Блискучий виступ українців на чемпіонаті Європи з ушу

wushu-shkut-danchenkoЗбірна України посіла друге загальнокомандне місце на 14-му чемпіонаті Європи з ушу серед юніорів, молоді і дорослих, що завершився у столиці Естонії Таллінні. Спортсмени і тренери працювали на максимумі, і як результат – 24 золотих, 35 срібних і 19 бронзових медалей!

Про перипетії змагань у розділах таолу та саньшоу розповідає президент Української федерації ушу, старший тренер збірної Олег Чуканов: «Підсумки чемпіонату підбивалися окремо для кожної вікової категорії – дорослі, молодь, юніори. І всюди ми взяли друге загальнокомандне місце. Тобто не можна сказати, що хтось вистрілив, а хтось ні – усі виступили класно. Але впевнено можна говорити, що прекрасно виступив фаворит чемпіонату Андрій Коваль. Його виступ безсумнівно гідний звання абсолютного чемпіона Європи – 3 золота і одне срібло!

Взагалі у нашої команди неабиякий потенціал. Приміром, радують результати Максима Данченка, який ішов одразу за Андрієм. Непогано виступали дівчата. Ганна Варламова взяла 2 золота. Альона Шкут трохи невдало виступила, але тут все відносно: для неї «невдало» – це без золотої медалі.

Просто супер вийшов виступ наших хлопців у командних змаганнях – дуйлянь. Що називається, поза конкуренцією, розірвали усіх! І це попри дуже прикрий випадок, який стався з нашим Олексієм Носачем. Організатори попросили нас виступити з показовою програмою на параді відкриття. Хто ж відмовить? Виступили. І Олексій невдало впав – плече вискочило і стало назад. Серйозна травма, а завтра на килим. Ми одразу до лікарні, на рентген, купили ліки, зробили все необхідне, аби хлопець відновився. Але в одиночних видах він так і не виступив, зберіг себе для дуйляню – хлопці «вистрілили» і стали чемпіонами. Олексій – справжній герой чемпіонату! З вивернутим плечем, на уколах, але знайшов у собі сили виступити!

В ушу-саньшоу у нас була дуже сильна юніорська команда (чотири хлопчика і дві дівчинки). У першому колі припинив боротьбу лише один боєць, та й те, потрапивши на дагестанця. Всі інші піднялися вище, маємо бронзові і срібні медалі. Звісно, можна було працювати і на перше місце, але тут уже спрацював психологічний фактор… Річ у тому, що російська чоловіча збірна з ушу-саньшоу – це одні лише дагестанці. Я не знаю чому, але прагнення до перемоги у них максимально високе, мабуть, це національна риса. Хоча насправді вони такі ж люди, такі ж спортсмени, як і ми. Але цей їхній командний дух, розуміння того, що потрібно тут і зараз зробити все заради перемоги… Цього у них більше. І чомусь цей авторитет дагестанський дуже сильно впливає на наших спортсменів.

У дорослих вдало виступив в саньшоу наш супертяж, срібний призер чемпіонату світу, Олександр Рудьковський. Він і тут став другим, поступившись у фіналі… звичайно ж, дагестанцю. Знову-таки, я бачу тут не різницю у майстерності, не різний рівень готовності (усі наші спортсмени були прекрасно готові, тренери постаралися), а проблеми із психологією. Будемо над цим обовязково працювати.

У вазі до 85 кг наш ліцензіат Всесвітніх ігор Дмитро Баток так само у фіналі поступився опоненту з Росії. Але тут ситуація дещо інша. Мабуть, підвела Дмитра фізична форма. Тому що в трьох важелезних раундах він суперника мутузив-мутузив, але «добити» не вийшло, і перемогу все ж таки віддали Рамілю Мустофаєву. У Батка срібло. Взагалі дорослі добре виступили, у першому колі ніхто не провалився.

Якщо підсумувати, то я вважаю наш виступ дуже потужним, напевне, найкращим за усю історію.

Першими в усіх видах програми стали росіяни, вони нині домінують в європейському ушу. Раніше ми боролися ще і з турками, які завжди возять дуже сильну команду (у Туреччині працюють китайські тренери), але цього разу ми їх випередили. Нижче уже розмістилися Франція, Італія, Білорусія, Іспанія, Швеція, Нідерланди.

Чому домінують росіяни? Крім того, що країна дуже велика і конкуренція на внутрішніх змаганнях просто шалена, в Росії ушу почали розвивати раніше, ніж в будь-якій іншій європейській країні… В порядку історичної виноски розкажу таку історію: я був учасником першого і водночас останнього чемпіонату СРСР з ушу в 1991 році. Проходив він у Запоріжжі, а я тоді виступав за збірну Далекого Сходу.

Ще кілька слів хотілося б сказати про організацію чемпіонату в Таллінні. Загалом оргкомітет – молодці. Але великою несподіванкою для нас була відсутність спеціального помосту для ушу-таолу, який гасить силу приземлення. Такий є у нас у Броварах, а тут організатори вирішили, що обійдуться самим лише килимом… Чесно кажучи, спортсмени високого рівня просто шоковані були. А з проживанням, харчуванням, транспортом все було відмінно, естонці постаралися».

{social}

{iarelatednews articleid=»993,874″}

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *