Спортивна аеробіка в Україні та світі. Інтерв’ю президента ФУСАФ Тетяни Пасічної

aerobica-FUSAF-conferenceНаприкінці 80-х років в Україні дізналися про спортивну аеробіку – після показових виступів американської збірної команди під керівництвом сімейства Кетрін і Ховарда Шварц в Одесі. Власне, з того часу Україна утримує провідні позиції в континентальній аеробіці, а у світі посідає позиції в числі перших десяти. На даний момент в нашій країні нараховується близько трьох тисяч осіб, які професійно займаються даним видом спорту. При цьому Федерація України зі спортивної аеробіки та фітнесу (ФУСАФ) багато в чому є законодавцем мод у світі. Біля витоків спортивної аеробіки в Україні стоїть Тетяна Володимирівна Пасічна, президент ФУСАФ, яка обіймає посаду викладача НТУУ «КПІ», є також заслуженим тренером України зі спортивної аеробіки, суддею міжнародної категорії, інструктором з аеробіки та фітнесу міжнародного класу, чемпіонкою світу зі стренфлексу 2003 та 2006 років.
— Свого часу перед Вами стояв вибір між гімнастикою і аеробікою. Чому зупинилися на американському ноу-хау?
— Гімнастика має дуже хороші тенденції розвитку. А коли я робила вибір, то аеробіка тільки з’явилася. Для будь-якого спортсмена у новому виді спорту з’являється більше шансів проявити себе, крім того, долучитися до розвитку даного спорту. До того ж мені було цікаво з нуля підняти якусь справу.
— Яка стала справою життя?
— Так вийшло, і я цим пишаюся. Це було дуже цікаво. Федерація організувалася у 1991 році і за 20 років даний спорт злетів, досягнув неабияких висот.
— Хто доклав зусиль?
— Спортсмени, тренери, діти та їхні родичі. Ми перші в усьому світі почали проводити змагання серед дітей. Це було складно, адже американські правила забороняли заняття даним спортом до 18 років. У 1998 році проводили чемпіонат Європи в Києві і вирішили ввести категорію «юніор», Міжнародна федерація засвітила зелене світло, таким чином пройшов чемпіонат серед дорослих та юніорів.

aerobica-kids

— Довелося зруйнувати принцип Ховарда Шварца?
— Спортивна аеробіка – це сила, витривалість і гнучкість на великій швидкості. Ці якості найкраще сполучаються у фізично дозрілих людей. На думку Шварца, професійні заняття аеробікою в більш юному віці можуть піти на шкоду здоров’ю. Проте, після нашого експерименту світова громадськість переконалася у протилежному. Після 1998 року на найвищому рівні стали проводитися турніри серед дітей. Ми почали брати менших та менших дітей і ними займатися. До цього у нас була дитяча оздоровча аеробіка, а після 98-го з’явилася дитяча спортивна аеробіка. Сучасна аеробіка досягнула таких висот, що залишилося тільки ввести її до програми Олімпійських ігор.
— Є прогнози, коли цей спорт зможе увійти в олімпійську родину?
— Шлях до Олімпіади ніколи не був коротким. Потрібно пройти всі щаблі до визнання в особі Міжнародного олімпійського комітету. У 2008-му показові виступи з аеробіки були присутні в програмі Олімпіади в Пекіні. У 2009-му наш вид спорту був представлений на Всесвітніх іграх. У серпні нинішнього року спортивна аеробіка дебютує в рамках Всесвітньої універсіади в Китаї. Імовірно, в якості презентації наш вид спорту буде на Іграх-2012 в Лондоні. Звичайно, хочеться, щоб спортивну аеробіку включили в олімпійську сім’ю вже у 2016 році. Розумію, що для того, щоб це сталося, ми повинні показати, що даний вид спорту є популярнішим за тих, замість яких нас можуть включити до програми Олімпіади. Погано, що на останньому чемпіонаті світу у Франції було представлено всього 38 країн, а не 45, як того вимагає регламент МОК.
— Чому країни проігнорували такі масштабні змагання?
— Думаю, їх зупинила економічна криза. Втім, позитивні тенденції все одно присутні. Я пов’язую їх з персоною Маріель Ганзин, яка відповідає у Міжнародній федерації гімнастики (FIG) за спортивну аеробіку. Ця француженка почала проводити чисту, спортивну, політично-виправдану лінію, чим сприяє зростанню іміджу нашого виду спорту у світі. Мало сказати, що Маріель ентузіаст, вона тягне цей локомотив за собою, а головне – впевнена у досягненні мети на 100%. Вона перша провела наукову конференцію зі спортивної аеробіки, щоб висвітити всі проблеми.
aerobica-zbirna-ukrainy— Які проблеми вашого виду спорту?
— В Україні закриває легені відсутність фінансування, незацікавленість держави та жорсткі умови існування. Адже йде перебудування в університетах і скорочення викладацького складу, в першу чергу, фізичного виховання. Предмет виводять за рамки навчальних програм, тобто не в навчальний час і все йде до оплатної основи. На сьогодні в деяких навчальних закладах вхід у зал уже платний. Для студентів КПІ, приміром, вхід у зал безкоштовний тільки перші п’ять пар, далі йде орендований час. Якщо збірнику треба потренуватися більше, то на безкоштовній основі він не може залишатися у залі, він мусить тренуватися під час свого навчального процесу.
— Тобто робити вибір: або навчання, або спорт?
— Так. Умови жахливі. Виживати важко. Є люди, котрі розуміють і йдуть на поступки, але їх дуже мало. Студенти займаються, їдуть, проживають, харчуються на змаганнях повністю за свій рахунок. Єдине, що студент може отримати додатково спортивну стипендію. Та це не найбільша проблема, адже спорт зіштовхується з байдужістю. З кожним роком молодь пасивніша і робить вибір на користь розваг та шкідливого способу життя.
— Терези розваг переважують?
— На жаль, сьогодні є багато спокус – концерти, дискотеки, котрі тягнуть за собою алкоголь та куриво. Розважатися весело, а у спорті треба пріти, щоб чогось досягати. Сьогоднішня дитина при виборі спорту та розваг зупиниться на розвагах. Масові розваги стають загрозою спорту. І батьки, на жаль, обирають розваги. Адже можна раз на місяць піти в аквапарк чи дельфінарій і ти вільний, а спорт вимагає регулярності і дисципліни. Постійна оплата, постійні поїздки. Спорт – це стиль життя, котрий не кожен витримає.
— Що, на Вашу думку, допоможе виховувати здорове та спортивне покоління?
— Безперечно, потрібна державна програма. Не обов’язково це мають бути фінансові витрати, а укази, постанови і так далі. Болючим є питання безоплатних занять спортом. Це має вирішуватися на державному рівні. Як було за мого дитинства, коли я просто обирала вид спорту та йшла тренуватися, куди мені хотілося. Зараз можна обрати розваги, їх така кількість на будь-які кошти. Тому, якщо державі не потрібен дитячий алкоголізм, за яким ми лідируємо у світі, то варто приймати кардинальні рішення, і чим раніше, тим краще. Знаєте, все зайшло так далеко… Подивіться, банальний приклад, практично жоден біг-борд не рекламує нічого, окрім голого тіла, не важливо, що то будівельні матеріали – обов’язково роздягнута жінка.
— Якщо реклама – двигун торгівлі, то розкутість – двигун реклами…
— Реклама підсвідомо закладає, що зовсім не важливо бути спортивним чи розумним. Розкутість виходить за всі межі. Духовність анульована. Поки немає бачення молоді у нормальних, європейських вимірах спорт не буде розвиватися.
aerobica-girls— Я знаю, що Ви та Ваша федерація багато робите для розвитку і популяризації спорту. На що доводиться йти?
