На ІІ Всесвітніх іграх з єдиноборств завершили свої виступи бійці таїландського боксу Муей-Тай. Усі шестеро представників України на турнірі повертаються додому з медалями: Ігор Любченко і Віталій Никифоров стали чемпіонами Ігор, Анастасія Шармонова і Сергій Куляба – срібними призерами, Олександр Прокуда і Костянтин Тришин – бронзовими.
Фінальні поєдинки з тайського боксу нарешті зібрали досить чисельну аудиторію на трибунах. Зайшли до СК «Ювілейний», а опинилися ніби у стародавньому Сіамі з усіма його традиціями і ритуалами. Ритму боям задавала музика, яка виконується на народних таїландських інструментах: пі джава (яванський кларнет), клонг как (подвійний барабан), шинг (металеві цимбали) і конг монг (тайський тип барабану). Вважається, що звуки цих інструментів наділені магічними властивостями, які дозволяють звільнитися від усіх рутинних думок, надати розкутості психіці.
Спортсмени також з головою занурилися в цю містичну атмосферу. Не тільки тайці, але й українці, росіяни, білоруси, італійці та шведи виконували перед поєдинками щиро виконували танець рам муай, який демонструє шану та вдячність батькам і тренеру, який вклав частинку себе у бійця, але водночас слугує непоганою розминкою для ніг, рук і корпусу.
Першою з українців цього дня у ринг піднялася зовсім юна Анастасія Шармонова (вагова категорія – до 60 кг). У свої 17 років вона вже піднесла сюрприз, діставшись аж до вирішального двобою (хоча пройшла усіх суперницю абсолютно заслужено, виграючи яскраво і переконливо). Суперниця по фіналу – мастита Валентина Шевченко, багаторазова чемпіонка світу з таїландського боксу серед любителів та професіоналів, найкраща жінка-боєць Муей-Тай. Валя народилася в Киргизстані, але останні 5 років виступає під прапором Перу – там змогли запропонувати їй гідні умови праці.
Втім, про свої корені Валентина теж не забуває: «Я пишаюся своїм прізвищем, – сказала вже після перемоги у фіналі чемпіонка. – І дуже рада, що мені вдається його прославляти на весь світ. Ви з України? Передавайте привіт! Мій батько родом з-під Києва».
Валентина дуже жіночна, але манера бою в неї відверто чоловіча – жорсткі удари, цілеспрямованість, пресинг, міцні захоплення і амплітудні кидки. Щойно вона відчуває запах крові – суперниці вже не врятуватися. Втім, Настя Шармонова проявила неабиякий характер і не здалася на милість переможниці, регулярно влучно контр-атакувала, непогано працювала колінами у клінчі. Настільки вимотала імениту візаві, що перед інтерв’ю Валентина не одразу зорієнтувалася, де ліво, а де право. І хай Шевченко знову сильніша за усіх на планеті, срібна медаль Шармонової у протистоянні з такими суперницями – величезний успіх.
повернешся з медаллю, і буде не соромно, що ти туди поїхала, – розповіла Анастасія Шармонова. – Друге місце – це добре, але хотілось би виграти. Ну, нічого, наступного разу все вийде. Мені тільки 17 і я нікуди не поспішаю. Бій з Валентиною Шевченко – це колосальний досвід. Ця людина володіє досвідом і колосальною силою волі. І, навіть, програти їй – це дуже достойно.
Влітку я вступила в Медуніверситет, на стоматологічний факультет, тому підготовка була не зовсім повноцінна. Але у мене є друг-спортсмен, який іде на червоний диплом і він розповідав, що є три речі: кава, ніч і холодний рушник – тоді і навчання йде добре, і у спорті все складається».
Ігор Любченко (63,5 кг) вийшов у ринг за своїм другим титулом чемпіона Всесвітніх ігор з єдиноборств. Суперник у фіналі, як і в Пекіні, – таїландський боксер. До бою з Ігорем тайці виграли три фінали з трьох і, мабуть, відчули себе непереможними. Маноп Срірупу, склалося враження, щось переплутав і не усвідомив, проти кого він вийшов битися – у першому раунді навіть демонстративно не захищався. За що миттєво був покараний, а коли кинувся надолужувати втрачене, шансу відігратися вже не отримав.
