Воднолижний спорт на території України розвивається приблизно 50 років. Про його історію та сучасність будемо говорити з Олександром Михайловичем Ковтуном, віце-президентом Федерації воднолижного спорту та вейкбордингу України, Заслуженим тренером України, одним з перших Майстрів спорту України, членом збірної команди СРСР, та Микитою Олександровичем Ковтуном – багаторазовим чемпіоном України з воднолижного спорту, Майстром спорту міжнародного класу, першим чемпіоном України з вейкбордингу (2003-й рік).— Торкаючись віх історії воднолижного спорту, що можете сказати?
Микита Ковтун: Воднолижний спорт почав свій розвиток з 1920-го року у Сполучених Штатах Америки, де майже одразу була створена Федерація воднолижного спорту. Згодом і в Європі з’явилася необхідність у створенні певного об’єднання для підтримки розвитку новонародженого виду спорту. Тому у 1946-му році у Женеві (Швейцарія) був створений Міжнародний союз воднолижного спорту (IWSU).
Перший Конгрес Союзу відбувся наступного року в Брюселі. На Конгресі були присутні делегати з 4-х країн – Франції, Швейцарії, Бельгії та Італії. Союз окреслив три основні напрямки розвитку воднолижного спорту: стрибки з трампліну, слалом, фігурне катання. Крім цього, згодом з’явилися такі різновиди, як катання на голих п’ятках (barefoot), водні лижі для людей з обмеженими можливостями (disabled), котрий в Україні абсолютно не розвинений, катання за канатною дорогою (cable ski), перегони на водних лижах (racing). Наймолодшим з напрямків вважається вейкбординг (wakeboarding).
У Радянському Союзі Федерація воднолижного спорту утворилася у 1962-му році. Ініціатором створення та першим почесним Президентом Федерації став видатний космонавт СРСР Юрій Гагарін, котрий, перебуваючи у Штатах, став на водні лижі, привіз перші водні лижі в Радянський Союз і взагалі був великим прихильником воднолижного спорту. Того ж року була створена Федерація воднолижного спорту Української РСР, на посаді президента якої до 1982-го року перебував З. Юровський; з 1982-го до 1994-го Федерацію очолював Ю. Петров. У 1994-му році цю посаду обійняв О. Ковтун. З 2009-го Федерацію очолює Олексій Мартинов.
— Кілька слів про наших найвидатніших спортсменів…
Олександр Ковтун: Спортсмени української збірної успішно виступали на чемпіонатах країни, неодноразово ставали переможцями та призерами чемпіонатів Радянського Союзу, першостей та Спартакіад СРСР. У складі збірної Радянського Союзу українські спортсмени брали участь у міжнародних змаганнях, ставали рекордсменами, переможцями та призерами чемпіонатів Європи.
Серед найвидатніших особистостей українського воднолижного спорту часів Радянського Союзу слід згадати Анатолія Потапенка, який ще у 60-х роках неодноразово ставав призером чемпіонатів СРСР у дисципліні фігурне катання. У 70-ті роки мені самому доводилося ставати призером всесоюзних змагань кілька разів. З 1972-го до 1976го року я входив до складу збірної СРСР. У 80-ті роки список найсильніших спортсменів-воднолижників продовжили Віктор Корольов та Інна Пономаренко – призери Спартакіад народів СРСР. Віктор Корольов у складі збірної команди країни посідав 2-ге місце на етапах Кубку світу зі стрибків з трампліну. Також мені довелося стати переможцем останнього чемпіонату Радянського Союзу (1991-й рік) у стрибках з трампліну, а наступного року я встановив рекорд Європи, який тримався до 2004-го.
— Які здобутки отримали за часів української незалежності?
М.К.: Спортсмени збірної брали участь в усіх головних міжнародних стартах – чемпіонатах світу, чемпіонатах та першостях Європи.Збірна незалежної України з самого початку вражала спортивну громадскість своїми досягненнями. У 1992-му році наші спортсмени встановили два рекорди Європи у стрибках з трампліну, здобули золоті та бронзові нагороди серед дофінів і юнаків.
Наступного року наші юнаки посіли вже п’яте та шосте місця у дорослій групі. Надалі Україна кожного року гідно презентувала себе на міжнародних змаганнях. Загалом, у період з 1992-го до 1998-го тренери української збірної виховали 20 майстрів спорту міжнародного класу. Серед найвидатніших можна назвати рекордсмена Європи та переможця чемпіонату Європи 1992-го року у стрибках з трампліну Олександра Михайленка, бронзового призера чемпіонату Європи-1992 у стрибках з трампліну серед юнаків Олександра Шевченка, бронзову медалістку чемпіонату Європи 1998-го року у дисципліні слалом Ірину Клешар.
— Порівнюючи радянські часи та часи незалежної України, які знаходите відмінності у воднолижному спорті?
М.К.: У Радянському Союзі була потужна грошова допомога, коли фінансувалися дитячо-юнацькі школи, бази вищої спортивної майстерності та все інше. Потім, коли у 90-х роках закінчилося фінансування і на бюджеті залишилися тільки олімпійські види спорту, наш спорт почав занепадати. Завдяки спортсменам і тренерам, котрі вийшли з Радянського Союзу, воднолижний спорт протягнув до кінця 2000-го. Я був останнім спортсменом того періоду, котрий закінчував виступати на світовій арені. Після цього почався провал та затишшя, які тривали три роки. Але потім, з початком розвитку вейкбордингу у 2003-му році, воднолижний спорт набув другого дихання.
О.К.: З 1997-го держава не виділяє жодного фінансування. Ми існуємо за рахунок власних коштів.
— Окрім фінансових аспектів, якісь знаходите відмінності?
М.К: Так, звісно. В радянські часи існував жорсткий відбір спортсменів. Або ти тренуєшся, не зважаючи на травми і все інше, або ж зовсім не тренуєшся. Зараз підхід більш сучасний – спортсменів бережуть, і вони самі себе бережуть.
— Як відкрилося «друге дихання» у 2003-му?
О.К.: Це сталося не стихійно, а поступово.
М.К.: У 2003-му році ми провели перший міжнародний турнір з вейкбордингу.
— Що робиться для популяризації даного спорту? Чи залучається спонсорська допомога?
О.К.: На жаль, спонсорської допомоги немає. Ми намагаємося залучити, але не думайте, що це так просто. Зазвичай гроші просто так ніхто не дає. Це має бути або любитель (фанат) цього виду спорту, або у нього можуть бути діти-спортсмени. Якщо ні перше, ні друге, то це досить складно.
М.К.: Воднолижний спорт – це дороге задоволення, і цей факт не сприяє його популяризації. У нашому виді спорту дуже дороге обладнання – катери-буксувальники, траса, спорядження.
— Яке майбутнє чекає на цей вид спорту?
О.К.: Майбутнє є завжди.
М.К.: Воднолижний спорт знову активно розвивається, просто, міг би краще та стрімкіше це робити за підтримки держави. Нова хвиля йде, звісно, що неможливо зрушити з місця цю «махіну» за один рік.
За останні роки були проведені наступні змагання: у 2009-му та 2010-му роках у Дніпропетровську проводилися «Ukraine Open» – це масштабна подія, на якій збиралася уся світова воднолижна еліта, лише найкращі і тільки за запрошенням. У Києві я проводив «European Wakeboard masters» – це європейський турнір з вейкордингу, на якому виступали 20 найкращих спортсменів.
Цього року у Дніпропетровську проходитиме чемпіонат Європи та Африки серед юніорів. У Києві проводимо Кубок СНД з вейкбордингу. Наступного року в Києві – Чемпіонат Європи та Африки з вейкбордингу.
Також нещодавно ми провели семінар для суддів та водіїв Міжнародної федерації, де були представлені 14 країн-учасниць. Семінар пройшов за підтримки Спортивного комітету України, за що ми, безумовно, висловлюємо подяку. Взагалі досягнення є, рухаємося вперед.
— Як відбувається співпраця вашої федерації з Міжнародною федерацією воднолижного спорту та вейкбордингу?
О.К.: Після розпаду Радянського Союзу Росія отримала членство автоматично, як правонаступниця, а ми стали новими членами, як усі країни СНД. Співпраця є і дуже плідна, адже за останні 3-4 роки ми провели разом велику кількість подій всесвітнього масштабу, а це говорить про те, що ставлення до нас нормальне.
— Нині українських воднолижників цінують за кордоном?
О.К.: Безперечно!
— Якщо брати зарубіжжя – є характерні відмінності у роботі, у підготовці спортсменів?
О.К.: Немає. Грає роль лише кількість проведеного часу на воді.
— На вашу думку, воднолижний спорт може стати повноправним членом родини олімпійських видів спорту?О.К.: Воднолижний спорт в Олімпійській родині з 1969-го року. Ми вперше брали участь в Олімпійських іграх-72 у Мюнхені в якості показового. Але замість запланованого озера змагання з воднолижного спорту провели на морі, де умови абсолютно не відповідали вимогам виду, – на великих хвилях трасу та трамплін зривало з місця, спортсменам було дуже важко виступати, тому не вдалося справити потрібного враження.
М.К.: Проте комплект медалей, у своєму роді унікальний, бо донині він єдиний, який воднолижники отримали на Олімпіаді, був розіграний.
О.К.: Після цього в Олімпійських іграх воднолижний спорт відсутній. І хоча є видом, що визнаний Міжнародним олімпійським комітетом, до програми Ігор не входить. На мою думку, з часом класичні Олімпіаду будуть застарівати і віддавати місце тому ж вейкбордингу, класичному воднолижному спорту, тобто молодшим видам, більш емоційним та видовищним. Люди вже стомилися дивитися чотири години поспіль на страждальні обличчя марафонців, які намагаються добігти до кінця 42-кілометрової дистанції. А тут – динаміка та видовище. Не даремно зараз вейкбординг разом з іще сімома видами претендує на включення до програми Олімпіади-2020.
М.К.: Міжнародна федерація активно співпрацює з МОКом. Більше того, Міжнародна федерація є визнаною МОКом. Але спрогнозувати повернення важко.
О.К.: Залишається побажати нашому виду спорту жити та розвиватися!
ДОВІДКОВО
В СРСР водні лижі вперше з’явилися в середині 50-х років. Ними захоплювалися льотчики, космонавти, академіки. Пристрасним шанувальником нового виду спорту став перший космонавт Землі Юрій Гагарін. Саме за його ініціативою у 1956 році при спортивному комітеті СРСР була створена Всесоюзна Федерація воднолижного спорту. Королева Данії подарувала Гагаріну катер, і водні лижі стали його улюбленим видом спорту. Гагарін захопив водними лижами і своїх колег – активну участь у роботі федерації брали льотчики-космонавти Леонов і Дьомін. Цікаво, що знамениті радянські фігуристи Білоусова і Протопопов включали заняття на водних лижах у свою літню підготовку. На різних етапах підтримували воднолижний спорт академіки Бруно Понтекорво і Віктор Афанасьєв, який у 80-ті роки очолював Федерацію водних лиж.
Із трьох класичних дисциплін донині залишається найпоширенішим видом серед аматорів і професіоналів воднолижний слалом. Він відрізняється від гірськолижного однією суттєвою деталлю, а саме відсутністю заліку часу. Слаломна траса має стандартні розміри. Катер рухається по трасі з постійною швидкістю, яка заміряється автоматичним приладом. У цей час воднолижник повинен обігнути шість буїв, рівномірно віддалених праворуч і ліворуч від середини катера на 11,5 м. Спортсмен проходить дистанцію багаторазово в обох напрямках, причому рівень складності постійно зростає, тому що швидкість катера при кожному новому проходженні підвищується на 3 км/од (максимально до 55 км/год у жінок і до 58 км/год у чоловіків). Якщо лижник на максимальній швидкості 55-58 км/год обігнув усі буї, при наступному заїзді фал коротшає з 18,25 до 16 м. Подальше вкорочення: 14,25-13,00-12,00-11,25-10,75-9,75 м. Лижник, який обігнув без пропусків усі буї, є переможцем.
У фігурному катанні спортсмен відчуває себе вільніше, ніж в інших дисциплінах. Спортсмен сам визначає собі довжину фала та швидкість катера. Існує затверджений Міжнародною федерацією перелік фігур, які воднолижник може включити у дві свої програми тривалістю 20 секунд кожна. Кожна фігура зараховується одноразово, тобто якщо спортсмен робить фігуру вдруге в одній з програм, повторно вона не зараховується. Фігурне катання оцінюється за сумою балів. Кожна з фігур у переліку має певну «вартість» залежно від складності виконання фігури. Так, наприклад, фігури з «хвилі» (виконані з відривом від води) складніші, і тому оцінюються вище, ніж «гладкі» фігури, виконувані без відриву від води; фігури на одній лижі оцінюються вище, ніж фігури на двох лижах. Ступінь складності підвищується і при збільшенні кількості обертів. Повороти здійснюються на 90, 180, 360, 540, 720 і 900 градусів. Лижник повинен показати максимальну кількість фігур в обох програмах. При падінні зараховуються всі фігури, що були виконані до падіння. Судді, які знаходяться на землі, записують фігури і оцінюють їх правильність виконання. Бали підсумовуються, а переможцем є спортсмен, котрий набрав більшу кількість балів.Найбільш видовищною дисципліною у водних лижах є стрибки з трампліну. Ця дисципліна вимагає від спортсмена не тільки великої витривалості, а й чималої мужності. У змаганнях спортсмену надається три спроби для стрибка. Довжиною стрибка вважається відстань від краю стрибкового трампліна до точки торкання лижником поверхні води. Спроба зараховується, якщо лижник зміг доїхати до 100-метрових воріт, стоячи на лижах. Максимальна швидкість катера для жінок дорівнює 54 км/год, для чоловіків – 57 км/год. Довжина фала становить 23 м. Жінки вибирають висоту трампліна 1,5 м або 1,65 м, чоловіки – 1,65 м або 1,8 м. Щоб стрибок вийшов якомога довшим, воднолижник спершу виїжджає якомога ширше праворуч від катера, повертає лижі в напрямку трампліна якомога пізніше, і їде, перетинаючи лінію руху катера, щоб збільшити власну швидкість. У найкращих у світі спортсменів-стрибунів швидкість заходу на трамплін досягає 120 км/год. Точка приводнення у лижника візується приладами з берега, і градус кута передається на комп’ютер, який вираховує довжину стрибка з точністю до 10 см, або ж довжина стрибка вираховується шляхом підключення 2-х відеокамер і комп’ютера. Зараховується найдальший з 3-х стрибків. Лижник, який стрибнув далі за всіх, є переможцем. Світовими рекордсменами нині є Фредді Крюгер (США) – 72.5 м і Олена Милакова (Росія) – 56.6м.
{social}