боліти суглоби і лікарі порадили почати їсти м’ясо. Я практично не їм солодкого, крім чорного шоколаду, виключаю важкі вуглеводи. З ранку займаюся йогою.
— Що Ви порадите одеситу, який хоче займатися льодолазінням? Що в цьому виді спорту може привабити, а що навпаки – відштовхнути?
— Привертає краса, пересування по воді. Мінуси – це сильний холод. Тих, хто хоче заробляти гроші спортом, поспішаю засмутити. Перше місце на Кубку світу – це усього одна тисяча євро. Поки даний вид спорту не включений до олімпійської програми. Хоча в Сочі будуть показові виступи з льодолазіння і, можливо, не за горами ті часи, коли я буду виступати на Олімпійських іграх.
Розмовляла Надія Маркевич, Таймер