Ольга Павленко: «Кікбоксинг нині піднімається на нові висоти»

Дворазова чемпіонка світу з кікбоксингу, Майстер спорту міжнародного класу Ольга Павленко – яскравий приклад сучасної жінки. Блискуча спортивна кар’єра закінчилася, але вона не сидить, склавши руки: пані Ольга активно працює на посаді віце-президента Федерації кікбоксингу України ВАКО, є суддею найвищої міжнародної категорії, тренером, встигла попрацювати і поза спортом. Про кікбоксинг в Україні, про свою кар’єру, сьогодення і перспективи Ольга Павленко розповіла спеціально для читачів «Спорткому» в інтерв’ю, котре було записане після повернення збірної України з першої частини чемпіонату світу-2011.

 

— Перша частина чемпіонату світу з кікбоксингу за версією ВАКО у Македонії зібрала понад 800 учасників, була представлена 61 країна. Чому було так багато країн? Тому що, окрім чемпіонату світу, пройшов дуже важливий захід – асамблея міжнародної федерації. Розглядалася низка питань, зокрема, пройшли вибори членів правління федерації, а також ухвалено, які розділи кікбоксингу буде представлено на ІІ Всесвітніх іграх з єдиноборств у Санкт-Петербурзі у 2013-му році. Обрали фул-контакт, К1 і семі-контакт, у кожному розділі буде по 4 вагові категорії. 

 

Щодо самих змагань, то рівень був дуже хороший. Приїхали команди навіть з тих країн, яких я уже років 5 не бачила на змаганнях, наприклад, Бразилія, Мадагаскар, Туреччина. Бої були практично усі напружені… Тобто – 7 днів роботи з ранку і до вечора. Своїм результатом (8 медалей) ми задоволені, хоч завжди нам і хочеться більшого. У нас дуже впевнено переміг, достойно провівши усі бої, Дмитро Кирпань, котрий торік був чемпіоном Європи, а тепер став чемпіоном світу у вазі до 81 кг у розділі К1, на який зараз міжнародна федерація робить акцент. На Кирпаня ми покладаємо надії, розраховуємо, що він здобуте ліцензію на Sport Accord Combat Games, яка буде розігруватися наступного року на змаганнях у Туреччині та Румунії. Для Федерації кікбоксингу України цей чемпіонат був важливим як з точки зору результату, так і з точки зору співпраці з іноземними федераціями. Ми побачили, що сьогодні у світі кікбоксинг піднімається на нові висоти, активно розвивається. Що говорити, якщо навіть у дівчат було по 16-18 учасниць в одній ваговій категорії, а це дуже багато. Тим краще – є, з ким суперничати. 

 

 

— У нас упор робиться, я думаю, як і в усіх інших пострадянських країнах, на силові види: фул, К1, лоу. Хоча і в лайт-контакті маємо успіхи: чемпіонами стали Дмитро Безверхий і Катерина Соловей. Семі-контакт у нас «кульгає», на жаль. В музичних формах маємо чемпіонку Європи, дуже сильну спортсменку, Дарину Данаусову. Музичні форми – це демонстраційні комплекси з елементами гімнастики, кікбоксингу, акробатики, є м’який стиль і жорсткий стиль, зі зброєю та без неї.

 

 

— Наступного року ми відзначаємо дуже приємну дату: 25 років із зародження кікбоксингу в Україні. До цього ювілею ми, звісно, готуємо сюрпризи, подарунки. Кікбоксинг не такий вже старий вид спорту, але сьогодні ми в усіх областях України маємо осередки, багато спортсменів, дітей, що, мабуть, найголовніше, беруть участь у наших змаганнях. Якщо говорити про цей рік, то у чемпіонаті країни серед юніорів виступило 797 учасників. Це свідчить про високий рівень розвитку кікбоксингу.

 

 

— Займатися спортом я почала з п’яти років, але не кікбоксингом – спочатку були спортивні танці. Батько мій був футболістом, потім займався боротьбою – мабуть, його гени передалися і мені. Щодо кікбоксингу, то до нас у місто Южноукраїнськ Миколаївської області приїхав новий тренер, я дізналася, що існує такий вид спорту, і просто стало цікаво. Я взагалі доволі допитлива – прийшла на тренування розібратися, що ж таке кікбоксинг. Мені одразу сподобалися навантаження, підібрався хороший колектив – так і залишилася.

