Збірна України з боротьби на поясах Алиш завершила свій виступ на ІІ Всесвітніх іграх із єдиноборств з двома срібними нагородами. Медалі із Санкт-Петербурга до Києва везуть Леонід Рябчун (вагова категорія до 90 кг) та супер-тяж Андрій Никитченко.
На шляху до фіналу Андрій, який навчається на інженера-механіка, з інженерною точністю все розрахував і здобув дві чисті перемоги – спершу поклав на лопатки іранця Масуда Хаджи Пура, а потім, не менш ефектно, Віктора Крістіана Гвебу з маленького, але гордого, Свазіленду.
У фіналі українець натрапив на киргиза Нурбека Аканова, який у себе на Батьківщині – справжній герой нації. За свої перемоги у поясній боротьбі Аканов отримав не одну державну нагороду, має різноманітні привілеї і регулярні грошові винагороди.
Нурбек довів, що купають його в почестях не даремно, здобувши чисту перемогу. Хоч для цього довелося попріти – суперники довго шукали підхід один до одного. Зрештою, борець із Киргистану скористався тим, що нижчий за зростом. У боротьбі на поясах для успішної атаки важливо вперти плече у груди суперника. Звісно, нижчому борцю легше це зробити.
«Суперник у фіналі дуже хороший був, серйозний, я це відчув іще на чемпіонаті світу в Польщі, – розповідає Андрій Никитченко. – У них, у Киргизстані, це національний вид спорту упродовж багатьох років, в Україні ж він розвивається зовсім недовго. Нам важко знайти спаринг-партерів такого рівня і стилю. У нас в основі боротьби класика, вільний стиль, дзюдо. У них – це унікальний вид боротьби, відшліфований за тисячоліття. Коронний прийом – підсяд, яким він і виграв у мене. В принципі, була і в мене можливість для вдалої атаки, але – недопрацював».
«Зі свого боку можу сказати, що і судді зробили свою справу, – приєднався до розмови Леонід Рябчун, який був секундантом Андрія. – Не розумію, навіщо тут сидів боковий суддя, якщо всі бачать і йому кажуть, що суперник ставить блок, а він жодним чином нпе реагує. Ну, можливо, перемоги України в боротьбі на поясах уже їм трохи набридли…».
«Про якусь несправедливість я б не казав – якщо я не можу через блок до нього підійти, значить, сам десь недопрацював», – скромно, як справжній спортсмен, підсумував Андрій.
«Нам є, до чого прагнути, – сказав головний тренер збірної України Дмитро Лахно. – Два срібла – це добре, але на цьому в жодному разі не можна зупинятися. Значить, продовжимо працювати. Якби було два золота, це була б вершина. Сподіваюся, на наступних World Combat Games будуть уже золоті медалі. На даний же момент зробили усе, що могли. Напевне, стратегічно трохи помилитися, якщо оцінювати загалом. А так я хлопцями задоволений. Думаю, так само і вся країна. Але ці медалі ми повісимо на цвях і все почнемо з нуля – попереду нові важливі старти».
Після церемонії нагородження Андрій подякував усім своїм тренерам, спаринг-партнерам та товаришам по команді. На цей результат працювали усі разом: відпрацьовували прийоми, вивчали нові техніки захоплення і кидків.
У грудні на наших хлопців чекають змагання за Кубок світу. Обіцяють підготуватися ще краще і піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу. Хоча результат не загадують – просто у кожній сутичці боротимуться на перемогу.
Роксана Касумова
{social}
{iarelatednews articleid=»1770″}