Інтерв’ю президента Федерації спортивного орієнтування Тетяни Божко газеті «Високий замок», котре за підтримки Спортивного комітету України вийшло друком 22.11.2010.Раз берізка, два берізка, або секрети спортивного орієнтування з перших вуст
«Якщо ви бодай раз у житті ходили у ліс по гриби, можете вважати, що уявлення про орієнтування у вас вже є. А якщо кошик і ніж грибника замінити на карту з компасом, вважайте, майже вийшли на рівень спортивного орієнтування», – так популярно пояснює нам особливості орієнтування Тетяна Божко, президент Федерації спортивного орієнтування України (ФСОУ). Хоча ми ж розуміємо, що це лише виглядає просто, адже мова йде не про звичайну прогулянку у лісі, а про справжній спорт…
Скільки часу потрібно новачку, аби хоча б зрозуміти суть цього виду спорту?
— Спортивне орієнтування (СО) – вельми непростий вид спорту. Якщо у двох словах про суть: організатори змагань встановлюють у лісі два-три десятки контрольних пунктів. Спортсмен має пробігти через них у точній послідовності, – пояснює Тетяна Божко. – І жодних приладів, окрім карти й компасу. На карті – детальна схема лісу з усіма стежками, ямками, болотами… і з позначеними контрольними пунктами.
Тетяна Божко, у якої за плечима понад сотня пройдених маршрутів, впевнена – показати ази орієнтування дорослій людині можна за 10 хвилин. Та при цьому президент ФСОУ додає: якщо йдеться про справжній спорт, без наполегливих тренувань не обійтися. Адже потрібно не просто швидко рухатися, а при цьому безперервно думати: обирати шляхи, визначати відстань, витримувати напрямок, не випускати з поля зору жодних дрібниць. На складній дистанції це й пішки непросто, а уявіть – бігом на пульсі 180-200?
Найвищий пілотаж
У міжнародну федерацію орієнтування входить 67 країн. Близько 40 країн виставляють команди на чемпіонати світу. Тут домінує Європа. Вісім країн – просто аси орієнтування: Швеція, Фінляндія, Норвегія, Швейцарія, Росія, Франція, Чехія, Великобританія. А в Скандинавії орієнтування взагалі національний вид спорту вже понад 100 років. Їхні багатоденки збирають до 25 тисяч учасників. У нас про спортивне орієнтування дізналися менш ніж 50 років тому.
Чемпіонати світу та Європи з СО проводяться у 5 видах: спортивне орієнтування бігом, на лижах, на велосипедах, з рухом лише по стежках і рогейн – орієнтування на тривалий час (12 годин і 24 години). Причому спортивне орієнтування бігом ще включено у Всесвітні ігри з неолімпійських видів спорту.
ВРІЗ: Якщо до грошей, витрачених на рисування карт під чемпіонат України, додати ще трішки, можна замість схеми лісу запросто купити в оригіналі полотно з пейзажем того ж лісу, авторства якщо не Шишкіна, то іншого відомого художника 19-го ст. – вже точно.
Які успіхи українських орієнтувальників?
— Збірні команди України беруть участь у всіх чемпіонатах світу та Європи з усіх 5 видів СО. В індивідуальних дисциплінах ще 5-6 років тому для нас за успіх було потрапити до фіналу, тобто до складу 45 найкращих спортсменів. Після того, як національну збірну очолив харків’янин Сергій Даньків, ситуація змінилася на краще, – розповідає Тетяна Божко. – Зараз для нас потрапляння у фінал – звична справа. У 2010-му на чемпіонаті світу Олександр Кратов був п’ятим на середній дистанції, Павло Ушкварок – тринадцятим на довгій. Чоловічу естафету Україна закінчила на 7 місці з 30 країн. У найближчі 2-3 роки є реальна надія на медалі…
ВРІЗ: В Україні спортивним орієнтуванням займається близько 5 тисяч осіб. Найбільш масштабний старт року – Командний чемпіонат України. На нього приїздять близько 800 учасників: від 12-річних дітей до 70-річних ветеранів.
Орієнтування не входить до олімпійської програми. Як думаєте, чи є надія?
— Чесно кажучи, сумнівно – специфіка спорту. На відміну від футболу чи лижних гонок, відстежити рух кожного спортсмена в СО за допомогою камер важко. А потрібне видовище, – розповідає пані Божко. – Хоча скандинави й вирішили проблему: до спортсменів прикріплюють датчики і на екран видають мапу з дистанцією, на якій у вигляді рухомих кольорових крапочок видно усіх спортсменів та їхні дії. Зв’язок іде через супутник у реальному часі. Плюс кілька десятків телекамер, встановлених у лісі. Видовищність цілком пристойна. Та, знову-таки повторюсь, для тих, хто розуміє, що вони роблять.
Щоб Ви побажали нашим читачам насамкінець?
— Не пожалкуйте і купіть у магазині спорттоварів звичайний компас. Дуже корисна річ. Як ти його не крути, стрілка увесь час на північ вказує, – пропонує Тетяна Божко. – Візьміть із собою, коли з друзями у ліс по гриби підете. Коли будете заходити у хащі, акуратненько так роздивіться, в якому напрямку йдете. А після того, як за кілька годин всі остаточно заблукають, ви на компас знову акуратно подивіться. А потім, тихо і скромно, ввічливо так, виведіть друзів з лісу до місця старту. Запевняю, вони ще більше вас поважатимуть…
Інтерв’ю: Оксана Литовченко