 

 

— Звичайно. Таке не можна забути. Після першого тренування з кікбоксингу у мене кілька нігтів було зламано, руки трохи роздряпані, та, тим не менше, навантаження припали до душі. Що стосується гімнастики, акробатики, я була у перших рядах, що стосується відпрацювання ударної техніки – в останніх (сміється). Чим іще мені подобається кікбоксинг, так це тим, що виглядає він дуже красиво. Руки – це бокс, ноги – це таеквондо і карате, і такий синтез є ефективним і виглядає насправді ефектно. Крім того, це спосіб тримати свою фігуру, тому що в роботі задіяні усі групи м’язів. Сьогодні для мене кікбоксинг саме і є засобом підтримувати форму.

 

Пізніше до нас у місто, на запрошення атомної електростанції, яка запропонувала гідну зарплатню, приїхав працювати Геннадій Костянтинович Чаадаєв, дуже поважний чоловік у спорті, який багато років займався боксом, а потім перейшов у кікбоксинг і тайський бокс. Я вже збиралася була зав’язувати зі спортом, займатися навчанням, рухатися у зовсім іншому напрямку, але коли дізналася, що Геннадій Костянтинович приїхав до Южноукраїнська, з радістю пішла до нього. Він раніше бачив мене на змаганнях, а тоді сказав: «Олю, якщо хочеш бути спортсменко, я готовий з тобою працювати». Я відповіла, що готова тренуватися, але тільки у тому випадку «якщо Ви особисто будете мене тренувати». Уклали таку усну угоду, після чого я займалася під його керівництвом два з половиною роки, і за цей час жодного тренування не пропустила я, жодного тренування не пропустив він. Відповідно це дало результат. Можна сказати, на хвилі нового натхнення я стала чемпіонкою світу. 

 

 

— Так. Якщо було одне тренування на день, то я приходила в зал о четвертій годині дня, а поверталася додому близько одинадцятої вечора. А часто було і по два заняття на день. Після тренування я мала змогу безкоштовно відвідувати басейн, плавати. Крім, так би мовити, профільних, раз на тиждень у нас було ігрове тренування – приміром, футбол, тільки так, щоб не травмуватися, бо ми ж усі амбітні хлопці та дівчата… Також на стадіоні була робота з ядром і з тенісними м’ячиками, вправи на реакцію (тут все залежить від фантазії тренера), раз на тиждень обов’язково у програмі був тренажерний зал, плавання. Іноді до програми включався аерокікбоксинг, який зараз називають тай-бо, – суміш аеробіки та єдиноборств, коли під ритмічну музику відпрацьовується техніка. Це досить ефективні вправи – 30 хвилин пострибаєш і відчуваєш, як себе добряче навантажив. Це, можна сказати, тренування на витривалість. 

 

Взагалі, мабуть, вид спорту у нас не жіночий, і часто чоловіки запитують: «Навіщо ти цим займаєшся?». Відповідаю: знову ж таки, це і фізичні навантаження, і впевненість у власних силах. Крім того, наш спортивний світ – особливий. Далеко не всі після завершення кар’єри залишаються у спорті – хтось працює в державних органах, хтось у власному бізнесі, хтось викладає в інституті – але ми всі залишаємося друзями, спілкуємося. Це приємно, адже у нинішньому світі люди досить-такі замкнуті.

 

Я і свого сина намагаюся прилучати до спорту, до будь-якого виду, не направляю, мовляв, «Володимире, займайся тільки кікбоксингом». Кожен вид спорту – це чудово. Дитина спілкується в колективі, дитину привчають, у першу чергу, до дисципліни. Ну, і про фізичний розвиток не забуваємо, адже нині у нас в країні немає нормальної програми, що спрямована на розвиток дітей. Як раніше було – обов’язково у дитячих садочках діти робили зарядку. Ранкова гімнастика на радіо й ТБ. Зараз ми потихеньку повертаємося до цього, і це правильно.

 

 

— Звісно, усі змагання запам’ятовуються, так само запам’ятовуються й усі збори. Тому що це – юнацькі роки. Коли починаєш дорослішати, розумієш, що в минулому в тебе було багато прекрасного. Найчастіше пригадуються, звичайно, ті змагання, де стаєш чемпіоном. Відповідно для мене – це Португалія, чемпіонат світу серед юніорів. Я виступала у двох дисциплінах, фул-контакті і лайт-контакті. У фулі стала третьою, причому бій проти росіянки завершився з рахунком 3:2, можна було оспорити. У фіналі лайту також вийшла проти росіянки, і довелося вже її просто «розірвати» 3:0, щоб не було жодних питань і золото дісталося Україні. Це яскраві спогади для мене, і чим більш років минає, тим більше все це згадуєш. 