Ігор користувався перевагою у зрості, тримаючи на дистанції і пробиваючи ногами. Реагуючи на підказки тренерів, багато рухався, точно і потужно влучав руками. Навіть коли пропускав дію від суперника, одразу ж відповідав своєю, ще більш ефектною. Ближче до кінця двобою почав активно підключати лікті. Коли тайцю вже було нічого втрачати, він пішов у розмін, але і тут Ігор не спасував, відповідав комбінаціями рукою в голову-ногою в корпус і заслужено переміг!
«Таєць хороший, але він ветеран, вже зав’язує, – каже Ігор Любченко. – Він нижчий ростом, я з дистанції працював ногами, колінами. Задача і була така, попрацювати з дистанції. Я і в Пекіні був чемпіоном, зараз не менш напружено готувалися, важкі збори пройшли. Як розраховували, так і вийшло. Слава Богу! Скажу, що емоції не притупляються, коли другий раз перемагаєш. Це найяскравіше відчуття – бути першим. Зараз планую відпочити. Тижні зо два. Їсти, пити, гуляти. Ще ніхто не встиг привітати. Лише тренери привітали і сказали, що молодець».
У вазі до 67 кг наш Сергій Куляба боксував проти білоруса, практично однофамільця, Андрія Кулебіна, який більше десяти разів вигравав чемпіонати світу. Перший удар, як і весь перший раунд, був за Сергієм. Але потім почала даватися взнаки втома, що накопичилася за час турніру. У в’язкому поєдинку, де було багато клінчів, білорус просто перебив українця – був швидшим і набрав більше очок. Сергій поступився, але і срібна нагорода, на шляху до якої Куляба вперше у кар’єрі переміг таїландського бійця, прекрасна винагорода за пролиті на тренуваннях піт і кров.
«У Куляби був дуже відповідальний бій, він бився з чемпіоном світу. Але трохи не вистачило, – аналізує головний тренер збірної України з таїландського боксу Муей-Тай Павло Євтушенко. – Сергію лише 22 роки і це не останні його змагання. Він у цього білоруса вигравав на чемпіонаті Європи, тож усе попереду. А сьогодні зробив все, що можна».
Підсумковим знаком оклику у виступі збірної України на ІІ Всесвітніх іграх з єдиноборств стала перемога Віталія Никифорова над шведом Алексом Харрісом у вазі до 75 кг. Віталій відмінно відпрацював усі три раунди, легко рухаючись на ногах. Більшість його атак знаходили ціль – голову, корпус, ноги суперника. Під бурхливі крики «Україна!» та «Одеса-мама!» Никифоров впевнено довів бій до перемоги, наприкінці потішивши публіку ефектними прийомами – ударами ногами та ліктями з розвороту. Бідолашний швед на церемонії нагородження кульгав і ледве волочив ноги. Віталій скромно зауважив, що це не цілком його заслуга – мовляв, турнір довгий, травми накопичилися.
«Мрія здійснилася, ми довго до цього йшли, – говорить Вітлаій Никифоров. – Нарешті, на других Всесвітніх іграх, вдалося завоювати золоту медаль. На перших, на жаль, не був присутній, бо на той час не був у такій формі, щоб пройти відбір. Нині ж дуже радий. Вдалося переграти суперника за рахунок контролю у ринзі, головне було не пропустити удар. З суперником цим уже зустрічався позаминулого року на чемпіонаті світу в Ташкенті, теж у фіналі, тоді також здобув перемогу. Радий, що прославив Кривий Ріг та Дніпропетровську область. Але зупинятися на досягнутому не збираюся, буду намагатися удосконалюватися».
Виступ збірної підсумував Павло Євтушенко: «Звісно, я задоволений. Але якщо казати про очікування, то хотілося б шість із шести золотих медалей. Кожен наш бій пам’ятаю по секунді. Усі – величезні молодці. Знаєте, я пам’ятаю, як король Таїланду дякував нам, Україні, за розвиток таїландського боксу, ось ми і демонструємо результати».
{social}
{iarelatednews articleid=»1765,1761″}