— Крізь стіни заборон та гонінь, коли не можна зайти у зал, коли не дають зал на безкоштовній основі, щоб провести подію державного характеру. Ніхто не йде на поступки, якщо студенту треба їхати на змагання. Практично неможливо звільнити від занять. Заявляють, що навчання перш за все, а спорт – це вільний час. Змагання не може бути тільки ввечері і тільки вночі, треба поїхати не за одну сотню кілометрів. Тому важко, дійсно важко. Аеробікою можна починати займатися вже будучи студенткою, будучи на першому курсі. За 5-6 років можемо зробити з неї майстра спорту. Є такі таланти, які приходять, маючи підготовку, наприклад, гімнасти, танцюристи, то вони прогресують швидше.
Ще однієї проблеми не торкнулися – матеріальні ресурси. Якщо ти їх не маєш в нашій країні, то спорт для тебе та твоїх дітей не доступний. Але є процеси, котрі є системними, їх переривати не можна, вони повинні бути непорушними, як дихання, харчування чи сон. Спортивна діяльність має стати частиною життєвого процесу. Нехай це буде на різному рівні – оздоровчому, початковому чи професійному. Та зупинятися не можна, навіть якщо немає сил чи грошей. Ми закрили спортивні школи після розпаду Радянського Союзу, ми викинули весь резерв і весь спорт, а отримали абонементи і оплачуванні заняття та залишилися ні з чим. У країні немає великого спорту, немає на кого покладати великі надії. Талановиті, працелюбні та терпеливі діти, як правило, з незабезпечених сімей. До спорту зараз немає діла нікому, навіть державі.
— Смерть на уроках фізкультури…
— Це реальне віддзеркалення сьогоднішнього життєвого процесу. Боляче на це все дивитися. Але ми (спортивна аеробіка) існуємо і не плетемося останніми, а з деяких видів програм займаємо лідируючи позиції.
— Як представлена тренерська команда та суддівська колегія?
— Щодо тренерської команди, то у нас 7 заслужених тренерів України. Федерація налічує представництва у 18-ти регіонах. У кожному є два-три тренери вищої категорії, тобто тридцять тренерів – це хороший склад для підготовки збірної України. Але вдосконаленню немає меж. За сприяння Спортивного комітету України ми провели суддівські семінари. Минулого року ми готували суддів, увесь 2010-ий пройшов під знаком якісної підготовки суддів. Було проведено два семінари СКУ і один міжнародний – отримали суддівську колегію, котра нараховує 21-го суддю міжнародного рівня. Вдалося підняти рівень суддівства настільки, що наразі немає жодного протесту чи претензії до суддів. У цьому році «ідея фікс» – підняти до такого ж рівня і професіоналізм тренерів. Зауважу, що за останні три роки ми досягли серйозних успіхів. Зокрема, на останньому чемпіонаті Європи у змаганнях степ-команд українці посіли відразу два призових місця: Запорізький національний політехнічний університет – перше, Донецький національний університет – третє.
Відкриваючи карти, скажу, що на міжнародному рівні у нас страждає хореографія, постановка номера. Спортсмени сильні, а оцінка за хореографію низька. Україна ознаменовується поганими композиціями, погано одягнені, мало того, ми приїжджаємо кожен у своєму костюмі, адже у нас немає змагальних костюмів. Ми намагаємося щось вигадати, проте… жодного порівняння з французами, росіянами, китайцями, у яких виблискує так костюм, що ми зі своїми самостійно шитими з еластичної тканини виглядаємо дуже сіро.
— Командні виступи нагадують черліденг?
