Фізкультпривіт усім, хто нас читає і тим, хто не читає теж.
Як ви бачите, знаєте чи хоча б чули, зима наближається. І якщо хтось задумав переживати та сумувати з цього приводу, ми Вас категорично закликаємо утриматися від таких дій, а краще подумати, чим би таким зайнятися на сніжному килимі цікавим і водночас корисним.
От, і в зв’язку з цим, сьогодні ми розповімо Вам про вид спорту родом із острова Хокайдо, а зветься він юкігасен, що по нашім значить — «снігова битва». Пліткарі та різного роду недоброзичливці часто і, в основному, безсовісно задурюють широку непоінформовану вчасно громадськість, поширюючи неправдиву інформацію про те, що вид спорту цей дуже суворий, жорстокий та давній, і взяти участь в зимніх стартах із юкігасену, діставши свої льодяні таті та вакідзасі, вважали за честь безстрашні японські рицарі-самураї в якомусь славному і далекому столітті до нашої ери. Однак ми будемо перешкоджати поширенню цієї нісенітниці і розкажемо Вам усеньку правду про «снігову битву».
Ми впевнені, що кожен із Вас хоч раз, хоч колись грав у цю гру, чи точніше у її прототип, а саме у найзвичайнісінькі собі «сніжки». Ви скажете: «Тююю, так що ви голову морочите видаючи всіма улюблену дитячу гру за вид спорту», — а ми Вам, — «Ну не скажіть, а от краще послухайте».
Наприкінці 80-х років ХХ століття гуляла собі група молодих японців засніженими алеями французьких парків міста Соцебу. Гуляли вони гуляли, стало їм нудно і вирішили вони погратись у сніжки, але не так як завжди, а за новими правилами. І от пограли, їм сподобалося, а ще сподобалося усім хто бачив і тим, хто почув від тих, хто бачив. Та так сподобалося, що у 1989 році уже було проведено перший всеяпонський чемпіонат, а через два роки в такому чемпіонаті вже взяло участь 160 чоловічих та 15 жіночих команд. А ще через рік уже й була створена японська федерація юкігасену. А зараз уже є федерації у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Росії та, чесне слово, Австралії. І грають всі за такими правилами.
Майданчик 40х10м, розділений навпіл лінією. Дві лінії на відстані 8м з кожного краю утворюють «двори» команд, де будується головне укриття розміром 90х90х45 см, решта поля – центральна зона. Крім того є ще укриття в центрі (90х185х45) та чотири додаткових (90х90х45) по майданчику. Головне завдання – захопити прапор суперника (розташований у «дворі») або «вибити» усіх гравців протилежної команди (їх, до слова, по десять чоловік у кожній) за кожну із цих дій дають десять очок, якщо не виконується одна із цих умов, — очки нараховуються згідно кількості гравців, що залишилися на майданчику «після свистка» – по одному за кожного. В команді є захисники та нападники – захисники можуть вганятися по усьому полю, а нападники лише в центральній зоні. Під час цього всього вони, як Ви розумієте, кидаються один в одного сніжками. Сніжки під час гри можна передавати або перекочувати один одному, за «перекидання» штраф. Кожній команді видається по 90 «сніжок» на гру (ліпити їх під час матчу заборонено). Гра триває три періоди по три хвилини. Залік ведеться за кожен період окремо, тобто виграє та команда, що «бере» два періоди.
Далі буде…
Сайонара.
{social}
{iarelatednews articleid=»1262,1259,1158″}