 

Також прекрасні змагання були в Австралії, де ми змагалися за версією ІСКА, зовсім незнайомою для нас, ми більше не їздимо на змагання за цією версією. Тому що є багато змагань за версією ВАКО, і на сьогодні це змагання найвищого рівня – чесне суддівство, чітко дотримується регламент, буквально до хвилини, ти чітко знаєш, коли потрібно приходити в зал… А тоді був повний бардак, ми не знали, коли нам треба боксувати… Я навіть тоді спала на лавці. Яскраві спогади. Тим більше, 12-годинна різниця у часі, довгий переліт, адаптуватися не було коли. 

 

 

— Це різні організації, які часом спеціально вносять зміни у правила, у всіх зовсім різні регламенти, все по-різному. Але ВАКО – найбільш потужна організація, решта по трохи зникають, вливаються у WAKO… Важко іншим переплюнути 118 країн-членів, які має наша організація.

 

 

— Так як я – суддя міжнародної категорії серії А (у нас є А, В, С; А – найвища категорія), то можу сказати, що суддівством сьогодні майже усі задоволені. Ведеться жорсткий контроль. Якщо головний суддя бачить, що хтось із рефері тягне певну країну, то цього рефері просто дискваліфікують на 2 роки, а це дуже серйозне покарання. Звісно, працюють на змаганнях тільки судді з ліцензіями. Після кожних змагань головний суддя оцінює їхню роботу, і може як підвищити категорію, так і знизити її за результатами роботи. Особисто я задоволена суддівством, та і в нашої команди останнім часом не було проблем у цьому плані. Звичайно, часто проявляються якісь амбіції, емоції, коли тренер думає, що його спортсмен кращий за іншого. Та це нормально, робочі моменти. 

 

 

— З 18-ти років мене залучають до суддівства. Мені було дуже цікаво пізнати спорт не лише з точки зору спортсмена, але і з точки зору організатора. Сьогодні я працюю і як організатор змагань, і як керівник суддівського корпусу в Україні, і як суддя міжнародного рівня. 

 

 

— Так, звісно. Приміром, Юрій Зубов, який на чемпіонаті в Македонії отримав категорію А. Є судді міжнародної категорії Сергій Білих, Олександр Семеренко, Олег Луговий. Президент Федерації кікбоксингу України ВАКО Павло Опанасович Орел також, зрозуміло, суддя міжнародної категорії. Постійно на змагання світового рівня ми веземо кількох суддів, щоб у кожному розділі були свої арбітри, могли проконтролювати ситуацію, десь допомогти. 

 

 

— Так. Я вважаю, що для судді міжнародного рівня не повинно бути обмежень якоюсь певною дисципліною – він повинен судити все і знати правила досконально. Повірте, навіть музичні форми не так просто оцінювати, адже потрібно і музичний такт рахувати, і слідкувати за правильним виконанням елементів, ціла низка пунктів є, за якими потрібно дуже уважно спостерігати. Тому що когось не оціниш, і… Особливо, коли дітей оцінюєш. Дитина програє, дуже засмучується, сльози починаються, і стає її дуже шкода. Бувають випадки, коли восьмирічні діти боксують, малюки (вони у нас змагаються лише у розділах легкого контакту), обидва дуже серйозно хочуть перемогти, то я їм обом даю медалі. Взагалі, якщо іще до фіналу дитина програє, плаче, то я обов’язково намагаюся знайти якийсь втішний приз, грамоту – щоб дитина не кинула спорт. 

 

 

— Ні, це дуже приємно. Це добре, коли ти цілий день чимось зайнятий. Щодо роботи тренера, так, я треную свого сина, треную дітей. Був і такий період у житті, коли я тренувала спортсменів в Южноукраїнську. 10 місяців працювала тренером у тамтешньому спортивному комплексі «Олімп», паралельно виступала як спортсмен – після народження дитини я ще якийсь час брала участь у змаганнях. А сьогодні не вистачає часу, щоб тренувати когось щодня, цілеспрямовано вести кілька груп. Нині я треную одну групу, тричі на тиждень, коли мене немає, мені підміняють, а весь інший час я займаюся організаторською діяльністю. 

 

 

— Ну, поки не будемо говорити гучних слів, тому що тільки перший рік я цими дітьми опікуюся. До цього я працювала і в податковій адміністрації України, і в банку…

 

 

— Ну, у мене вже є дві освіти – закінчила податкову академію, вищу банківську школу. А зараз здобуваю третю освіту в Інституті фізкультури і спорту. 