— Ні, це різне. Взагалі, за великим рахунком, черліденг – це вид спорту, котрий необхідний для підтримки інших видів спорту, він виріс із цього. Зараз його практично зробили спортивним дійством, де дозволено все. А у нас є багато заборон: акробатика, травмонебезпечні елементи. Існує регламент, чітко прописано, що можна, а що ні. Не секрет, що команди черліденгу складаються з колишніх гімнастів, акробатів, котрі разом роблять показові композиції. Базові елементи можуть зустрічатися. Вони багато беруть з аеробіки. Відмінністю також є те, що у нас змішані команди з юнаків та дівчат.
Зараз пішла тенденція на розвиток чоловічої частини. У світі статистика така: один хлопчик до десяти дівчат, а у нас, наприклад, на чемпіонаті змагається 500 дівчат і тільки 20 хлопців. Але на світових змаганнях можна зустріти абсолютно чоловічі команди, котрі змагаються з жіночими.
aerobica-zbirna-ukrainy-2— Є силова нерівність?
— Так, програє жіноча команда, адже могутня чоловіча команда має вищу оцінку у силі, витримці, енергетиці, хореографії. У них можуть бути цікавіші вправи, підтримки.
— Найчастіше можна зустріти змішані команди?
— Так, але провідні команди світу – чоловічі. Наприклад, збірна Китаю – дві дівчинки і чотирнадцять хлопців, збірна Франції – чотири дівчинки і десять хлопців.
— Яке співставлення в українській збірній?
— Ну… у нас три хлопця. Проте, думаю, їм варто тягнутися за дівчатами.
— Можливо, варто говорити про те, що в Україні жіноча половина переважає над чоловічою, а у Китаї чоловіча над жіночою.
— Можливо. Проте розвиток спорту у країні відіграє теж велику роль. Все ж таки, жінки витриваліші, беручи до уваги витримку, спортивне завзяття і досягнення успіху, дівчат важко ставити у порівняння з хлопцями. А головне, дівчата можуть довго йти до мети, котру поставили, чоловіки, якщо ціль не отримана, котра стоїть перед носом, то вони все залишають і шукають щось нове. Можливо, мені саме такі траплялися.
— Які Ваші плани на найближче майбутнє?
— Перемога на Всесвітній студентській універсіаді в Китаї, котра відбудеться у серпні поточного року, а вже у листопаді – на чемпіонаті Європи.
— Щойно у Запоріжжі відбулася Універсіада України…
— Так, тривала вона з 14 до 17 квітня. Це був складний та цікавий відбір, адже формувалася збірна України. Чому складний? Тому що у збірну може ввійти тільки 19 представників (з урахуванням офіційних осіб: 2 судді, представник і 16 спортсменів). У нас такий вид спорту, що основний склад – 33. У Китаї спортсмени будуть брати участь у двох чи трьох видах одночасно. Для того, щоб потрапити у цей склад, треба володіти двома чи трьома позиціями. Якщо відкрити нашу програму, то там індивідуальні виступи, пари, групи і так далі, тобто видів програми багато, спортсмен має право брати участь у трьох позиціях, більше – важко для здоров’я. Основне завдання у Запоріжжі було обрати найсильніших та багатофункціональних. Прогнозую у Китаї гучну перемогу.
— Ви і ваша сім’я теж принесли України чимало перемог в якості спортсменів…
— Старша донька Ольга на першому і, як виявилося, єдиному чемпіонаті СРСР в 1990 році виграла «срібло», а молодша, Наталія, у 1998-му в Києві стала чемпіонкою Європи серед юніорів. Крім того, Наталія на тому Євро-98 і в програмі трійок здобула срібло. Мені вдалося проявити себе в 2003-му, після того, як Київ відвідала президент Міжнародної федерації стренфлекса (один з підвидів спортивної аеробіки) Сільвія Гатікер. У 2003-му в Києві ми провели другий чемпіонат світу, і я стала чемпіонкою у своїй віковій групі. У 2006-му в передмісті Цюріха я повторила своє досягнення. І поки не думаю, що це був мій останній чемпіонат світу…