 

 

— Насправді нині багато дітей просто не знає, які види спорту існують. Не знають тому, що їм ніхто цього не розповідає. Треба ходити по школам, показувати, набирати у групи… Сьогодні у нас дуже мало ДЮСШ, де діти могли б займатися безкоштовно. Приміром, у Києві тільки одна з нами працює, ще одна у Київській області. Відтак – тренування платні, навіть мій син займається за гроші, 250 гривень ми сплачуємо. Не кожні батьки зможуть собі дозволити витрачатися не тільки на школу, а ще й на спорт. А коли дитина обирає не один, а кілька видів? 

 

А найкраще знайомити з кікбоксингом на змаганнях. Ми завжди агітуємо дітей та батьків, щоб запрошували своїх друзів, знайомих. Діти на власні очі бачать, що таке кікбоксинг, зацікавлюються, з’являється бажання займатися – адже кікбоксинг насправді гідний вид спорту.

 

Якщо видно, що дитина здібна, перспективна, має бажання, то у нас є тренери, котрі можуть за рахунок партнерів, спонсорів знизити вартість занять до мінімуму. Безкоштовних тренувань, як було раніше, зараз практично немає. 

 

 

— Перш за все, на змаганнях одразу видно, чи має дитина силу волі і характер. Крім того, тренери завжди дивляться, наскільки дитина хоче займатися, наскільки переживає, як ходить на тренування. Є такі, що просто собі ходять, коли заманеться – відповідно ніякого результату тут бути не може. Змагання клубного чи міського рівня уже дають уявлення про того чи іншого спортсмена. Є такі, хто не розкривається з перших своїх змагань, але продовжує напружено займатися і таки досягає мети. Дуже багато трудоголіків у підсумку стають чемпіонами. А ті, кому все на перших порах усе дається легко, часто зразу стають «героями», «зірками», аж доки в один прекрасний момент не отримують по носу. 

 

 

— Маю досить багато хобі. Дуже люблю мандрувати світом. Кожна країна – це нова сторінка для мене. Коли кудись їду, перед тим стараюся все про країну дізнатися, про її історію, культуру, визначні пам’ятки, національну кухню. Тут цікаво і порівнювати їх з нашою країною. Дуже люблю теплі країни, зокрема, Італію. Ми щороку там буваємо по кілька разів на змаганнях. Дуже красива країна, веселі й привітні люди, тепла погода… Втім, у багатьох місцях світу я ще не була. Хочеться відвідати Бангкок у Таїланді, Англію

 

Також мені подобається вивчати нові види спорту, на практиці знайомитися з ними. Бачу, що з’явився новий вид, зразу планую сходити на заняття, щоб зрозуміти «з чим його їдять». Дуже люблю читати книги історичного напряму, але, на жаль, зовсім мало на це часу. Зараз син захопився розвитком фермерства, тож і мені треба вивчати цю тему, щоб у потрібний момент можна було йому щось розповісти, підказати. 

 

 

— Ні, дієти особливої немає. Та й секретів також. Треба висипатися, не лінуватися, принаймні 3-4 рази на тиждень займатися у залі (для «підтримки штанів» цього достатньо), особливо не перенавантажувати себе, якомога менше вживати спиртного та нікотину. Все – це дуже просто, нічого нового ми не придумали. 

 

 

— Наступного року у нас у календарі заплановано 37 змагань. Сподіваємося, усі вони відбудуться. Прагнемо до того, щоб кікбоксинг в Україні розвивався і піднімався на нові висоти. Від своїх чекаємо хорошої роботи, плідної підготовки до Всесвітніх ігор, де треба виступити якнайкраще. Також влітку ми проводитимемо оздоровчі збори для дітей у різних вікових групах, по 14 днів. Цього року до нас прихильно поставилося Міністерство освіти і науки, молоді та спорту: навесні виділили нам 100 путівок до «Артеку», 100 путівок до «Молодої гвардії». Також і восени 50 наших діточок поїхали на оздоровлення за рахунок бюджету. Хочеться, щоб завжди профільне міністерство нам допомагало. Тоді на нас чекає тільки успіх. 

 

Взагалі дуже б хотілося, щоб держава таки ухвалила програму розвитку спорту в Україні. Щоб дотримувався закон «Про фізичну культуру і спорт» з доповненнями, щоб усі його норми виконувалися. Щоб усі спортивні комплекси, котрі колись функціонували, а потім перебудувалися в офіси та магазини, відродилися. 

 

{social}

{iarelatednews articleid=»939,913,853,971,355″}